23 січня 2019 року справа №1240/2403/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 1240/2403/18 (головуючий 1 інстанції Смішлива Т.В., м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання протиправними дій,-
В серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області, в якій позивач просить:
- визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі щодо відмови у призначенні та виплаті пенсії позивачу на рівні з військовослужбовцями строкової служби, відповідно ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», п. 91 Постанови КМУ від 23.11.2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та ст. 3 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених - військової служби, та деяких інших осіб» - протиправними;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби, відповідно до ст. 59 п. 3 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постанови Кабінету Міністрів від 15 жовтня 2017 року № 851, та п. - г ст. 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», п. 91 Постанови КМУ від 23.11.2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 1 жовтня 2017 року (а.с. 3-8).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено з підстав того, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не під час проходження дійсної строкової служби (а.с. 106-110).
Позивач не погодився з вказаним рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року та прийняти нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що військовозобов'язані, призвані на військові збори належать до військовослужбовців в розумінні статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 128-130).
Від відповідача на адресу суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу в якому зазначено, що ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції з 01.10.2017 року, було визначено одну категорію осіб, які мали право на обчислення пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а саме: особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами. Вважає, що на позивача не розповсюджується зазначена норма, оскільки ОСОБА_1 було призвано на спеціальні військові збори для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 155).
Ухвалами Першого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року було відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду на 23.01.2019 року (а.с. 148-149).
Вказані ухвали з повістками, рекомендованою поштою з повідомленнями про вручення 03.12.2018 року були направлені сторонам по справі (а.с. 150).
До апеляційного суду повернувся конверт з ухвалами Першого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року та судовою повісткою відправлений ОСОБА_1 з підстав того що адресат помер (а.с. 152).
На судовий запит Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про надання інформації щодо наявності або відсутності реєстрації акту про смерть відносно громадянина ОСОБА_1 надійшов лист від 08.01.2019 року № 17/03.1-33 в якому зазначено, що актовий запис № 65 про смерть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений 28.11.2018 року виконавчим комітетом Комишувахської селищної ради Попаснянського району Луганської області (а.с. 157-160).
Відповідно до ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальним правонаступництвом є заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в судочинстві участь останнього.
Крім того, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним правонаступництвом і передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. Незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після заміни сторони в матеріальних правовідносинах.
В той же час, ст.ст. 1218, 1219 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Абзацем 1 частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
З аналізу викладених норм вбачається, що у суду апеляційної інстанції відсутнє право закриття провадження по справі у зв'язку зі смертю позивача, якщо не можливо допустити правонаступництво, а рішення ухвалене судом першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, встановлену у відповідності до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 9-10,47-48).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Згідно довідки військової частини № 34102 від 02 квітня 1987 року ОСОБА_1 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 07 лютого 1989 року по 16 червня 1989 року (а.с. 33).
Згідно з записами у військовому квитку від 29 жовтня 1968 року серії НОМЕР_1 позивач з 07 лютого 1989 року по 16 червня 1989 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 34 з.б., 51).
При цьому, відповідно до згаданого військового квитка з 29 жовтня 1968 року по 18 грудня 1970 року позивач проходив дійсну військову службу, про що свідчить запис у військовому квитку (а.с. 34) .
11 квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплати пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року, відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 35-36).
Рішенням № 42/Р-14 від 17.04.2018 року, пенсійний орган роз'яснив позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсії з розрахунку п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, оскільки позивач не є особою, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби. (а.с. 18).
Не погодившись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано доводи апеляційної скарги, суд виходить з такого.
Статтею 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі Закон № 796-XII) встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Тобто, метою Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: Чорнобильської катастрофи; інших ядерних аварій та випробувань; військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Статтею 59 Закону № 796-XII в редакції Закону № 231-V від 05 жовтня 2006 року передбачалось, що пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається відповідно до статті 51 цього Закону.
Військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством України для осіб, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків) або відповідно до статті 54 цього Закону.
Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.
Тобто, до внесення змін Законом № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року частина третя статті 59 Закону № 796-XII регулювала порядок обчислення пенсії тільки однієї категорії осіб, а саме: осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.
Законом № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 статтю 59 Закону № 796-XII викладено в такій редакції:
«Пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається відповідно до статті 51 цього Закону. Військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством для осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), або відповідно до статті 54 цього Закону. Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».
Таким чином, суд дійшов висновку, що законодавець, вносячи зміни до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, розширив перелік категорій осіб, на які вказана норма розповсюджується, а саме: осіб, які брали участь у інших ядерних аварій та випробувань та у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (під час проходження дійсної строкової служби).
Так, частина друга статті 59 Закону № 796-XII урегульовує порядок призначення пенсій військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та набули інвалідність, відповідно до якої цим особам за їх бажанням пенсії можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством для осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), або відповідно до статті 54 цього Закону.
За змістом статті 10 Закону № 796-XII до осіб, які належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС належать не тільки військовослужбовці, а враховуючи, що стаття 59 Закону регулює пенсії саме військовослужбовців, логічним є висновок про те, що частина 3 статті 59 Закону визначає порядок призначення пенсії серед інших особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, саме під час проходження дійсної строкової служби.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що для отримання пенсії за частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII особі необхідно відповідати таким критеріям:
1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї;
2) участь особи відбувалась під час проходження дійсної строкової служби;
3) особа набула інвалідність внаслідок вищевказаної участі.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач отримує пенсію як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії відповідно до ст. 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі відшкодування фактичних збитків як інвалід 2 групи, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 10-12).
Згідно архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 26.07.2013 року № 24846 ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 7.02.1989 року по 15.06.1989 року у складі військової частини № 34102 (а.с. 14).
Разом з тим, згідно з записами у військовому квитку з 29 жовтня 1968 року по 18 грудня 1970 року позивач проходив дійсну військову службу, про що свідчить запис у військовому квитку (а.с. 34).
Тобто, на момент участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач не проходив дійсну строкову службу в армії.
Суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в ухвалі від 08 травня 2018 року (справа № 820/1148/18; провадження № Пз/9901/33/18):
«Частина третя статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям:
1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або
2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або
3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
Таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не допускається):
1) особа має статус особи з інвалідністю;
2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях;
3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби».
Таким чином, оскільки позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не під час проходження дійсної строкової служби, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що частина третьої статті 59 Закону № 796-XII на нього не розповсюджується.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки вони суперечать чинному законодавству та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволені позовних вимог.
З врахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін рішення суду першої інстанції і відмови в задоволенні апеляційної скарги позивача.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 319, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 1240/2403/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання протиправними дій - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 1240/2403/18 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 23 січня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач: І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Арабей
Г.М. Міронова