Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 487/2480/17
провадження № 61-44158св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - виконавчий комітет Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без виклику сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 червня 2018 року у складі судді Нікітіна Д. Г. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Коломієць В. В., Локтінової О. В.,
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Позовна заява мотивована тим, що з 24 липня 2009 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2
За час перебування у шлюбі, у сторін, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, народився син - ОСОБА_3.
З березня 2016 року сторони припинили спільне проживання через відсутність взаєморозуміння та постійні конфлікти. Неодноразові спроби примирення не мали успіху. Подальше спільне проживання та збереження шлюбу позивач вважає неможливим.
Після припинення шлюбних відносин малолітній син ОСОБА_4, переважно проживає разом з ОСОБА_1 Сторони не дійшли згоди щодо місця проживання сина. Позивач не згоден на проживання сина разом з відповідачкою, оскільки остання не має власного житла, хоча зареєстрована за адресою батьків, але фактично проживає на зйомних квартирах.
ОСОБА_1 просив суд розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 та визначити місце проживання сина разом з ним.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 червня
2018 року позовні вимоги задоволено.
Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
24 липня 2009 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис № 486 - розірвано.
Залишено прізвище після розірвання шлюбу у ОСОБА_2 - «ОСОБА_2».
Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3 за місцем проживання батька - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 280,00 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу мотивовано тим, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін. Тому суд дійшов висновку про задоволення цих позовних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив із доцільності визначення місця проживання разом із батьком.
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня
2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 червня
2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну каргу ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
16 листопада 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 червня
2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від
16 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити, мотивуючи свою скаргу неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій надана неналежна оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, зокрема висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 05 лютого 2018 року вих. № 223/02,0201-22/22/14/18, який було надано суду, не містить будь-яких обґрунтувань доцільності визначення місця проживання дитини разом з батьком. У висновку не наведено переконливих, безспірних та належних доводів на його підтвердження. Крім того, висновок взагалі не визначає хоча б однієї виняткової обставини для розлучення малолітнього сина з матір'ю.
Судами не враховано те, що позивач за характером роботи постійно знаходиться у відрядженнях. Під час спільного проживання сторін, ОСОБА_1 ніякої уваги вихованню сина не приділяв. З роботи завжди приходи пізно, після 20 год. 00 хв., постійно ремонтує машину, яка є засобом його заробітку, практично кожного дня вживає алкогольні напої.
У грудні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 червня
2018 року та постанова апеляційного суду Миколаївської області від
16 серпня 2018 року оскаржуються в частині задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини.
В іншій частині рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від
27 червня 2018 року та постанова апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2018 року в касаційному порядку не оскаржуються, а тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України не перевіряються.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
З березня 2016 року сторони припинили подружні стосунки та з цього часу проживають окремо, малолітній син залишився проживати разом з матір'ю. Проте батько, за погодженням з матір'ю, забирає дитину та досить часто проводить з ним час.
За рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня
2017 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1 700,00 грн щомісячно.
Мати - ОСОБА_2 винаймає житло за адресою: АДРЕСА_1, де створені належні умови для проживання. Проте, згідно акта обстеження умов проживання (а. с.148), за цією адресою проживає й інша сім'я: ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6, які не перебувають в родинних відносинах з сім'єю ОСОБА_2.
ОСОБА_2 має у власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_2, в якій мешкають її батьки.
Відповідач працює продавцем непродовольчих товарів. За місцем роботи характеризується позитивно.
Батько дитини - ОСОБА_1 мешкає по вулиці Громадянській, 15 у місті Миколаєві, в двоповерховому будинку з належними побутовими умовами.
В будинку є дитяча кімната, яка облаштована меблями, комп'ютером та іграшками, що підтверджується актом обстеження умов проживання
(а. с. 139).
ОСОБА_1 працює приватним підприємцем, характеризується позитивно.
Висновком органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини від 05 лютого 2018 року
№ 223/02.02.01-22/22/14/18 визначено за доцільне місце проживання дитини, ОСОБА_7 з матір'ю.
В запереченнях на позовну заяву ОСОБА_2 зазначала, що позивач є приватним підприємцем-далекобійником, у зв'язку із чим у нього майже відсутній час на виховання дитини.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини, суди виходили із доцільності визначення місця проживання дитини разом із батьком.
Проте колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з даним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки такий роблений з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до ухвалення необґрунтованого судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ,
від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновку органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини
від 05 лютого 2018 року № 223/02.02.01-22/22/14/18, а зіславшись на статтю 19 СК України самоусунувся від встановлення фактичних обставин справи, зокрема не вказав які саме інтереси дитини цим висновком не було враховано, беручи до уваги те, що дитина проживала разом з матір'ю досить тривалий час та чи буде таке розлучення відповідати якнайкращим інтересам дитини в розумінні сталої практики ЄСПЛ.
Крім того, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам
ОСОБА_2 про те, що батько дитини - ОСОБА_1 постійно перебуває у відрядженні, не встановив з ким на час його відсутності буде залишатися дитина і чи відповідатиме це як найкращим інтересам дитини, яку суд залишив проживати разом з батьком.
Тобто апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не надав оцінку всім зібраним у справі доказам, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. П. Курило