Постанова
Іменем України
17 січня 2019 року
м. Київ
справа № 509/4723/16-ц
провадження № 61-25948св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
представники відповідача - ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2017 року у складі судді Кочко В. К. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2017 року у складі колегії суддів: Станкевича В. А., Цюри Т. В., Сидоренко І. П.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у листопаді 2016 року ОСОБА_9 спрямував до Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (далі - Великодолинська селищна рада, селищна рада) заяву, у якій поширив інформацію про те, що депутат цієї селищної ради ОСОБА_4 погрожував нападом на нього та найманих працівників належного йому підприємства, поширював щодо нього іншу недостовірну інформацію. Зазначав, що внесення відомостей про вчинення кримінальних правопорушень до Єдиного реєстру досудових розслідувань не належить до компетенції селищної ради, якій адресувався лист, та подання заяви мало на меті заплямувати його честь, гідність та репутацію як депутата Великодолинської селищної ради.
За викладених обставин позивач просив: визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію інформацію, викладену у заяві (листі) від 13 липня 2016 року ОСОБА_6, яка подавалась 21 листопада 2016 року до Великодолинської селищної ради, а саме:
«… в іншому випадку на мою овочеву базу, яка на даний час охороняється моїми робітниками, увійдуть двадцять бандитів, виб'ють мою охорону, і візьмуть базу під власний контроль. Тому, мені слід подумати над своєю поведінкою і якнайшвидше виконати зазначені умови»;
«… вона все одно буде захоплена 20-ма бандитами, які виб'ють мою охорону і візьмуть базу і усе моє майно під свій контроль. Ця інформація ОСОБА_4 відома від мого сина ОСОБА_10 Я маю залишити свою овочеву базу, розташовану у комплексі господарських будівель і споруд № 2 своєму сину ОСОБА_10, припинивши свою господарську діяльність. У разі непокори база буде захоплена, а завантаження овочів, яким я якраз і займаюся у даний період часу, буде насильно припинено, внаслідок чого мені доведеться зазнати великих збитків.»;
«Тобто, депутат Великодолинської селищної ради ОСОБА_4 прямо погрожував мені нападом на мене, на моїх найманих працівників і мою власність злочинною організацією.»;
«… ОСОБА_4 сказав мені, що все легко можна виправити через суд, і після моєї смерті мене можна визнати недієздатним. Тоді мені стало зрозуміло, що ОСОБА_4 діє від імені та в інтересах ОСОБА_10 та ОСОБА_11», зобов'язати ОСОБА_6 відкликати зазначений лист та особисто подати до Великодолинської селищної ради лист, у якому спростувати цю інформацію; стягнути з ОСОБА_6 20 тис. грн у відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дії щодо направлення заяви до прокуратури, яка стосувалась позивача, а також до відома - до Великодолинської селищної ради, є такими, що спрямовані на захист прав та законних інтересів відповідача, і не порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача. Щодо вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди, суд відмовив у задоволенні цієї вимоги за недоведеністю.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних відносин і закон, який їх регулює. Суд дійшов висновку, що метою звернення було підтвердження фактичних обставин, що мали місце для спонукання органів влади та місцевого самоврядування врегулювати спір між сторонами, а викладена у заяві інформація не містить конкретних фактів.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2017 року, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди вийшли за межі позовних вимог, оцінюючи законність звернення відповідача до органів прокуратури; ОСОБА_6 звернувся до селищної ради зі зверненням, в якому просив вжити заходи відповідного реагування щодо депутата ОСОБА_4, додавши заяву, яка подавалась до органів прокуратури, та Великодолинська селищна рада розглянула заяву, ознайомившись зі змістом самого звернення. Зазначає, що звернення відповідача не мало ні законодавчого, ні практичного обґрунтування та слід вважати засобом поширення недостовірної інформації. Також послався у доводах скарги на рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року у справі № 8-пр/2003.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 21 листопада 2016 року на адресу голови Великодолинської селищної ради надійшла копія заяви ОСОБА_6, що направлялась до Іллівської місцевої прокуратури в Одеській області, у якій порушувалось питання внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідування щодо вчинення кримінальних правопорушень депутатом цієї селищної ради ОСОБА_4
Зазначена заява містить інформацію, яку позивач вважає недостовірною та просить спростувати, а саме:
«… в іншому випадку на мою овочеву базу, яка на даний час охороняється моїми робітниками, увійдуть двадцять бандитів, виб'ють мою охорону, і візьмуть базу під власний контроль. Тому, мені слід подумати над своєю поведінкою і якнайшвидше виконати зазначені умови».
«… вона все одно буде захоплена 20-ма бандитами, які виб'ють мою охорону і візьмуть базу і усе моє майно під свій контроль. Ця інформація ОСОБА_4 відома від мого сина ОСОБА_10 Я маю залишити свою овочеву базу, розташовану у комплексі господарських будівель і споруд № 2 своєму сину ОСОБА_10, припинивши свою господарську діяльність. У разі непокори база буде захоплена, а завантаження овочів, яким я якраз і займаюся у даний період часу, буде насильно припинено, внаслідок чого мені доведеться зазнати великих збитків.»
«Тобто, депутат Великодолинської селищної ради ОСОБА_4 прямо погрожував мені нападом на мене, на моїх найманих працівників і мою власність злочинною організацією.».
«… ОСОБА_4 сказав мені, що все легко можна виправити через суд, і після моєї смерті мене можна визнати недієздатним. Тоді мені стало зрозуміло, що ОСОБА_4 діє від імені та в інтересах ОСОБА_10 та ОСОБА_11»,
За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (частина друга статті 299 ЦК України).
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.
З огляду на статті 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
Крім того, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.
ОСОБА_4 порушення своїх прав пов'язує з тим, що метою направлення заяви ОСОБА_6 було розповсюдження щодо нього як депутата Великодолинської селищної ради недостовірної інформації серед колег-депутатів селищної ради.
Під час розгляду справи ОСОБА_6 відстоював позицію того, що він звернувся до органу місцевого самоврядування, органів поліції та прокуратури для сприяння захисту життя та здоров'я без мети поширення цієї інформації, зокрема в засобах масової інформації або доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, встановивши обставини у справі, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки метою направлення копії заяви був захист прав та інтересів відповідача, зокрема у спосіб доведення до відома Великодолинської селищної ради інформації про звернення до органу прокуратури з заявою про можливе вчинення позивачем кримінального правопорушення.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач у зверненні до селищної ради просив вжити заходів реагування щодо позивача не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зазначене відповідає реалізації ОСОБА_6 конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення ним завідомо недостовірної інформації.
Твердження представника позивача, що Великодолинська селищна рада не має повноважень щодо внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, є загальновідомими обставинами і не спростовує достеменної мети такого звернення відповідача.
Посилання у касаційній скарзі на рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року у справі № 8-пр/2003, тлумачення змісту цього рішення лише у розрізі того, що поширення відомостей у листах, заявах, скаргах не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію лишу у разі, коли ці листи направлені до правоохоронного органу, якими не є міські та селищні ради, не може вважати правильним, оскільки зазначена справи розглядалась Конституційним Судом України за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_14 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей) у контексті звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами правоохоронного органу, тобто, стосувалось інших фактичних обставин.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2017 року - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв
А. О. Лесько
С. П. Штелик