22 січня 2019 року м. Кропивницький Справа № 1140/2943/18
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо ненадання йому адміністративної послуги по заяві від 17.01.2018 відповідно до п.5 ст.10 Закону України "Про адміністративні послуги" (про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою);
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (у формі листа) від 24.09.2018 №Ч-12924/0-6325/0/17-18, яким йому відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 0.1048 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер: НОМЕР_2, та зобов'язати відповідача затвердити такий проект землеустрою;
- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області моральну шкоду на його користь у розмірі мінімальної заробітної плати (на момент подання позовної заяви).
Ухвалою від 22 листопада 2018 року відкрито провадження у справі про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб. Крім того, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в частині визнання протиправними дій - повернуто позивачеві (а.с.1-2).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він 17.01.2018 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. У зв'язку з неотриманням від відповідача відповіді, він уклав договір на розробку проекту землеустрою та письмово повідомив про це Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Також зазначає, що йому виготовлено проект землеустрою, погоджено та земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер. 06.09.2018 року він звернулася до відповідача із заявою про затвердження даного проекту. Однак, відповідачем, з необґрунтованих та непередбачених законом підстав, відмовлено йому у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області. При цьому, позивач наголошує на тому, що ним виконано всі вимоги, передбачені законодавством для затвердження проекту землеустрою.
Відповідачем, через канцелярію суду, подано відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити (а.с.107-110).
У відповідності до ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.257 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.121).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив (а.с.117).
Зважаючи на викладене, у відповідності до ч.9 ст.205 КАС України, суд вирішив розгляд справи здійснити у порядку письмового провадження.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 15.01.2018 р., в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області (а.с.19). До заяви позивач додав копію паспорту та ідентифікаційного коду; графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки. Заяву отримано відповідачем 17.01.2018 (а.с.21).
В позовній заяві позивачем зазначено, що ним не отримано від Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області відповіді на вказану заяву, у зв'язку з чим, він 21.02.2018 р. на адресу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області направив повідомлення про те, що керуючись ч.7 ст.118 ЗК України, не отримавши відповіді на свою заяву від 15.01.2018 року, ним замовлено розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,12 га для ведення садівництва. Повідомлення отримано 22.02.2018 (а.с.22, 24).
Судом встановлено, що за замовленням позивача, на підставі договору на виконання робіт по розробці проекту землеустрою від 21.02.2018 р. №216/ПР, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було розроблено проект землеустрою щодо відведення позивачу у власність зазначеної земельної ділянки (а.с.25-33).
Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою від 05.09.2018 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,1048 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с.34).
Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області, листом від 24.09.2018 року №Ч-12924/0-6325/0/17-18, відмовлено позивачу у затвердженні такого проекту землеустрою (а.с.37).
Так, в даному листі, відповідач, відмовляючи в задоволенні заяви позивача, повідомив, що за результатами перевірки поданих матеріалів встановлено, що проект землеустрою не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме:
- перелік обмежень у використанні земельної ділянки оформити у відповідності до додатку 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 р. №1051;
- форма власності на земельну ділянку у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не відповідає формі власності земельної ділянки у розробленій документації із землеустрою;
- матеріали проекту землеустрою привести у відповідність до ч.4 ст.25 ЗУ "Про землеустрій" (з урахуванням анульованого кваліфікаційний сертифікат-землевпорядника).
Не погоджуючись з наданою відповіддю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».
Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, частинами 1, 2, пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відповідно до цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області (далі Положення №333).
Згідно з цим Положенням Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пп.13 п.4 Положення №333).
Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.
Згідно ч.7 ст.118 Земельного кодексу України у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 15.01.2018 Головним управлінням Держгеокадастру в Кіровоградській області отримано17.01.2018 (а.с.21).
Доказів надіслання відповідачем та отримання позивачем відповіді на дану заяву суду не надано.
21 лютого 2018 року ОСОБА_1 (Замовник) укладено з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Виконавець) договір на виконання робіт по розробці проекту землеустрою №216/ПР, згідно якого Виконавець зобов'язується виконати, а Замовник оплатити роботи по розробці проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області (а.с.25).
Того ж дня позивачем надіслано на адресу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області повідомлення про замовлення ним розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,12 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, без надання дозволу, яке отримано відповідачем 22.02.2018 року (а.с.22-24).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено дотримання позивачем, при замовленні розроблення проекту землеустрою, строків, встановлених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Відповідно до частин 9, 10 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч.6 ст.186 Земельного кодексу України).
Приписами частин 1, 4, 5 статті 186-1 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Приписами ст.50 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва III - V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
При цьому, ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Відповідно до ч.8 ст.186-1 Земельного кодексу України, у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
Таким чином, ст.186-1 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.
Частиною 17 статті 186 Земельного кодексу України встановлено, що підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб'єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами (ч.18 ст.186 Земельного кодексу України).
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що проект землеустрою підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який за результатом дослідження обов'язкових до подання документів, передбачених ст.50 Закону України "Про землеустрій", надає вмотивований висновок стосовно можливості його відведення. У разі встановлення недоліків проекту землеустрою, державний орган має надати суб'єкту звернення строк для їх усунення.
Таким чином, реалізації права особи на отримання земельної ділянки у власність, зокрема для ведення садівництва, передує декілька окремих етапів: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому, з наведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Як свідчать встановлені обставини справи, позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв'язку з тим, що проект землеустрою не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: перелік обмежень у використанні земельної ділянки оформити у відповідності до додатку 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 р. №1051; форма власності на земельну ділянку у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не відповідає формі власності земельної ділянки у розробленій документації із землеустрою; матеріали проекту землеустрою привести у відповідність до ч.4 ст.25 ЗУ "Про землеустрій" (з урахуванням анульованого кваліфікаційний сертифікат-землевпорядника).
Водночас, поданий позивачем до відповідача на затвердження проект землеустрою було погоджено, про що свідчить висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 26 квітня 2018 р. №3430/88-18 (а.с.28, 94-95)
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Разом з тим, як встановлено вище, в спірному випадку за поданою позивачем заявою від 05.09.2018 про затвердження проекту землеустрою, відповідач відповідне управлінське рішення не прийняв, а протиправно направив на адресу позивача відповідь у формі листа, тобто не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити у відповідності до чинного законодавства.
Отже, відмовляючи позивачу в затвердженні проекту землеустрою, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою, з підстав, що не передбачені законодавством, тому суд вважає за необхідне визнати оскаржуване рішення відповідача, викладене у листі від 24.09.2018 року №Ч-12924/0-6325/0/17-18, яким йому відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,1048 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер: НОМЕР_2, протиправним.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затвердити проект землеустрою щодо відведення йому у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,1048 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_2, суд зазначає наступне.
Встановлений статтею 123 Земельного кодексу України порядок передачі в користування земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема у разі формування нових земельних ділянок, передбачає обов'язок відповідного суб'єкту землеустрою перевірити відповідність поданих проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, матеріалів їх погоджень, матеріалів перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) на відповідність їх вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, зокрема статті 50 Закону України "Про землеустрій", статті 186-1 Земельного кодексу України, Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 року №376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 року за № 391/17686, тощо.
За результатами такої перевірки та у разі відповідності поданої землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про затвердження проекту землеустрою, а в протилежному випадку рішення про відмову у затвердженні проекту.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо затвердження поданого позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва із прийняттям відповідного владного рішення та з урахуванням висновків суду.
До такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.12.2018 у справі №806/682/17.
Таким чином, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов висновку, що з огляду на визнання протиправною відмову позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, площею 0,1048 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_2, порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення за його заявою має бути відновлено, шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву та прийняти рішення відповідно до вимог земельного законодавства.
При цьому, суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.
Дотримуючись порядку надання земельної ділянки у власність за проектом землеустрою щодо її відведення, установленого статтями 118, 123, 186-1 ЗК України, відповідач, за умови встановлення факту відсутності підстав для відмови у затвердженні поданого проекту землеустрою (якими є лише невідповідність проекту та матеріалів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів), повинен прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та про надання земельних ділянок у власність позивачу.
Щодо посилання позивача в заяві про інформування суду від 28.11.2018 на постанову Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 820/4852/17 стосовно дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень (а.с.92-93), суд зазначає.
Так, дійсно з урахуванням правової позиції Верховного Суду у вказаній справі на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17).
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Проте, позивач не враховує подальших висновків Верховного Суду у вказаній справі, що за відсутності доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду про те, що викладені у оспорюваному рішенні відповідача мотиви не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання повторно розглянути питання щодо затвердження поданого позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення та з урахуванням висновків суду.
За висновками Верховного Суду з приводу застосування норм права до спірних правовідносин, в тому числі процесуальної норми ч.4 ст.245 КАС України, втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішення за клопотанням заявника замість суб'єкта владних повноважень.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Суд зауважує, що у разі ухилення відповідача від виконання у встановлений судом строк зобов'язання, покладеного на нього рішенням суду, це рішення підлягає примусовому виконанню у порядку, установленому Законом України "Про виконавче провадження".
У разі можливих зловживань владою з боку відповідача при виконанні цього рішення, позивач вправі на підставі статті 383 КАС України подати до суду заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
Суд вважає за доцільне на підставі частини 6 статті 245 КАС України визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині - не пізніше 14 днів з дня набрання ним законної сили.
Заявляючи вимогу про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області моральної шкоди в розмірі мінімальної заробітної плати, позивач послалася на те, що стягнення моральної шкоди виконує виховну та дисциплінуючу функцію.
На підставі пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З'ясуванню в даному випадку підлягає те, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Щодо заяви позивача про постановлення окремої ухвали (а.с.59-60), суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч.1, 2ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що суд може постановити окрему ухвалу у випадку виявлення під час розгляду справи порушення закону та постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення.
З урахуванням наведеного підстав для постановлення окремої ухвали, як про це просить позивач не вбачається.
Відповідно до частин 1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 2819,20 грн. (а.с.80). Зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача слід стягнути витрати на сплату судового збору, пропорційно до задоволеної частини вимог, у сумі 1409,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.9, 132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 297-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, м.Кропивницький, вул.Академіка Корольова, 26, ЄДРПОУ: 39767636) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,1048 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_2, викладену у листі від 24.09.2018 р. №Ч-12924/0-6325/0/17-18.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, не пізніше 14 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 вересня 2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,1048 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_2 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ: 39767636).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина