Рішення від 18.01.2019 по справі 910/12369/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2019Справа № 910/12369/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профітекс-Проджект» та Фізичної особи-підприємця Мілютіної Наталії Олександрівни

про визнання недійсним пункту договору про відступлення права вимоги.

Представники сторін:

від позивача: Лахно Є.І., довіреність б/н від 10.07.2018;

від відповідача - 1: не з'явився;

від відповідача - 2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профітекс-Проджект» та Фізичної особи-підприємця Мілютіної Наталії Олександрівни про визнання недійсним пункту договору про відступлення права вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 1.3 укладеного між відповідачами Договору про відступлення права вимоги № 1 від 24.06.2015 суперечить положенням статей 512, 514, 520 ЦК України, внаслідок чого відбулось порушення прав позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

05.10.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли заяви позивача про усунення недоліків, відповідно до яких, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 19.09.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.11.2018.

22.10.2018 до Господарського суду міста Києва від представника Фізичної особи-підприємця Мілютіної Наталії Олександрівни надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції представник відповідач-2 просить доручити Київському районному суду міста Одеси.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Мілютіної Наталії Олександрівни про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції відмовлено.

02.11.2018 представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечуючи проти позову, зазначає, що відповідачем-1 виконано основне зобов'язання, а саме здійснено поставку обладнання за Договором, а позивачем взяті на себе зобов'язання в частині оплати поставленого обладнання та наданих послуг в повному обсязі не виконано, в зв'язку з чим, відповідач-2 звернувся з позовом до Господарського суду Полтавської області про стягнення з позивача заборгованості за Договором (справа № 917/965/17), однак, з метою затягування означеної справи, позивач неодноразово вертався з позовами до суду. З огляду на встановлені обставини у справі № 910/11905/17 відповідач-2 зазначає, що позивачем не доведено доводів (обґрунтування) з посиланням на відповідні докази того, яким чином спірний пункт Договору укладений між відповідачами, порушує суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси позивача.

У судове засідання 12.11.2018 представник позивача з'явився, представники відповідачів не з'явились.

За наслідками судового засідання, судом постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, якою встановлено сторонам строк:

Позивачу - до 20.11.2018 надати суду відповідь на відзив відповідача 2, копію якої із додатками направити учасникам справи (докази надати суду);

Відповідачу-2 - за наявності та необхідності, до 28.11.2018, надати суду заперечення на відповідь на відзив, копію яких із додатками направити учасникам справи (надати суду докази направлення).

З метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, для надання можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами та обов'язками, підготовче засідання відкладено на 03.12.2018.

22.11.2018 представником позивача подано заяву про продовження процесуального строку для подання відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 продовжено позивачу строк для подання відповіді на відзив до 03.12.2018.

У судове засідання 03.12.2018 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про продовження позивачу строку для надання відповіді на відзив та про відкладення підготовчого судового засідання на 17.12.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

10.12.2018 представником позивача подано відповідь на відзив.

12.12.2018 представником відповідача-2 подано письмові пояснення.

17.12.2018 представником позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

У судове засідання 17.12.2018 представники сторін не з'явились.

За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.01.2019.

У судове засідання 18.01.2019 представник позивача з'явився, представники відповідачів не з'явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 18.01.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

11 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профітекс-проджект» (далі - відповідач-1, продавець) укладено Договір поставки обладнання № 11/07-14/1 (далі - Договір поставки), за умовами якого постачальник приймає на себе зобов'язання здійснити поставку технологічного обладнання, асортимент та кількість якого вказана в специфікації (Додаток № 1 до даного Договору), яка є невід'ємною частиною даного Договору (далі - обладнання), а покупець зобов'язується прийняти обладнання та сплатити за нього ціну у відповідності до умов цього Договору.

Пунктом 2.1 Договору поставки узгоджено, що постачальник зобов'язаний: здійснити поставку обладнання на умовах та у відповідності до порядку, що встановлений цим Договором; здійснити монтаж обладнання та ввести його в експлуатацію належним чином та згідно з положеннями Договору; провести навчання персоналу покупця з питань роботи з обладнанням та додержання техніки безпеки в порядку п. 2.2.5 Договору; забезпечити передачу покупцю технологічних креслень продукції з зазначенням усіх необхідних технічних даних для експлуатації (обсяг підведення води, обсяг стоків в каналізацію, електричну потужність, силу току, напруги, параметри вентиляції, підключення пару, конденсату та зжатого повітря) із точною вказівкою усіх необхідних параметрів комунікацій; забезпечити нагляд за додержанням усіх вимог та правил підведення комунікацій на місці монтажу та введення в експлуатацію обладнання.

Відповідно до п. 5.4.4 Договору поставки постачальник здійснює загальний технічний нагляд за процесом підготовки приміщення та забезпечує загальний нагляд за процесом підведення комунікацій та технічного оснащення приміщення з метою приведення приміщення в стан загальної готовності для введення обладнання в експлуатацію. Під загальним наглядом мається на увазі присутність спеціаліста постачальника в процесі виконання покупцем робіт та умов відповідно до п. 5.3 Договору, відстеження якості підготовчих робіт у приміщенні. У разі наявності істотних порушень підготовки приміщення, що може призвести до неможливості введення обладнання в експлуатацію. Постачальник має право виставити обов'язкові для виконання покупцем технічні вимоги про усунення порушень чи проведені додаткових робіт, які є обов'язковими для введення обладнання в експлуатацію. Відповідні технічні вимоги повинні бути вмотивованими та повинні надаватися виключно в письмовій формі.

Згідно з п. 9.1 Договору поставки постачальник встановлює гарантійний термін на обладнання: 24 місяці з моменту вводу в експлуатацію обладнання, але не більше 30 місяців з моменту поставки.

У відповідності до п. 9.3 Договору поставки покупець при виявленні дефектів обладнання на протязі гарантійного терміну має право вимагати безоплатного усунення відповідних недоліків обладнання, що є наслідком виробничого браку та у разі дотримання покупцем умов інструкції з експлуатації обладнання, що передається постачальником покупцю за цим Договором.

24 червня 2015 року між «Профітекс-проджект» (далі - первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Мілютіною Наталією Олександрівною (далі - відповідач-2, новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги №1 (надалі - Договір відступлення права вимоги), за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки обладнання №11/07-14/1 від 11.07.2014 (далі - Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» (далі - боржник) на підставі Статуту.

Пунктом 1.2 Договору відступлення права вимоги узгоджено, що за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного та реального виконання зобов'язань за основним договором, включаючи, але не обмежуючись наступним: вимагати оплати робіт з встановлення технологічного обладнання, включаючи закупівлю та постачання усіх необхідних матеріалів та обладнання, організацію та виконання всіх необхідних, монтажних та інших робіт, встановлення та пусконалагодження обладнання, а також здачу цього обладнання приймальним комісіям, що вже були надані первісним кредитором і отримані боржником до дати набрання чинності цим Договором, а також сплати штрафних санкцій, інфляційного збільшення суми заборгованості, процентів за користування грошовими коштами і відшкодування збитків у розмірі, строки і у випадках, передбачених основним договором та чинним законодавством України, а також виконати інші умови основного договору, які на час укладення цього Договору не були виконані його сторонами.

За умовами п. 1.3 Договору відступлення права вимоги, згідно з відступленням права вимоги за цим Договором новий кредитор приймає на себе у повному обсязі зобов'язання первісного кредитора перед боржником за основним договором.

Відступлення права вимоги за основними договорами здійснюється на платній основі. Згідно з відступленням права вимоги за цим Договором новий кредитор сплачує первісному кредитору винагороду у розмірі 839,00 грн. (п. 1.4 Договору відступлення права вимоги)

Відповідно до п. 2.1 Договору відступлення права вимоги первісний кредитор повинен передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права що передаються, та інформацію, яка є важливою для реалізації новим кредитором своїх прав та здійснення обов'язків за основним договором, протягом трьох робочих днів з дня набрання законної сили цим Договором.

Згідно з п. 2.2 Договору відступлення права вимоги первісний кредитор письмово сповіщає боржника про поступку права вимоги за Основним договором шляхом передачі боржнику повідомлення (додаток №1 до цього Договору) та копію цього Договору.

Пунктом 2.3 Договору відступлення права вимоги божник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент підписання цього Договору.

У відповідності до пунктів 4.1, 4.2 Договору відступлення права вимоги, цей договір набирає законної сили з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. З дати набрання чинності цим договором боржник стає зобов'язаним виконувати свої зобов'язання за основним договором перед новим кредитором, а новий кредитор стає зобов'язаним належним чином виконувати зобов'язання первісного кредитора за основним договором перед боржником.

Позивач зазначає, що виходячи зі змісту п. 1.3 Договору відступлення права вимоги, йому умовами передбачено приймання на себе новим кредитором у повному обсязі зобов'язань первісного кредитора за основним Договором, тобто, всупереч положенням п. 1 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 514 ЦК України, без надавання згоди позивача, як того вимагає ст. 520 ЦК України до відповідача-2 за п. 1.3 Договору перейшли всі зобов'язання відповідача-1, передбачені умовами Договору № 11/07-14/1 поставки обладнання від 11.07.2014.

Крім того, позивач зазначає, що внаслідок протиправних, не погоджених з позивачем дій відповідачів по передачі у повному обсязі зобов'язань первісного кредитора за основним договором (переведення боргу) згідно п. 1.3 Договору про відступлення права вимоги, відбулось грубе порушення прав позивача, з огляду на статті 3, 6, 627 ЦК України у частині виконання зобов'язань у межах Договору, належним боржником.

Позивач зазначає, що укладення Договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, є порушенням частини першої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Так, у силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, згідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Позивач зазначає, що пункт 1.3 укладеного між відповідачами Договору про відступлення права вимоги № 1 від 24.06.2015 суперечить положенням статей 512, 514, 520 ЦК України та порушує права позивача.

За умовами п. 1.3 Договору відступлення права вимоги, згідно з відступленням права вимоги за цим Договором новий кредитор приймає на себе у повному обсязі зобов'язання первісного кредитора перед боржником за основним договором.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до загальної теорії цивільного права суб'єктами зобов'язання є управомочена особа (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов'язок вчинити таку дію. Суб'єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов'язані є правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок сторони є боргом.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним. Змістом договору передбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання зі збереженням решти елементів зобов'язальних правовідносин за плату, і не передбачається надання послуг із фінансування під відступлення права грошової вимоги. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 516 ЦК України визначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1.2 Договору відступлення права вимоги узгоджено, що за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного та реального виконання зобов'язань за основним договором, включаючи, але не обмежуючись наступним: вимагати оплати робіт з встановлення технологічного обладнання, включаючи закупівлю та постачання усіх необхідних матеріалів та обладнання, організацію та виконання всіх необхідних, монтажних та інших робіт, встановлення та пусконалагодження обладнання, а також здачу цього обладнання приймальним комісіям, що вже були надані первісним кредитором і отримані боржником до дати набрання чинності цим Договором, а також сплати штрафних санкцій, інфляційного збільшення суми заборгованості, процентів за користування грошовими коштами і відшкодування збитків у розмірі, строки і у випадках, передбачених основним договором та чинним законодавством України, а також виконати інші умови основного договору, які на час укладення цього Договору не були виконані його сторонами.

При цьому, судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Полтавської області перебувала справа № 917/965/17 за позовом Фізичної особи - підприємця Мілютіної Наталії Олександрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" про стягнення 131 053,50 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.11.2018 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" на користь Фізичної особи - підприємця Мілютіної Наталії Олександрівни 55 921,82грн. - сума основного боргу, 16 739,78 грн. - пені, 3 603,51грн. - 3% річних, 22 596,11грн. - інфляційних втрат, а також 1600,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

З урахуванням викладеного, враховуючи у сукупності умови Договору поставки та оспорюваного Договору, виходячи із відносин, які склались між сторонами, саме позивач є боржником, а відповідачі первісним та новим кредиторами.

Відтак, отримання первісним кредитором (ТОВ «Профітекс-Проджект») згоди боржника (ТОВ «Завод Укрбудмаш») на укладення Договору відступлення прав вимоги нормами Цивільного кодексу України не передбачено.

При цьому, відповідно до ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Отже, позивач, який виступає у якості боржника по вказаному договору, відповідно до вимог ст. 518 Цивільного кодексу України наділений правами пред'явлення своїх заперечень проти нового кредитора у зобов'язанні, а також користуватися іншими правами, наданими йому чинним законодавством для захисту своїх прав.

Водночас, суд також враховує, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/11905/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод УКРБУДМАШ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профітекс-Проджект" Фізичної особи-підприємця Мілютіної Наталії Олександрівни про визнання договору недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2017, залишеним без постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Означеним рішенням встановлено наступне: «Отже, з аналізу змісту Договору відступлення прав вимоги №1 від 24.06.2015 вбачається, що він є оплатним договором про відступлення права вимоги, а відтак за своєю суттю не є договором факторингу, він не передбачає надання фінансових послуг Банками.»; «З урахуванням зазначених вище норм законодавства - заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому порядок укладення договору відступлення права вимоги встановлений ст.ст. 512-517 ЦК України. Таким чином, отримання первісним кредитором (ТОВ «Профітекс-Проджект») згоди боржника (ТОВ «Завод Укрбудмаш») на укладення Договору відступлення прав вимоги №1 від 24.06.2015 нормами - ст.ст. -512-517 ЦК України не передбачено.»; «З матеріалів справи не вбачається наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову, а саме не наведено доводів (обґрунтування) того, яким чином спірний договір про відступлення права вимоги - Договір відступлення права вимоги № 1 від 24.06.2015, укладений між відповідачами, порушує суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси позивача.».

В силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, означені обставини не підлягають доказуванню.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

Згідно з п.п.44, 46 даної Доповіді:

« 44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику «приватного правосуддя», що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.»

Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:

"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду, міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

Також, суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, судом враховано Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, в якому зазначено про те, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Однак, укладений між відповідачами Договір відступлення права вимоги, жодним чином не створює та не змінює права та обов'язки позивача за укладеним Договором поставки, а отже і не може порушувати права позивача, протилежного позивачем не доведено.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем з огляду на встановлені фактичні обставини справи не доведено наявність підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним, як і наявність правового зв'язку між укладеним відповідачами Договором відступлення права вимоги та правами позивача, заявлені позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.01.2019.

Суддя О.А. Грєхова