ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
22 січня 2019 року справа №826/14346/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомГромадської організації "Український інститут з прав людини" (далі по тексту - позивач, ГО "Український інститут з прав людини")
доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі по тексту - відповідач, ПАТ "НАК "Нафтогаз України")
провизнання протиправною відмови ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у наданні інформації та копій документів на запит ГО "Український інститут з прав людини" від 04 липня 2018 року стосовно надання інформації та копій документів про прізвища, імена, по батькові та посади всіх співробітників та членів правління ПАТ "НАК "Нафтогаз України", які отримали премії у зв'язку з перемогою у Стокгольмському арбітражному суді у спорі з ПАТ "Газпром" щодо транзитного контракту та зобов'язання надати запитувану інформацію у повному обсязі
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними дії ПАТ "НАК "Нафтогаз України" щодо відмови у наданні відповіді на запит про надання публічної інформації, оскільки такі дії відповідача суперечать вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/14346/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.
Відповідачем відзиву на адміністративний позов чи письмових пояснень з приводу позовних вимог до суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Судом встановлено, що ГО "Український інститут з прав людини" звернулась до ПАТ "НАК "Нафтогаз України" із запитом на публічну інформацію від 04 липня 2018 року, в якому просила надати інформацію про прізвища, імена, по батькові та посади всіх співробітників і членів правління ПАТ "НАК "Нафтогаз України", які отримали премії у зв'язку з перемогою у Стокгольмському арбітражному суді у спорі з ПАТ "Газпром" щодо транзитного контракту, а також інформацію про розмір виплаченої премії кожному співробітнику та копії підтверджуючих документів.
За результатами розгляду запиту ПАТ "НАК "Нафтогаз України" листом від 16 липня 2018 року №5-69-18 відмовлено позивачу у наданні запитуваної інформації вказавши на те, що така інформація у тлумаченні рішення Конституційного суду України від 20 січня 2012 року є конфіденційною інформацією та відомостями про відносини майнового характеру пов'язаними з конкретною особою, які підлягають оприлюдненню без згоди самої особи тільки у разі наявності відповідної вимоги закону та необхідності захисту інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також зазначено, що інформацію про загальний розмір премій та кількості премійованих працівників вже оприлюднено на сайті компанії.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи з меж позовних вимог, звертає увагу на наступне.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації".
Згідно положень статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Статтею 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до пункту 5 статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року №1044 (далі по тесту - Статут), метою діяльності Компанії є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах.
Згідно пункту 15 статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України" засновником та єдиним акціонером Компанії є держава.
Функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі Компанії здійснює Кабінет Міністрів України.
Пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 25 травня 1998 року №747 прирівняно голову правління Компанії, першого заступника, заступників голови правління та членів правління Компанії за умовами медичного та побутового обслуговування відповідно до міністра, першого заступника, заступників міністра та членів колегії міністерства, а керівників структурних підрозділів Компанії - до відповідних категорій працівників міністерства.
З огляду на зазначене, відомості про заробітну плату, премії, матеріальну допомогу, будь-які інші виплати, керівництву ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є інформацією, що становить суспільний інтерес та в розумінні положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" є публічною інформацією.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини першої та пункту 4 частини другої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відноситься до розпорядників інформації.
Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно вимог частин першої та другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Частино першою статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують віднесення запитуваної позивачем інформації та документів до інформації з обмеженим доступом.
Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності сукупності ознак встановлених частиною другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" для обмеження відповідачем доступу до запитуваної інформації.
При цьому, відповідно до частини сьомої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Аналізуючи зміст наявної в матеріалах справи копії запиту на публічну інформацію від 04 липня 2018 року, суд приходить до висновку, що за своєю формою та змістом він відповідає вимогам встановленим частиною п'ятою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Частиною першою статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Статтею 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації" зокрема передбачено, що інформація на запит надається безкоштовно.
У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частиною другою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Враховуючи положення частини другої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суд вважає неправомірним посилання відповідача, як на підставу для відмови у наданні запитуваної інформації на те, що інформацію про загальний розмір премій та кількості премійованих працівників вже оприлюднено на сайті компанії.
Таким чином, судом не встановлено, а відповідачем не доведено наявності правових підстави для відмови позивачу у наданні інформації та документів на запит позивача на публічну інформацію, а тому такі дії відповідача є протиправними.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача надати інформацію на запит ГО "Український інститут з прав людини" на публічну інформацію від 04 липня 2018 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ГО "Український інститут з прав людини" підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 3524,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ПАТ "НАК "Нафтогаз України".
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Громадської організації "Український інститут з прав людини" задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо відмови в наданні Громадській організації "Український інститут з прав людини" інформації та копій документів у відповідь на запит на публічну інформацію від 04 липня 2018 року.
3. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надати Громадській організації "Український інститут з прав людини" інформацію та копії документів, у відповідь на запит на публічну інформацію від 04 липня 2018 року.
4. Стягнути на користь Громадської організації "Український інститут з прав людини" понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 3524,00 грн. (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Громадської організації "Український інститут з прав людини" (01008, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 22/7 кв. 6; ідентифікаційний код 42130736);
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720).
Суддя В.А. Кузьменко