Постанова від 23.01.2019 по справі 1240/2264/18

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року справа №1240/2264/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Лисичанського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 1240/2264/18 (головуючий суддя І інстанції Шембелян В.С.), складеного в повному обсязі 23 жовтня 2018 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом адвоката Бегенчева Максада Хадировича в інтересах ОСОБА_2 до Лисичанського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2018 року, адвокат Бегенчев Максад Хадирович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Лисичанського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про:

- зобов'язання відповідача поновити виплату та виплатити позивачу страхові виплати у зв'язку з втратою працездатності з 01 вересня 2015 року;

- допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць;

- зобов'язання управління у встановлений судом строк надати звіт про виконання судового рішення (а.с. 4-8).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Лисичанського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо припинення з 01 вересня 2015 року нарахування та виплати ОСОБА_2 щомісячних страхових виплат у зв'язку з втратою працездатності. Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Лисичанського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області поновити виплату та виплатити ОСОБА_2 страхові виплати у зв'язку з втратою працездатності з 01 вересня 2015 року. Рішення суду звернено до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_2 страхові виплати у зв'язку з втратою працездатності за один місяць (а.с. 72-74).

Не погодившись з судовим рішенням, Лисичанське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначив, що термін дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача закінчився, тому як ця довідка видавалась на шість місяців, відтак у управління відсутні підстави для виплати позивачу страхових виплат з 01 вересня 2015 року (а.с. 88-93).

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

27 грудня 2019 року від представника відповідача до суду надійшло заява про розгляд справи за його відсутності.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції - скасувати частково, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1), є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки № 924008200 від 02 березня 2015 року (а.с. 17, 62).

02 березня 2015 року позивач звернувся до Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області з заявою про виплату раніше призначеної страхової виплати за період, в якому не проведено платежі відділенням виконавчої дирекції та продовження раніше призначеної страхової виплати на період з березень - серпень у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (а.с. 66).

Відповідно до постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 12 березня 2015 року № 1208/52429/52429/27 ОСОБА_2 продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1 729,18 грн. Виплати провадити з 01 березня 2015 року по 31 серпня 2015 року включно (а.с. 63).

18 травня 2018 року Лисичанським міським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області надано відповідь на запит позивача, в якому зазначено, що страхові виплати припинено у зв'язку із закінченням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 10).

Рішення про скасування довідки не приймалось (а.с. 47).

Не погодившись із припиненням щомісячної страхових виплат позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій в частині невиплати щомісячних страхових виплат, відтак, порушене право позивача має бути відновленим.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).

Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.

Статтею 44 Закону № 1105-XIV (в редакції, чинній з 01 липня 2015 року) передбачено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів; рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів; фонд може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.

Частиною 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, підставою припинення позивачу страхових виплатах та наданні соціальних послуг є підстави, не передбачені ст. 46 Закону № 1105-XIV (у зв'язку з закінченням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи), відповідачем не вказано іншої норми закону, яка передбачає припинення страхових виплат, тобто відповідачем не вмотивовані законодавчі підстави для такого припинення.

Відповідно до п. 1 ч. 1, 2 ст. 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Частиною 4 ст. 47 Закону № 1105-XIV передбачено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Оскільки відповідачем не надано доказів правомірності невиплати щомісячних страхових виплат в період з 01 вересня 2015 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності поновлення порушених прав позивача шляхом задоволення вимог позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Тому, не виплачуючи позивачу встановлені спірні суми, відповідач порушив право позивача на їх отримання, яке є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом апеляційної інстанції відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Щодо посилання апелянта на закінчення дії довідки внутрішньо переміщеної особи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Відповідно до п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 вказаного Закону.

Відтак, довідка позивача від 02 березня 2015 року є чинною та діючою, а посилання апелянта, як на підставу для припинення страхових виплат у зв'язку з закінченням її дії є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лисичанського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 1240/2264/18- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 січня 2019 року.

Судді Т.Г. Арабей

Г.М. Міронова

І.В. Геращенко

Попередній документ
79344205
Наступний документ
79344207
Інформація про рішення:
№ рішення: 79344206
№ справи: 1240/2264/18
Дата рішення: 23.01.2019
Дата публікації: 28.01.2019
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Перший апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратам