15 січня 2019 року м. Житомир справа № 0640/4170/18
категорія 8.3.11
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфіменко О.В.,
секретаря судового засідання Коваля О.В.,
за участю представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
22.08.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся із позовом фізична особа-підприємець ОСОБА_2, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області від 02.05.2018 №0000422-00-0616, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 за підсумками 2017 року було нараховано та визначено до сплати податок з нерухомості у сумі 12597,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність у сфері виробництва будівельних виробів із пластмас. Для здійснення цього виду господарської діяльності позивач протягом 2017 року використовував належну йому на правах спільної сумісної з іншим власником приватної власності частину нежилого приміщення (виробничий корпус №2, що складається з самих виробничих приміщень, приміщень складу та побутових кімнат) площею 1131,5 кв.м. (розрахунок: 2262,9*1/2), що знаходиться за адресою: м. Овруч, вул. Правди, 12а. Позивач вважає, що п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України звільняє від оподаткування не тільки будівлі, що перебувають у власності промислових підприємств, а й аналогічні будівлі, що перебувають у власності фізичних осіб-підприємців, з огляду на що податкове повідомлення-рішення форми Ф, прийняте Головним управлінням ДФС у Житомирській області 02.05.2018 №0000422-00-0616, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначенням підготовчого судового засідання на 17.10.2018 на 15:30.
28.09.2018 на адресу суду електронною поштою від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов від 27.09.2018 вих. №1314/06-30-10-03 (а.с. 57-60).
Згідно з довідкою у справі через перебування судді Єфіменко О.В. на амбулаторному лікуванні з 16.10.2018, підготовче судове засідання, призначене на 17.10.2018 на 15:30 не відбулося, наступне підготовче судове засідання призначене на 13.11.2018 на 14:00 (а.с. 74).
12.11.2018 на адресу суду електронною поштою від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (а.с. 77).
13.11.2018 ухвалою суду закрите підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 29.11.2018 на 11:30, що внесено секретарем до протоколу судового засідання від 13.11.2018 (а.с. 82-83).
29.11.2018 розгляд справи відкладено на 06.12.2018 на 12:30, у зв'язку з неприбуттям сторін та задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (а.с. 86-87).
06.12.2018 розгляд справи відкладено на 15.01.2019 на 14:00 у зв'язку із необхідністю належним чином повідомити позивача про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 92).
15.01.2019 у судове засідання позивач не прибув, раніше надсилав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 77).
15.01.2019 у судове засідання прибув представник відповідача, яка проти задоволення позовних вимог заперечувала просила відмовити у їх задоволенні з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву (а.с. 57-60). В обґрунтування заперечень представник відповідача пояснила, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. У межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничих приміщень. Відтак, об'єкт нерухомості, який на праві спільної сумісної власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Вважає, що винесене податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність у сфері виробництва будівельних виробів із пластмас - код КВЕД за ДК 009:2010 - 22.23, що віднесений до групи 22.2 - Виробництво пластмасових виробів, розділу 22, - Виробництво гумових і пластмасових виробів, секція С-Переробна промисловість (а.с. 11-12).
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником з часткою власності 1/5 нежитлової будівлі, загальною площею 5248,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Овруч, вул. Правди, 12а (а.с. 61-62).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.07.2009 №23394859, виданого Комунальним підприємством "Коростенське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради" та на підставі договору купівлі-продажу ВМІ 401907 від 26.06.2009 реєстровий №3927 встановлено, що комплекс, нежитлових будівель адміністративного корпусу, складських та виробничих приміщень, розташованих за адресою: Житомирська область, м. Овруч, вул. Правди, 12а, належить на праві власності позивачеві (а.с. 13, 24).
Головним управлінням ДФС у Житомирській області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0000422-00-0616 від 02.05.2018 на суму 12597,36 грн, у зв'язку з тим, що згідно з відомостями, зазначеними в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, позивач є власником з часткою власності 1/5 нежитлової будівлі, загальною площею 5248,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Овруч, вул. Правди, 12а (а.с. 61-64).
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України).
Рішенням 14 сесії 7 скликання Овруцької міської ради від 30.06.2016 №348 «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овручу» із змінами, внесеними рішенням двадцять третьої сесії 7 скликання Овруцької міської ради від 03.02.2017 №730 «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овручу» встановлено на 2017 рік ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Не погодившись із податковим повідомленням-рішенням фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Правовідносини у даній справі регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 (набрав чинності з 01.01.2015), запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до п.8.3 ст.8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Пунктом 12.3 ст.12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України).
Рішенням 14 сесії 7 скликання Овруцької міської ради від 30.06.2016 №348 «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овручу» із змінами внесеними рішенням двадцять третьої сесії 7 скликання Овруцької міської ради від 03.02.2017 №730 «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овручу» встановлено на 2017 рік ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України).
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової або нежитлової нерухомості (пп.266.1.1 п.266.1 ст.261 ПК України).
Відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
Нормами п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України встановлено, що база оподаткування об'єктів житлової та м нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Нормами п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до абзацу «б» п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б” підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку.
Так, відповідно до абзацу «г» п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Таким чином, позивачу нараховано податок у розмірі 12597,36 грн (1049,78 х 3200 х 0,375%).
Стосовно доводів позивача про використання ним нежитлової будівлі у господарській діяльності, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та, що належна позивачу на праві власності частина нежитлових приміщень відноситься до будівель промисловості та не є об'єктом оподаткування, суд зазначає наступне.
Системний аналіз п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема, те, що така умова, як зв'язок об'єкта нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності, передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більше того, кожен з визначених п.п.266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («г»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Аналіз п.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду.
У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Тобто, у нежитловій нерухомості виділяють, серед іншого, будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до п.5.3 ст.5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що у законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», С «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість y розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями ст.62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності у порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави для висновку, що застосування пункту «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
У межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.
Відтак, об'єкт нерухомості, який на праві спільної сумісної власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію п.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №806/2461/17 (адміністративне провадження №К/9901/27759/18).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв відповідно до наданих йому повноважень та у встановленому законом порядку, тому позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 не належать до задоволення.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати, понесені позивачем, не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250-251, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 11101. РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 39459195) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складене 25 січня 2019 року.
Головуючий суддя Єфіменко Ольга Володимирівна