Справа № 310/5505/16-ц
2/310/154/17
Іменем України
21 серпня 2017 року Бердянський міськрайонний суд
Запорізької області
в складі: головуючого - судді Крамаренка А.І.
при секретарі - Корнієнко Н.І.
за участі: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Бердянської міської ради Запорізької області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_2
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 25.07.2002 року вона проживає за вказаною вище адресою.
У 2002 році вона придбала 1/8 частину спірного будинку у ОСОБА_6 Оскільки вони були юридично необізнані, купівлі-продаж даної частини домоволодіння не була належним чином оформлена.
Також, у 2005 році вона домовилась про придбання у іншого співвласника ОСОБА_7 його частини домоволодіння. ОСОБА_7 також володів 1/8 частиною домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13.04.1989 року.
Як і в першому випадку, так і в другому, правочини не були належним чином оформлені через наявність різних перешкод, зокрема самочинно збудованого нерухомого майна.
Після купівлі частини домоволодіння вона разом із своєю сім'єю почала проживати у спірній частині будинку, покращувала умови проживання, переоформила на себе особові рахунки з оплати комунальних послуг.
З часу придбання майна, ані продавці, ані їх рідні не заявляли до неї вимог щодо повернення придбаного майна.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.
Представник Бердянської міської ради за довіреністю ОСОБА_2 просила в задоволенні позову відмовити. Зазначила, що звертаючись до суд з даним позовом, позивач посилається на дві розписки про отримання померлими громадянами грошових коштів за нібито продане ними нерухоме майно. Однак, як ст. 227 ЦК УРСР так і ст. 657 ЦК України встановлено обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу жилого будинку. Таким чином, позивач не дотримавши належної форми договору, намагається «узаконити» недійсні договори купівлі-продажу нерухомого майна.
Треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені. ОСОБА_4 подала заяву, в якій зазначила, що вона здійснила відчуження належної їй частини житлового будинку АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_5, а отже остання заінтересована у виконанні родиною ОСОБА_3 рішення апеляційного суду Запорізької області про знесення незаконної прибудови.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що знайома з ОСОБА_3 Остання займала у неї гроші для купівлі житлового будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 купувала частини будинку у ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9. Також їй відомо, що ОСОБА_3 брала кредит для ремонту будинку.
Свідок ОСОБА_10 пояснил, що він є чоловіком ОСОБА_3 і з 2002 року вони проживали в АДРЕСА_2 за згоди ОСОБА_9 і ОСОБА_6. В подальшому вони придбали у ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належні їм частини житлового будинку. ОСОБА_7 мав право власності на 1/8 частину домоволодіння та в його користуванні була частина житлового будинку «Б».
Свідок ОСОБА_11 пояснив, що з 2015 року він поживає по сусідству з позивачем. В житловому будинку АДРЕСА_2 проживають дві сім'ї, зокрема і сім'я позивача.
Свідок ОСОБА_12 пояснив, що разом з ОСОБА_3 їздив займати гроші для купівлі будинку по вул. Енгельса. Продавців було троє і всім передавалися грошові кошти.
Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню в зв'язку з наступним.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, ч .4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Як роз'яснено у п. п. 9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Як встановлено судом, згідно ОСОБА_12 з реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.02.2003 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 було зареєстровано за: ОСОБА_13 - 1/8 частка, ОСОБА_9 - 1/8 частка, ОСОБА_7 - 1/8 частка, ОСОБА_6 - 1/8 частка, ОСОБА_14 - 1/8 частка.
На підставі нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_3 набула право власності на 1/8 частку житлового будинку АДРЕСА_2, що раніше належала ОСОБА_14
Згідно розписки від 02.06.2007 року ОСОБА_7 продав ОСОБА_10 гараж, розташований в АДРЕСА_2
Згідно розписки від 31.08.2004 року ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти за житло АДРЕСА_2
Посилаючись на зазначені вище розписки, ОСОБА_3 просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_2
Як вже зазначалось вище, однією з визначальних підстав набуття права власності за набувальною давністю у відповідності до ст. 344 ЦК України є добросовісність володіння - якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, зокрема посилання позивача на купівлю спірного нерухомого майна, унеможливлює задоволення позову, оскільки володіння ОСОБА_3 спірним нерухомим майно не є безтитульним.
Окрім того, суд звертає увагу на наступне.
Згідно технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_2 по вул Енгельса в м. Бердянську, виготоволеного станом на 05.02.2016 року, на території домоволодіння знаходиться житловий будинок "А", житловий будинок "Б" - зруйнований.
При цьому житловий будинок "А" перебуває в фактичному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5, яким належать 1/8 (квартира АДРЕСА_2) та 1/4 (квартира АДРЕСА_3) частки, відповідно, зазначеного житлового будинку.
Відповідно до інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_2, пояснень сторін та свідків, суд вважає доведеним, що зруйнований житловий будинок "Б" перебував у фактичному користуванні ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_13, а отже позивач ОСОБА_3 не могла набути право власності за набувальною давністю на майно належне ОСОБА_7
Керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 57 -61, 212 - 215 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено через суд першої інстанції до апеляційного суду Запорізької області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А. І. Крамаренко