Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 січня 2019 р. Справа№200/14276/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шинкарьової І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
13 грудня 2018 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, у якому просить суд визнати дії управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області протиправними щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 01 січня 2016 року про 30 жовтня 2017 року вересня 2018 року, зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області заборгованість по пенсії, яка виникла за період з 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року, з урахуванням фактично проведених виплат. Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивачу пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Так, у позові позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він є пенсіонером відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та перебуває на обліку у відповідача на підставі електронної пенсійної справи, проте, відповідач припинив виплату належних сум пенсії без будь-яких повідомлень або документів про зупинення виплати пенсії з 01 січня 2016 року. У червні 2018 року позивач отримав виплату пенсії за період з листопада 2017 року по червень 2018 року. Заборгованість за період з січня 2016 року по жовтень 2017 року позивачу не виплачена. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її конституційні права, тому звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. справи 1-2).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
04 січня 2019 року відповідачем до суду наданий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача, який полягає у не здійсненні виплат за минулий період.
Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Враховуючи зазначені акти, виплата пенсії позивачеві з листопада 2017 року була призупинена у зв'язку з тим, що позивач тривалий час не проживала за місцем реєстрації, як внутрішньо переміщена особа.
З 01 листопада 2018 року позивачеві поновлені пенсійні виплати. Заборгованість по пенсії не виплачується до прийняття окремого порядку виплати заборгованості по пенсіям Кабінетом Міністрів України. На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі (арк. справи 16-17).
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та особою (пенсійне посвідченняСерія НОМЕР_3 від 31. Грудня 2008 року), переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08 листопада 2017 року № НОМЕР_1 (арк. справи 8-9, 11,12).
Листом Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 12 червня 2018 року за вихідним № 176/11-02-01-08 позивачу повідомлено, що позивачу нарахована заборгованість по пенсії за період з 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року та буде виплачена відповідно до Постанови КМУ від 08 червня 2016 року № 365 (арк. справи 14).
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням на день розгляду справи є правомірність невиплати заборгованості по виплаті пенсії позивачеві за період з січня 2016 року по жовтень 2018 року.
Суд зауважує, що доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії позивачеві з зазначеної дати, рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії відповідачем суду не надано.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
В силу вимог статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Як зазначалось судом раніше, факт внутрішнього переміщення позивача підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Доказів скасування вказаної довідки на час розгляду справи матеріали справи не містять. Зазначене не оспорюється відповідачем по справі.
Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства, відповідного рішення про припинення виплати пенсії позивачу управлінням не приймалось.
Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, для припинення позивачеві виплати пенсії відповідачем не надано.
Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема на норми постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (надалі - постанова № 365) у разі не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету.
Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів щодо існування законодавчих підстав для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 3 ст. 291 КАС України).
Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. №335, в якості обґрунтування підстав невиплати заборгованості по пенсії, не враховуються судом, виходячи з наступного.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Окрім того, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (преамбула до Закону № 1058-IV).
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами, в даному випадку, право позивача на отримання пенсії за віком.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України, інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до пред'явлених довідок та документів відповідачем вбачається, що позивачу припинені пенсійні виплати з січня 2016 року, заборгованість по пенсії складає за період з 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року. З представленої довідки відповідача від 16 січня 20189 року за вихідним № 15/02-25/6 вбачається, що пенсійні виплати за період з січня 2016 року по грудень 2017 позивачу щомісячно нараховані, за період з січня 2017 року по жовтень 2017 року зазначений період нарахований з відміткою «прогноз».
Аналізуючи всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача, суд вважає за можливе з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межі заявлених позовних вимоги, а саме вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року, зобов'язати відповідача сплатити заборгованість за період з 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь держави підлягає відшкодуванню сума судового збору в розмірі 704, 80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року, зобов'язання виплати заборгованість по пенсії за період з 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року, - задовольнити.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787, юридична адреса: 84302, Донецька обл., місто Краматорськ, вулиця ПОШТОВА, будинок 5) поновити виплату пенсії та виплатити пенсію ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2), за період з 01 січня 2016 року по жовтень 2018 року.
Стягнути на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787, юридична адреса: 84302, Донецька обл., місто Краматорськ, ВУЛИЦЯ ПОШТОВА, будинок 5) суму судового збору в розмірі 704, 80 (сімсот чотири) гривні 80 коп.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 21 січня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подала, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Шинкарьова І.В.