Справа № 536/1961/18
09 січня 2019 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Клименко С.М.
за участю секретаря судового засідання Дяденко С.В.
представника позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 за угодою адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні суду в залі судових засідань в місті Кременчуці справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 селищної ради, третя особа: ОСОБА_5 про визнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування
ОСОБА_1, ОСОБА_2 26 листопада 2018 року звернулись до суду з позовом, частково зміненим під час підготовчого засідання, до ОСОБА_4 селищної ради про визнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються, що вони є спадкоємцями першої черги, відповідно, як дружина та донька, ОСОБА_6, який помер 26 січня 2011 року, і також його донька ОСОБА_5, і отримали свідоцтва про право власності в порядку спадкування на його майно в розмірі 1/3 ч. кожній. Крім майна, на яке вони разом з ОСОБА_5 оформили свої спадкові права у померлого ОСОБА_6 знаходилась в постійному користуванні земельна ділянка площею 22, 1 га вартістю 669264,66 грн. на підставі державного акту ІV-ПЛ №020217 виданого Кременчуцькою РДА 10.03.1998 року. 03.11.2018 року державний нотаріус відмовив їм в оформленні права постійного користування на зазначену земельну ділянку, про що виніс постанову, що і змусило їх звернутися до суду за захистом своїх прав.
Так, ОСОБА_6 був засновником та головою СФГ «Любисток» та здійснював статутну діяльність в цьому господарстві з 1998 по 2011 рік, тобто до дня своєї смерті. В 1998 році йому для ведення селянського (фермерського) господарства на території Бондарівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області рішенням ХІV сесії ХХІІ скликання Кременчуцької районної ради від 22 січня 1998 року була виділена в постійне користування земельна ділянка площею 22,1 га та 10.03.1998 року Кременчуцькою РДА виданий державний акт ІV-ПЛ №020217 на право постійного користування вказаною земельною ділянкою.
Вона, ОСОБА_1, в даний час є головою СФГ «Любисток» зареєстрованого 01.07.1998 року, а ОСОБА_2 є членом цього господарства. Відповідно до довідки ОСОБА_4 селищної ради №142 від 18.01.2018 року вказана земельна ділянка до цього часу закріплена та використовується СФГ «Любисток» для ведення сільськогосподарського (фермерського) господарства, тобто за цільовим призначенням.
Вважають, що оскільки ОСОБА_6 помер, а земельна ділянка йому передавалась в постійне користування для ведення фермерського господарства, а СФГ «Любисток», засновником якого був померлий, до цього часу здійснює свою статутну діяльність та використовує земельну ділянку площею 22,1га, що виділялася йому для ведення фермерського господарства, у них, як голови та члена цього господарства, є законні підстави на визнання в порядку спадкування права постійного користування по 1/2 ч. вказаної земельної ділянки за кожною, як його спадкоємцями.
Просили суд визнати за ними: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право постійного користування в порядку спадкування за законом по 1/2 частині за кожною, земельних ділянок кадастровий №5322480700:05:000:0465 площею 12,4га та кадастровий №5322480700:05:000:0462 площею 9,7000га згідно до державного акту ІV-ПЛ №020217 виданого Кременчуцькою РДА 10.03.1998 року, що знаходяться на території с.Бондарі Кременчуцького району Полтавської області надавалися для ведення селянського (фермерського) господарства рішенням ХІV сесії ХХІІ скликання Кременчуцької районної ради від 22 січня 1998 року та перебували у постійному користуванні померлого ОСОБА_6.
Представник позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 за угодою адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити, про обставини та підстави якого пояснила так, як це викладено в заяві.
Представник відповідача ОСОБА_4 селищної ради в судове засідання не з'явився, надав суду заву, де просив розглянути справу у його відсутність, позов визнав.
Третя особа: ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву, де просила розглянути справу у її відсутність, проти задоволення позову не заперечувала.
В відповідності до ч.3 ст.200 ЦПК України у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд ухвалює рішення за результатами підготовчого провадження.
Заслухавши пояснення уповноваженого представника позивачів, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобода бо юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності не інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Згідно ч.2 статті 16, статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених у цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами 1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, 26 січня 2011 року в місті Кременчуці помер ОСОБА_6. Відкрилася спадщина.
Згідно довідки нотаріуса Третьої кременчуцької державної нотаріальної контори від 26 жовтня 2011 року №3371/01-14 після померлого 26 січня 2011 року ОСОБА_6 в установлений законом строк спадщину прийняли в рівних частках ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5.
Державний нотаріус Третьої кременчуцької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 відповідно до постанови від 03 листопада 2018 року відмовила ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом (в рівних частках) на земельну ділянку, яка знаходиться на території Бондарівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області після померлого 26 січня 2011 року ОСОБА_6 в зв'язку з неподанням правовстановлюючих документів на право приватної власності на земельну ділянку, чим були порушені законні права та інтереси позивачів, які необхідно поновити.
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч.1 ст.1218 ЦК України).
Так, ОСОБА_6 був засновником та головою Селянського фермерського господарства «Любисток», де здійснював статутну діяльність з 1998 року по день смерті, по 2011 рік. В 1998 році йому для ведення селянського (фермерського) господарства на території Бондарівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області рішенням ХІV сесії ХХІІ скликання Кременчуцької районної ради від 22 січня 1998 року була виділена в постійне користування земельна ділянка площею 22,1га. 10.03.1998 року Кременчуцькою районною державною адміністрацією виданий державний акт ІУ-ПЛ №020217 на право постійного користування вказаною земельною ділянкою.
Позивач ОСОБА_1 є головою Селянського фермерського господарства «Любисток» зареєстрованого 01.07.1998 року, а позивач ОСОБА_2 є членом цього господарства.
Згідно довідки ОСОБА_4 селищної ради №142 від 18.01.2018 року вказана земельна ділянка використовується СФГ «Любисток» для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто за цільовим призначенням.
Отже, земельна ділянка, яка передавалась ОСОБА_6, який помер 26 січня 2011 року, в постійне користування для ведення фермерського селянського господарства «Любисток», засновником якого він і був та яке до теперішнього часу здійснює свою статутну діяльність та використовує зазначену земельну ділянку за цільовим призначенням, тому позивачі: ОСОБА_1, як голова Селянського (фермерського) господарства «Любисток» та ОСОБА_2, як його член, мають право постійного користування вказаною земельною ділянкою в порядку спадкування по 1/2 ч., як спадкоємці.
Відповідно до ОСОБА_10 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи спори про захист права власності на майно, суди повинні виходити з того, що правовий режим майна визначається з урахуванням законодавства, яке було чинним на момент створення (набуття) відповідного майна. Подальша зміна законодавства не повинна призводити до погіршення становища володільця майна, оскільки інакше порушуватиметься конституційний принцип про незворотність дії закону у часі.
В рішенні від 22 вересня 2005 року № 1-17/2005 Конституційний суд України визнав неконституційним положення п.6 перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та вказав, що за особами, які отримали державні акти про право постійного користування земельною ділянкою, це право визнається державою та що новий Земельний кодекс України регулює питання набуття прав на земельну ділянку після набрання ним чинності, а особи, які раніше користувалися земельною ділянкою мають право на переоформлення цих прав та що на законодавчому рівні це питання переоформлення цих прав належним чином не врегульовано, тому захист права постійного користування земельними ділянками гарантовано статтями 13,14,41,55 Конституції України.
Зазначене свідчить про те, що разом із провадженням приватної власності на землю громадянами, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користування земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, по життєвого спадкового володіння або тимчасового користування.
Чинний Земельний Кодекс 2001 року в ч.1 ст.92 визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Але, ні положеннями ст.ст.276,114 Земельного кодексу України 1990 року, які були чинними на час виниклих правовідносин, ні ст.114 Земельного кодексу України 2001 року не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється в зв'язку зі смертю особи.
Відповідно до ст.1225 ЦК України (в редакції 2003 року) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Згідно ч.1 ст.14 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема, продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права, в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (ст.19 Закону України «Про фермерське господарство» ).
Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства ( ч.1 ст.20 Закону України «Про фермерське господарство»).
Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ст.23 Закону України «Про фермерське господарство»).
Отже, діюче законодавство не врегулювало питання припинення права землекористування в зв'язку зі смертю фізичної особи та право на спадкування права постійного користування земельними ділянками набутими до 2002 року.
В рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини та основоположних свобод висловив позицію, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і ясності порушує вимогу «якості закону» та визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосовувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини суд приходить до висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, яке особи набули до набрання чинності Земельним кодексом в редакції 2001 року, в разі смерті особи підлягає успадкуванню.
Отже, позов законний, обґрунтований, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні і тому суд його задовольняє.
Керуючись ст.ст.13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд:
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 селищної ради про визнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право постійного користування в порядку спадкування за законом по 1/2 частині за кожною земельних ділянок: кадастровий номер 5322480700:05:000:0465 площею 12,4 га, кадастровий номер 5322480700:05:000:0462 площею 9,7000 га, згідно до Державного акту ІV-ПЛ №020217 виданого Кременчуцькою РДА 10.03.1998 року, що знаходяться на території с.Бондарі Кременчуцького району Полтавської області, які надавалися для ведення Селянського (фермерського) господарства рішенням ХІV сесії ХХІІ скликання Кременчуцької районної ради від 22 січня 1998 року та перебували у постійному користуванні ОСОБА_6, який помер 26 січня 2011 року.
На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
У разі оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16 січня 2019 року.
СуддяОСОБА_11