16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 1522/17000/12
провадження № 61-38505св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., СтрільчукаВ. А.
учасники справи:
позивач - заступник прокурора міста Одеси в інтересах Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еден Плюс Лімітед»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою її представником - ОСОБА_5, на постанову апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Черевка П. М.,
У липні 2012 року заступник прокурора міста Одеси в інтересах Одеської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еден Плюс Лімітед» (далі - ТОВ «Еден Плюс Лімітед»), про витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позову зазначив, що прокуратурою міста Одеси виявлений факт незаконного вибуття із власності Одеської міської ради нежилого приміщення 2-го поверху площею 320,2 кв.м по АДРЕСА_2
Право власності на вказане нежиле приміщення на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2008 року набуло ТОВ «Еден Плюс Лімітед», яке 29 листопада 2011 року за договором купівлі-продажу відчужило це майно ОСОБА_4
Позивач зазначає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2008 року є незаконним і скасоване ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2012 року з закриттям провадження у справі, тобто ТОВ «Еден Плюс Лімітед» набуло спірне майно у власність неправомірно і не мало права ним розпоряджатися.
Оскільки нежиле приміщення 2-го поверху площею 320,2 кв.м по АДРЕСА_3 вибуло з володіння законного власника - Одеської міської ради - поза її волею, позивач просив витребувати це нежиле приміщення з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 6 грудня 2017 року, ухваленим у складі судді Шенцевої О. П., у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив того, що Одеська міська рада була обізнана і не заперечувала щодо набуття ТОВ «Еден Плюс Лімітед» у власність спірного нежилого приміщення, тому немає правових підстав для висновку про вибуття цього майна із володіння власника без його відома поза його волею та витребування нежилого приміщення у добросовісного набувача, яким є ОСОБА_4
Постановою апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 6 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове про задоволення позову.
Витребувано нежиле приміщення 2-го поверху площею 320,2 кв.м по АДРЕСА_3 з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне нежиле приміщення вибуло із власності Одеської міської ради на підставі рішення суду, яке у подальшому скасоване, тобто поза волею власника, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 388 ЦК України і витребування цього майна у останнього набувача ?- ОСОБА_4
У липні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що апеляційний суд розглянув справу за її відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим обмежив у можливості реалізувати процесуальні права і порушив принципи рівності сторін і змагальності.
Повідомлення про вручення судової повістки-повідомлення адвокату ОСОБА_6, який здійснював представництво її інтересів під час розгляду справи у суді першої інстанції, не свідчить про належне повідомлення, так як строк дії укладеного з ним договору про надання правової допомоги закінчився 31 грудня 2017 року.
Вказала, що апеляційний суд направляв їй повістку-повідомлення за адресою проживання у Ізраїлі, проте на дату розгляду справи підтвердження вручення до суду не повернулося, тому розгляд справи у її відсутності є неправомірним і порушує її права.
Зазначила, що Україна і Ізраїль є державами-учасницями Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 1965 року, згідно з положеннями якої вручення судових документів сторонам справи, які проживають у іншій державі, здійснюється шляхом направлення відповідному компетентному органу запитуваної Держави прохання про вручення документів. В Україні відповідне доручення про надання правової допомоги судовий орган, який розглядає справу, повинен направити Міністерству юстиції України, яке направляє його компетентному органу запитуваної Держави.
Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив визначену Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 1965 року процедуру вручення судових документів особам, які проживають у іншій державі, так як з дорученням про надання правової допомоги до Міністерства юстиції України не звертався.
Судова повістка-повідомлення направлена їй засобами поштового зв'язку у загальному порядку, проте вона отримала її уже після судового засідання, тому не мала об'єктивної можливості прибути до суду, надати свої пояснення щодо обставин справи і навести заперечення проти доводів позивача.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2008 року у справі № 2-5519/08 визнано за ТОВ «Еден Плюс Лімітед» право власності на нежиле приміщення 2-го поверху площею 320,2 кв.м по АДРЕСА_2
29 листопада 2011 року ТОВ «Еден Плюс Лімітед» відчужило вказане нежиле приміщення ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В.
Право власності ОСОБА_4 на це нерухоме майно зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Також апеляційним судом встановлено, що ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2012 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2008 року і закрито провадження у справі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року ухвалу апеляційного суду скасовано і передано справу на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2008 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасовано із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час судового розгляду справи № 2-5519/08 у суді першої інстанції третя особа - ОСОБА_4 - заявила самостійні вимоги щодо предмета спору і просила визнати за нею право власності на спірне нежиле приміщення.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Еден Плюс Лімітед» відмовлено, позов ОСОБА_4 задоволено і визнано за нею право власності на нежиле приміщення 2-го поверху площею 320,2 кв.м по АДРЕСА_2
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 4 листопада 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2014 року скасовано в частині визнання права власності на спірне майно за ОСОБА_4 і відмовлено їй у задоволенні позову. Це рішення набрало законної сили і на час розгляду даної справи не скасоване.
Задовольняючи позовні вимоги щодо витребування нежилого приміщення 2-го поверху площею 320,2 кв.м по АДРЕСА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що це майно вибуло із володіння власника поза його волею у зв'язку з відчуженням особою, яка не мала на це права, і відповідач такі обставини не спростувала.
Проте такі висновки суду апеляційної інстанції передчасні, оскільки до них апеляційний суд дійшов у порушення принципу змагальності сторін, розглянувши справу за відсутності відповідача без доказів її належного повідомлення про місце, дату та час судового засідання.
У статті 368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка-повідомлення повинна бути вручена завчасно.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є:
1) день вручення судової повістки під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Стаття 130 ЦПК України передбачає, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
У частині восьмій цієї статті передбачено, що особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтею 502 цього Кодексу.
Порядок вручення судових документів у цивільних справах особам, які проживають за межами України, визначений Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 1965 року, державами-учасницями якої є Україна і Ізраїль.
Згідно зі статтею 3 цієї Конвенції вручення судових документів особам, які проживають за межами України, здійснюється шляхом направлення органом влади чи судовим працівником, компетентним відповідно до права запитуючої Держави, Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія.
Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (стаття 372 ЦПК України).
Дана цивільна справа призначалася апеляційним судом до розгляду на 29 березня 2018 року.
Відповідач ОСОБА_4 постійно проживає у АДРЕСА_1
Про дату, час і місце розгляду справи суд апеляційної інстанції повідомляв відповідача шляхом направлення їй судової повістки-повідомлення за місцем проживання засобами поштового зв'язку.
Процедура вручення судових документів, визначена Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, апеляційним судом не ініціювалася; з відповідним проханням про вручення судових документів до Міністерства юстиції України, яке відповідно до національного законодавства є компетентним органом для передачі такого прохання Центральному Органу запитуваної Держави, суд не звертався.
Розписка про вручення ОСОБА_4 поштового відправлення, направленого апеляційним судом за адресою її проживання у Ізраїлі, на дату судового розгляду до апеляційного суду не повернулася.
Таким чином, суд апеляційної інстанції у порушення статті 372 ЦПК України розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_4, щодо якої не було відомостей про вручення їй судової повістки.
Вручення судової повістки-повідомлення адвокату ОСОБА_6, який здійснював представництво інтересів відповідача під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, не свідчить про належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_4
Так, згідно з частиною п'ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (стаття 62 ЦПК України).
На підтвердження повноважень адвоката ОСОБА_6 здійснювати представництво інтересів ОСОБА_4 у матеріалах справи є довіреність від 20 січня 2014 року строком дії до 19 січня 2017 року, ордер серії ОД № 014868 від 15 листопада 2013 року, виданий на підставі договору про надання юридичних послуг від 15 листопада 2013 року, та витяг із цього договору щодо обсягу повноважень адвоката як представника.
Станом на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції дія довіреності від 20 січня 2014 року, виданої ОСОБА_4 ОСОБА_6 для здійснення представництва її інтересів, закінчилася. У витязі з договору про надання юридичних послуг від 15 листопада 2013 року строк його дії не зазначений. У ордері серії ОД № 014868 від 15 листопада 2013 року відсутня відмітка про те, що цей ордер є підставою для надання ОСОБА_4 правової допомоги під час розгляду справи у апеляційному суді Одеської області.
Згідно з доданою до касаційної скарги копією повного договору про надання юридичних послуг від 15 листопада 2013 року цей договір діє до 31 грудня 2017 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції на час розгляду справи не мав документів на підтвердження того, що адвокат ОСОБА_6 є повноважним представником ОСОБА_4
За таких обставин закріплене у частині п'ятій статті 130 ЦПК України правило про те, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі, у даній справі не застосовується.
Суд апеляційної інстанції не вжив всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідача про перебування цієї справи у провадженні апеляційного суду і про дату, час та місце судового засідання, не ініціював процедуру вручення судових документів, визначену Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, та помилково вважав, що вручення судової повістки адвокату ОСОБА_6 свідчить про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Основними засадами судочинства відповідно до частини першої статті 129 Конституції України визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Права та обов'язки учасників справи закріплені у статтях 43, 49 ЦПК України, згідно з якими відповідач має право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (стаття 12 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини роз'яснив, що принцип рівності сторін - це один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип і було б позбавлене сенсу, якщо сторона у справі не повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб не тільки знати про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.
Процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи стосовно відповідача порушені через її непоінформованість про дату і час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Неналежне повідомлення про час, дату та місце судового засідання і розгляд справи без участі ОСОБА_4 позбавило її можливості давати пояснення по суті спору, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти доводів і міркувань інших учасників справи.
Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
У зв'язку з тим, що суди першої і апеляційної інстанцій розглянули справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, чим вона обґрунтовувала свою касаційну скаргу, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою і відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником - ОСОБА_5, задовольнити.
Постанову апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук