справа №619/3435/18
провадження №2/619/133/19
Рішення
іменем України
16 січня 2019 року
м.Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Носачової І.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №619/3435/18
ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1,
відповідач: ОСОБА_2,
треті особи: Служба у справах дітей Дергачівської РДА Харківської області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.
вимоги позивача: про зміну місця проживання дитини та відібрання дитини.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1звернулася до суду з позовом, в якому просить змінити місце проживання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановлене ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 03.08.2017 по справі №619/3972/16-ц; визначити місце проживання доньки разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1, відібрати доньку від батька ОСОБА_2 та передати її матері, посилаючись на те, що 08.05.1998 вона та відповідач уклали шлюб, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.11.2016. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 03.08.2017 визнано мирову угоду від 06.07.2017, укладену між ними та визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3, проживання доньки за місцем проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 другого та четвертого тижня кожного місяця, визначено спосіб участі позивача у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3, проживання доньки за місцем проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1, першого та третього тижня кожного місяця; зобов'язано батьків дитини у разі зміни адреси місця проживання повідомляти один одного. З часу досягнення мирової угоди відповідач виконував ухвалу суду до літа 2018 року. Відповідач на початку літа забрав доньку для оздоровлення на море на один місяць в с. Залізний Порт Одеської області. Вона погодилась, тому що вважала, що оздоровлення піде на користь доньці. В подальшому, на її неодноразові звернення телефоном до ОСОБА_2 повернути доньку, він відмовлявся повертатись до Харкова, зазначав, що їм там дуже добре і донька не бажає повертатись додому. 01.06.2018 вона звернулась до Шевченківського відділу поліції з заявою про невиконання відповідачем ухвали суду від 03.08.2018 та перешкоджанні їй у спілкуванні з донькою, згідно висновку від 28.06.2018 за місцем проживання по АДРЕСА_3 ОСОБА_2 не мешкає, опитати його по даному факту не має можливості. 18.08.2018 вона поїхала до с. Залізний Порт, щоб забрати доньку, оскільки літо вже закінчується та час готуватись до школи та відповідач відмовив їй у поверненні доньки, у зв'язку з чим вона викликала поліцію. Вказане вище свідчить про порушення відповідачем мирової угоди та взятих на себе обов'язків щодо недопущення порушення її прав як матері у вихованні та спілкуванні з донькою. Крім того, відповідач продав квартиру, тому його спілкування з донькою за вказаною в ухвалі суду адресою є неможливим.
Відповідно до ст.178 ЦПК України відповідачем подано відзив, згідно змісту якого він заперечує проти позову, вважає, що викладені обставини в позовній заяві є неправдивими, в останні три роки для дітей мамою та татом був він один. Позивач впродовж трьох останніх років не займалася справами материнства та обділила дітей увагою, любов'ю, материнською турботою, бо їй було не до дітей, не до вступу старшої доньки до ВНЗ за кордоном, не до підготовки молодшої доньки до школи, не до здоров'я дітей. На прийомах у лікарів був тільки він. В 2014 році внаслідок того, що Крим став тимчасово окупованою територією він втратив частину бізнесу, що призвело до розірвання шлюбу. В даний час його колишня дружина забороняє йому проживати з донькою, спілкуватися з нею по телефону, провідувати, коли дитина хворіє. Він викликав з цього приводу поліцію, однак, двері не відчинили. Квартиру АДРЕСА_2, яка значиться в ухвалі суду як адреса батька, вони разом з позивачкою продали 26.09.2017, тому їй було достовірно відомо про відсутність відповідача у цій квартирі. Позивач не виконує умови мирової угоди, укладеної між ними.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 30.08.2018 позовна заява залишена без руху та позивачу запроновано усунути недоліки, після усунення яких, на виконання вимог ч.6 ст.187 ЦПК України, судом направлено запит до відповідного органу реєстрації щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача.
Відповідно до ухвали від 12.11.2018 провадження по справі відкрито за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 04.12.2018, яке за клопотанням відповідача у зв'язку з перебуванням на лікарняному, відкладено до 19.12.2018.
Згідно ухвали від 19.12.2018 закрито підготовче засідання, призначено до судового розгляду по суті на 16.01.2019.
Позивач та представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позові, при цьому, не заперечуючи можливість і необхідність відповідача спілкуватися з донькою та приймати участь у її вихованні.
Відповідач у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи (а.с.127), подавши 15.01.2019 через канцелярію суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на лікарняному, при цьому, будь-яких доказів хвороби до суду не надано.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства, відповідно до п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України, є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Частиною 1 ст.44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
При цьому, як встановлено ч.5 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Так, суд зазначає, що відповідач ОСОБА_2 не з'явився до суду жодного разу, подавши через канцелярію суду 30.11.2018 (а.с.56), 14.12.2018 (а.с.112) та 15.01.2019 (а.с.126) заяви про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою.
Приписами ст.210 ЦПК України передбачено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Враховуючи викладене, а також той факт, що відповідач не з'являючись у судові засідання тричі подав клопотання про відкладення розгляду справи, що свідчить про зловживання останнім процесуальними правами, а також ту обставину, що відповідачем подано до суду відзив з додатками, який враховується судом, суд вважає можливим, з метою недопущення порушення розумного строку розгляду справи, розглянути справу за наявними у ній матеріалами без участі відповідача, а копію судового рішення надіслати відповідачу в порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України.
Представник Служби у справах дітей Дергачівської районної державної адміністрації у судовому засіданні підтримала позовні вимоги повністю.
Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради у судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи за відсутністю представника та підтримання позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.66).
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Судом установлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1. Її батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.6).
Згідно рішення Дзержинського районного суду м. Харкова шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.5).
03.08.2017 ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зобов'язано сторони не чинити перешкоди один одному у проживанні з донькою ОСОБА_3 та визначено способи участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, а саме: проживання доньки за місцем проживання батька другого та четвертого тижня кожного місяця, а з матір'ю - першого та третього тижня кожного місяця. У разі зміни адреси сторони зобов'язані повідомляти один одного (а.с.12).
Як вбачається з висновку від 28.06.2018, затвердженого начальником Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області, ОСОБА_1 зверталася до відділу поліції з приводу невиконання її колишнім чоловіком ОСОБА_2 рішення Дергачівського районного суду від 03.08.2017 та перешкоджанні їй у спілкуванні з донькою (а.с.8).
Позивач неодноразово зверталася до правоохоронних органів та служб у справах дітей з заявами щодо розшуку доньки та можливості побачень з нею, про свідчать відповідні звернення та відповіді на них (а.с.84-89).
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «М. Р. та Д. Р. проти України» (заява № 63551/13) зазначав, що хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, додатково можуть існувати позитивні зобов'язання, притаманні ефективній «повазі» до сімейного життя. Щодо обов'язку держави вживати позитивні заходи, стаття 8 передбачає право одного з батьків вживати заходи з метою возз'єднання з дитиною та обов'язок національних органів влади вживати такі заходи.
Проте цей обов'язок не є абсолютним, оскільки возз'єднання батьків з їхньою дитиною може не бути негайним і може вимагати підготовки. Характер та обсяг такої підготовки залежатиме від обставин кожної справи, але розуміння та співпраця усіх зацікавлених сторін завжди є важливими складовими. Крім того, при виникненні труднощів, здебільшого внаслідок відмови одного з батьків, з яким проживає дитина, виконувати рішення, яким зобов'язано негайно повернути дитину, відповідні органи влади повинні накласти належні санкції у зв'язку з відмовою у співпраці. Хоча примусові заходи щодо дітей є небажаними у цій вразливій сфері, не можна виключати застосування санкцій у випадку явно неправомірної поведінки того з батьків, з яким проживає дитина. Вирішальним є те, чи вжили національні органи влади всі необхідні заходи для забезпечення виконання рішення, які можуть обґрунтовано вимагатись за конкретних обставин кожної справи.
У справах цієї категорії, коли питання часу є суттєвим, адекватність заходів має оцінюватися оперативністю їхнього вжиття. Провадження, пов'язане з встановленням батьківської відповідальності, у тому числі виконання остаточного рішення, вимагає невідкладного розгляду, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та тим із батьків, з яким дитина не проживає.
Зрештою, у практиці суду за статтею 8 була приділена увага обов'язку враховувати найкращі інтереси дитини в різних контекстах. У сфері міжнародного викрадення дітей обов'язки, покладені на Договірні Держави статтею 8 Конвенції, повинні тлумачитися, зокрема, у світлі Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, яка також надає першочергового значення найкращим інтересам дитини (параграфи 53-56 рішення).
Відповідно до частини першої статті 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяної фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитини заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції ООН «Про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Як передбачено статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Згідно даних довідки, виданої 22.08.2018 за вих. №116 Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №165, ОСОБА_3 буде навчатися в 1-му класі даної школи з 03.09.2018 (а.с.9).
ОСОБА_1 наркологічними та психіатричними захворюваннями не страждає, протипоказань до виконання опіки над дитиною не має, про що свідчать копії сертифікату серії 10ААЕ №061725 від 26.10.2016 та медичної довідки серії 2ААЛ №444887 від 26.10.2016 (а.с.10).
Як вбачається з акту обстеження умов проживання 21.11.2018, затвердженого начальником служби у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, проведено обстеження умов проживання квартири АДРЕСА_1. Яка належить батьку позивача - ОСОБА_4, та зазначено, що умови проживання задовільні, квартира з усіма зручностями, чиста, охайна, є необхідні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створено добрі умови (а.с.69).
Згідно даних довідки від 16.11.2018 ОСОБА_1 працює у ФО-П ОСОБА_5 та має дохід за шість місяців 18257,40грн (а.с.75).
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, 16.08.2018 зарахована до 1 класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №165 з 01.09.2018, однак була відсутня у школі та приступила до навчальних занять з 30.10.2018, про що свідчить довідка директора школи від 23.11.2018 (а.с.76).
З довідки Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області вбачається, що ОСОБА_2 з 31.05.2016 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, де разом з ним зареєстрована донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.110).
17.12.2018 спеціалістом-психологом ОСОБА_6 складено висновок щодо психологічного обстеження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно даним якого мати дитини створює всі умови для дитини, соціальну підтримку, в якій є турбота, любов, підтримка і умови, які відповідають інтересам дитини та допомагають їй оволодіти умінням налагоджувати соціальні контакти та зв'язки. Зі слів матері та враховуючи довідку про те, коли дитина пішла до школи батько не надав можливості дитині отриманні знання та налагоджувати соціальний контакт і зв'язки своєї доньки. Зі слів дитини, розмовляючи з нею, дівчинка говорила, що боїться батька, його криків. 16.12.2018 дівчинка повернулася від батька, трохи була збуджена. Із бесіди з дитиною з'явилася інформація про те, що дитина не хоче, щоб батько раптово з'являвся та забирав її. Дівчинка налякана, не хоче жити з батьком, говорить, що йому потрібно мінятися, розмовляти ввічливо, спокійно, не кричати, щоб було «по-мирному». Щодо емоційного стану дитини, то вона є емоційно нестійка, тривожна, має високий, але не стійкий рівень самооцінки, підвищена потреба у визнанні. Стійкість та пасивність, яке змінює збереженість емоційної прихильності, підвищена чутливість до зовнішніх подразників, потреба у подоланні обмежень, в тому числі дистанції, відокремлюючої від оточуючих (а.с.114 -120).
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
Відповідно до частин першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
У статті 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, закріплені положення, згідно з якими Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до ч.ч.1.2 ст.171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків, не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією про права дитини.
Так, у судовому засіданні була заслухана думка малолітньої ОСОБА_3, яка пояснила, що вона хоче проживати разом з матір'ю, яку любить, ходити до школи, батька вона любить також, але боїться, коли він приходе і боїться, коли він починає кричати на неї.
Частиною 5 ст.19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
30.11.2018 Департаментом служб у справах дітей надано висновок, згідно якому вважають за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1, враховуючи, що влітку 2018 року ОСОБА_2 порушив умови мирової угоди у зв'язку з чим, дитина почала навчальний рік з 30.10.2018. Крім того, ОСОБА_2 змінено місце проживання, квартира АДРЕСА_2 продана. На даний час малолітня дитина проживає з матір'ю, де для дитини створені належні умови проживання та розвитку, ОСОБА_1 матеріально забезпечена, працює у ФОП ОСОБА_5 на посаді комірника (а.с.67-68).
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також що в інтересах дитини є турбота та підтримка і з боку матері, і з боку батька, суд вважає, що позивач може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, що буде відповідати найкращим інтересам дитини, враховуючи обставини спору та необхідність дитині стабільно відвідувати школу.
При цьому, позовні вимоги щодо відібрання дитини від відповідача задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.162 СК України, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення і повернути її тому, з ким вона проживала.
У судовому засіданні позивачем заявлено, що дитина в даний час проживає з нею, що також підтверджується і наявними у справі письмовими доказами.
Як передбачено ч.3 ст.12, ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
При цьому, суд зазначає, що на підтвердження заперечень проти позову відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, крім фотокарток, дані зображень яких не спростовують доводів та доказів позивача.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задовольняється частково (50%), при зверненні до суду позивачем сплачено 1410,00грн судового збору, отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80грн.
Відповідно до ст. 259 ЦПК України, ст.129-1 Конституції України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Керуючись ст.ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 273 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визначити місце проживання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 704,80грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається Харківському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України через Дергачівський районний суд Харківської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін:
позивач: ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1;
відповідач: ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_4.
Повне рішення складено 21.01.2019.
Суддя І. М. Нечипоренко