проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"16" січня 2019 р. Справа №922/1571/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Склярук О.І., суддя Слободін М.М.,
при секретарі Довбиш А.Ю.,
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - ОСОБА_1, посвідчення №5093 від 25.07.2018 року, свідоцтво серія ДН№5093 від 25.07.2018 року, ордер серія ДН№042667 від 16.01.2019 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Генезіс-Україна Інжинірінг», м.Дніпро, (вх.№861Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2018 року по справі №922/1571/18,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Генезіс-Україна Інжинірінг», м.Дніпро,
до Приватного підприємства «Струм-Сервіс», м.Харків,
про стягнення 63000,00 грн.,-
У червні 2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Генезіс-Україна Інжинірінг», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства «Струм-Сервіс», про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 63000,00 грн. Також позивач просив суд стягнути з відповідача судовий збір.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.09.2018 року у справі №922/1571/18 (повний текст складено 05.10.2018 року, суддя Калініченко Н.В.) у позові відмовлено повністю.
Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким у позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати апелянт просить суд покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рахунок відповідача №106 від 23.03.2018 року на оплату товару не містить обов'язкових умов, що повинні бути узгоджені сторонами та зазначені у договорі поставки відповідно до норм права, зокрема, строк дії договору та термін поставки. З рахунку відповідача неможливо зрозуміти, про що саме домовилися сторони, а досягнуті домовленості неможливо виконати саме через невизначеність умов договору, а тому він не породжує будь-яких правових наслідків для сторін. Позивач також вважає істотною умовою поставки саме виробника товару та країну виробництва товару, то ж відповідно до вимог ст. 180 Господарського кодексу України щодо цієї умови також мала бути досягнута згода.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 року у справі №922/1571/18 відкрито апеляційне провадження. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Також учасникам справи встановлено строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі. Попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2018 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Генезіс-Україна Інжинірінг» і розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні.
28.12.2018 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2836), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач наполягає на тому, що пропозиція на укладання договору полягала у направленні позивачу рахунку №106 від 23.03.2018 року на оплату товару, в результаті чого, перерахувавши грошові кошти в розмірі 63000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №700 від 28.03.2018 року, де у графі «призначення платежу» позивачем зазначено: «Сплата за ТМЦ по рахунку 106 від 23.03.2018 року виписаний відповідачем на акумуляторну батарею 3PzS-375 (24V) в контейнері (1 шт.)», а отже було узгоджено всі істотні умови договору, зокрема предметом договору є акумуляторна батарея 3PzS-375 (24V) в контейнері (1 шт.). а ціна договору сплачені 63000,00 грн. Отже, на думку відповідача позивач підтвердив бажання укладення цього договору, тобто вказані дії є такими, що були вчинені в той самий спосіб. Крім того, після вказаних дій, 03.04.2018 року відповідачем через відділення Укрпоштою було направлено повідомлення про готовність товару до відгрузки (поставки) сплаченого товару, яке позивач отримав 17.04.2018 року, в результаті чого такими діями відповідач належним чином повідомив позивача про прийняття до виконання замовлення.
Також відповідача вважає, платіж не може бути помилковим оскільки позивачем було чітко прописано у графі «призначення платежу» по якому рахунку та з якою метою були сплачені грошові копни.
14.01.2019 року на адресу суду від апелянта надійшла факсограмма (вх.№375), яка також надійшла до суду засобами поштового зв'язку (вх.№436 від 15.01.2019 року), в якій просить відкласти розгляд апеляційної скарги та перенести дату судового засідання на більш пізню дату.
Як зазначає скаржник представник, який приймав участь у даній справі в суді першої інстанції на даний час не має належних повноважень щодо представництва інтересів у суді апеляційної інстанції відповідно до ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, ст. 131-2 Конституції України, оскільки не є адвокатом. При цьому, генеральний директор також не в змозі прибути в судове засідання у зв'язку із знаходженням у відрядженні у з 14.01.2019 року по 18.01.2019 року, що підтверджується відповідним наказом.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів вважає, що причини наведені в клопотанні для відкладення розгляду справи є неповажними, а отже таке клопотання не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
У судовому засіданні 16.01.2019 року представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
23.03.2018 року відповідачем було виставлено позивачу рахунок №106 на оплату товару - код УКТ ЗЕД НОМЕР_1 Акумуляторна батарея 3PzS-375 (24V) в контейнері, од. шт., кількість 1 000, ціна без ПДВ 52500,00, всього з ПДВ 63000,00 грн.
Позивачем 26.03.2018 року платіжним дорученням №700 перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 63000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за ТМЦ по рахунку 106 від 23 березня 2018 р. у т.ч. ПДВ 20% - 10500,00 грн.».
У подальшому, позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення за вих.№01/29-03-18 від 29.03.2018 року та вих.№01/02-04-18 від 02.04.2018 року про розірвання договору та вимогу про повернення грошових коштів, відповідно до яких позивач повідомляв про розірвання з моменту отримання відповідачем цього листа договору, укладеного на відстані щодо поставки акумуляторної батареї 3PzS-375 (24V) в контейнері (1шт) та просив повернути здійснену по ньому передплату у розмірі 63000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 20% на розрахунковий рахунок позивача, в термін до 06.04..2018 року (включно).
17.04.2018 року, позивачем було отримано повідомлення відповідача про готовність товару до відгрузки (поставки), відповідно до якого відповідач просив повідомити, засобами поштового зв'язку, шляхом надання листа, про адресу доставки та готовність прийняти товару протягом 7 днів з моменту отримання повідомлення.
Позивач 20.04.2018 року направив на адресу відповідача лист за вих.№01/20-04-18, відповідно до якого просив підтвердити істотні умови договору, раніше узгоджені телефоном, а саме: поставити турецький тяговий акумулятор 3PzS-375 (24V) INCI ACU, поставка на умовах DDP (склад покупця - м.Дніпро, вул. Люблянська, 6), гарантія 3 роки, термін поставки - 20 днів з моменту узгодження істотних умов договору.
23.05.2018 року позивачем направлено на адресу відповідача лист за вих.№01/23-05-18, відповідно до якого повідомив, що вважає договір з відповідачем стосовно поставки тягового акумулятора неукладеним через недотримання узгодженості про всі його істотним умовам та просив повернути грошові кошти у розмірі 63000,00 грн., як безпідставно отримані, в термін передбачений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, 30.05.2018 року позивачем отримано від відповідача повідомлення (повторне) про готовність товару та відгрузки (поставки).
Позивач вважає, що грошові кошти у розмірі 63000,00 грн., які було перераховано на користь відповідача за платіжним дорученням №700 від 26.03.2018 року, безпідставно отримані останнім, з огляду на те, що між сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору на поставку акумуляторної батареї 3PzS-375 (24V), а саме виробника товару та країну виробництва. Таким чином, позивач вважає, що договір в порядку п. 8 ст. 181 Господарського кодексу України є неукладеним (таким, що не відбувся), а грошові кошти у розмірі 63000,00 грн. безпідставно отримані відповідачем.
Втім, відповідачем кошти позивачу не повернуто, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Згідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції, розглядаючи справу дійшов висновку, що підтвердженням укладання договору поставки в спрощений спосіб між позивачем та відповідачем є рахунок на оплату, виставлений відповідачем і який містить найменування товару, його кількість і ціну, а також реквізити відповідача (оферта) та платіжне доручення №700 від 26.03.2018 року про оплату позивачем рахунку з зазначенням саме цього рахунку в призначенні платежу (акцепт).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті за одержану від продавця річ.
Як вбачається з рахунку №106 від 23.03.2018 року, останній містить як предмет договору - акумуляторна батарея 3PzS-375 (24V) в контейнері, так і ціну договору - 63000,00 грн.
Колегія суддів відхиляє твердження позивача про те, що між сторонами не було укладено договору поставки, в зв'язку з недосягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору, а саме в частині визначення виробника товару та країну виробництва, оскільки виставлений позивачем рахунок містив усі істотні умови, що передбачено вимогами чинного законодавства, а здійснюючи оплату позивач погодив умови договору.
Як вірно відзначив місцевий господарський суд, хибними є посилання позивача на те, що предметом договору поставки є продукція виробничо-технічного призначення, на підставі чого мають застосовувати приписи Положення затверджені Радою Міністрів СРСР за №888 від 25.07.1988 року, оскільки таке положення може застосовуватися лише за наявності посилання на нього при укладенні договору, а в даному випадку в договорі таке посилання відсутнє.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач як на правову підстав стягнення коштів посилається на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Так, ст. 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Вiдповiдно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 11, ч.1 та ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивiльнi права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi вказаної норми права тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання).
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Наразі матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб. Тобто, відповідачем здійснено оферту шляхом виставлення рахунку, відповідачем проведено акцепт - шляхом оплати виставленого рахунку. Фактично відповідачем отримано кошти за оплату вартості товару у розмірі 63000,00 грн. в межах договірних відносин та за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству. Таким чином, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не ст. 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог.
З огляду на наявні між сторонами правовідносини, а також норми чинного законодавства наразі відсутні обставини набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, що виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Генезіс-Україна Інжинірінг» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2018 року по справі №922/1571/18 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 269, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Генезіс-Україна Інжинірінг» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2018 року по справі №922/1571/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 21 січня 2019 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.І. Склярук
Суддя М.М. Слободін