Літинський районний суд Вінницької області
Справа № 137/1947/18
"25" січня 2019 р.
Літинський районний суд Вінницької області
в складі головуючого слідчого судді ОСОБА_1
секретаря судових засідань ОСОБА_2
слідчого ОСОБА_3
розглянувши клопотання слідчого СВ Літинського ВП Калинівського ВП ГУНП України у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_3 про накладення арешту в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018021160000065 від 09.11.2018 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,-
До суду надійшло клопотання слідчого про арешт майна. В клопотанні зазначено, що 28.09.2018 р. о 11:00 год. до чергової частини Літинського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області надійшла письмова заява від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 про те, що житель смт. Літин ОСОБА_5 в лютому 2018 року отримавши від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 5200 гривень на ремонт належного йому автомобіля «Форд Мондео» державний номерний знак НОМЕР_1 до цього часу ремонт автомобіля не провів та автомобіль не повернув.
За даним фактом 09.11.2018 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018021160000065 внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Слідчий зазначає, що на даний час існують підстави вважати, що автомобіль марки «FORD» моделі «MONDEO» реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 є доказами злочину, скільки зберегли на собі сліди кримінального правопорушення. При цьому накладення арешту на вказаний автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу необхідні для запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення або ж відчуження.
В зв'язку з наведеним, постала необхідність в накладенні арешту на автомобіль. Тому змушений звернутися до суду з вказаним клопотанням. Просить накласти арешт на автомобіль марки «FORD» моделі «MONDEO» реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії номер НОМЕР_4 являється ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель м. Васильків Київської області.
В судовому засідання слідчий ОСОБА_3 клопотання підтримує повністю та просить його задовольнити. Суду пояснив, що виникла необхідність накладення арешту на зазначений автомобіль з метою його відшукання. Також суду повідомив, що даний автомобіль не вилучався, речовим доказом ще не визнаний. Крім того повідомив, що в січні 2019 року даний автомобіль було оголошено в розшук.
Особа у володінні якої перебуває майно ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про день час та місце розгляду клопотання бусв належним чином повідомлений.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
За змістом ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
У свою чергу відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, в ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4)наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
При цьому слідчим суддею зазначається, що обов'язок доведення існування зазначених обставин КПК покладає на слідчого, прокурора, який звертається із відповідним клопотанням.
На підтвердження свого клопотання слідчим надано: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (а.с. 8-9) згідно якого наводиться обставини скоєння правопорушення; протокол допиту потерпілого ОСОБА_4 (а.с. 10-15), в якому викладені обставини подій самим потерпілим, та пояснень ОСОБА_5 (а.с. 18-21).
Судом встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна та додані до нього письмові докази не містять будь-яких доказів, що автомобіль про арешт якого клопоче слідчий, є знаряддям злочину або речовим доказом, оскільки постанова про визнання речовим доказом до клопотання не надано.
Крім того суду не надано доказів того, що даний автомобіль оголошено в розшук.
Вищевказані матеріали не відповідають вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або можливу спец конфіскацію.
При цьому судом звертається увага, що частина 1 статті 190 КК України взагалі не передбачає такого виду додаткового покарання, як конфіскація або спец. конфіскація.
На думку суду твердження слідчого про те, що вказананий автомобіль є речовим доказом у кримінальному провадженні, а тому накладення арешту на нього необхідно для проведення всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, оскільки вони можуть мати доказове значення, а тому відповідають критеріям, передбаченим ч. 1ст. 98 КПК України, є безпідставними.
Діючим законодавством передбачений обов'язок, а не право слідчого надання доказів та доведення перед судом їх переконливості, оскільки під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються; та застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе наявності трьох необхідних ознак, необхідних для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 132 КПК України).
Оскільки, вирішуючи питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, слідчі судді зобов'язані: сумлінно і принципово здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування; діяти у межах і відповідно до вимог закону; перевіряти наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи; з'ясовувати можливість досягнення мети, на яку посилається автор клопотання, без застосування цих заходів; зважати, що незалежно від визначеного процесуальним законом суб'єкта ініціювання застосування заходів забезпечення обов'язок довести наявність трьох необхідних складових для їх застосування (ч. 3 ст. 132 КПК) покладається на слідчого та/або прокурора, тому вказане питання повинно розглядатися в контексті практики ЄСПЛ та Конвенції про захист прав людини та основних свобод, так як вилучення майна є фактичним позбавлення особи, у володінні якої перебуває зазначене майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеним майном.
З урахуванням викладеного, слідчий суддя вважає, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що майно є доказом або знаряддям злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, можливої конфіскації майна; що стороною кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, не доведено необхідність накладення арешту на майно, тому підстави для накладення арешту на зазначений транспортний засіб, відсутні, що є підставою для відмови в задоволенні клопотання.
Надані суду матеріали свідчать, що слідчим не надано доказів проведення слідчих дій спрямованих на встановлення місця знаходження майна, про арешт якого клопочеться, тому на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності, допустимості і взаємозв'язку, встановлювати належність, зі слів потерпілого, викраденого автомобіля, суд лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити питання, з якими закон пов'язує застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що клопотання слідчого є необґрунтованим і задоволенню не підлягає, оскільки на момент звернення до слідчого судді з клопотанням відсутні передбачені законом підстави для накладення арешту на майно, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити. Керуючись ст.ст. 168, 170 173, 236 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні клопотання слідчого СВ Літинського ВП Калинівського ВП ГУНП України у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_3 про накладення арешту в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018021160000065 від 09.11.2018 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
С Суддя: ОСОБА_1