ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 листопада 2018 року № 826/12078/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення ,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 5591-13 від 06.06.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що в силу абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України нерухоме майно, що належить позивачу на праві власності не являється об'єкту оподаткуванням податком на нерухоме майно, відмінним від земельного податку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
В судових засіданнях представником позивача позовні вимоги підтримано повністю.
Представником відповідача щодо задоволення позову заперечено з підстав викладених у письмових запереченнях на позов.
Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, за письмовим клопотанням представників позивача, судом ухвалено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом м. Києва встановлено наступне.
ОСОБА_1, відповідно до наданих копії свідоцтва про право власності, належать нежитлові приміщення (виробничі будівлі та споруди), загальною площею 82130,12кв.м., що знаходяться в м. Олександрія Кіровоградської області.
Головним управлінням ДФС у м. Києві 06.06.2017 року винесено податкове повідомлення-рішення № 55591-13, яким позивачу нараховано зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується власниками фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості, за 2016 рік в розмірі 565 876,53грн.
Не погодившись із винесеним Головним управлінням ДФС у м. Києві податковим повідомлення-рішенням, позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України.
Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 13.09.2017 року за № 11916/К/99-99-11-02-01-14, скаргу залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення без змін.
Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені статтею 200 Податкового кодексу України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року N 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон N 71-VIII) запроваджено місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Як вбачається із змісту позову, позивачем заперечено можливість оподаткування нерухомого майна, що належить йому на праві власності, оскільки таке належить до будівель промисловості та використовується ТОВ «Віра-Сарвіс Інтермаш» у промисловій діяльності на підставі договору оренди, укладеного між позивачем та товариством.
Вирішуючи питання щодо звільнення позивача від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Як вбачається із змісту підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавцем, у кожному буквеному пункті передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и")), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо)
Підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Із змісту зазначеної норми вбачається, що умовами звільнення об'єкта нерухомості від оподаткування є :
- нерухомість має бути класифіковано як "будівлі промисловості промислових підприємств";
- власником такого об'єкту нерухомості є промислове підприємство.
Аналогічні висновки викладено у Постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року №К/9901/27759/18.
Відповідно до наданих доказів, приміщення, що належать позивачу, дійсно є будівлями промисловості. Зазначена обставина підтверджується копіями витягу про реєстрацію прав власності від 16.09.20112 року та свідоцтва про право власності від 24.04.2000року.
З приводу промислового підприємства, суд зазначає наступне.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року N 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Як зазначено судом вище, застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.
З огляду на вкладене, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній господарській діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Н.М. Клименчук