14 січня 2019 року Справа № 160/7410/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., одноособово розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить постановити судове рішення про визнання пільговими умови праці по списку №1 періоди роботи ОСОБА_1: 04.08.1964-09.10.1964; 17.09.1969-29.12.1969 та 01.06.1976-04.06.1979, із загального трудового стажу.
В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 зазначає, що відповідач не визнав в березні 2006 року періоди роботи позивача, проте ці періоди впливають на розрахунок індивідуального коефіцієнту страхового стажу. В грудні 2017 року при проведенні перевірки у пенсійній справі невизнані періоди роботи 04.08.1964-09.10.1964; 10.10.1967-31.08.1969, 17.09.1969-29.12.1969 та 01.06.1976-04.06.1979. Період роботи 10.10.1967-31.08.1969 позивач самостійно підтвердив, тому його було зараховано. Листом від 20 серпня 2018 року №Р13088-18, відповідач повідомив про невизнання періодів роботи 04.08.1964-09.10.1964; 17.09.1969-29.12.1969 та 01.06.1976-04.06.1979. Беззаперечним доказом наявності у позивача трудового стажу по списку №1 є трудова книжка, в якій є належні записи про займану посаду та період виконуваної роботи.
Адміністративний позов не відповідав вимогам ст. ст.160, 161 КАС України, тому ухвалою суду від 05.10.18 року був залишений без руху, з наданням строку для усунення недоліків. На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 31.10.2018р. вх.№51829/18.
В зв'язку з перебуванням судді Неклеса О.М. у відпустці вказана заява отримана 12.11.2018р.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
30 листопада 2018 року шляхом електронного зв'язку від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому останній не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав. 30.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про розрахунок пільгового стажу. Листом від 10.09.2018 року №14223-18 відповідач повідомив позивача про те, що пільговий стаж роботи зарахований на підставі наданих ним довідок. В трудовій книжці ОСОБА_1 відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, а саме відсутні відомості, що позивач працював на посаді, передбаченої списком №1 та відомості про атестацію робочих місць. За документами, наданими для призначення пенсії, стаж, який зарахований ОСОБА_1 становить 42 року, 20 днів, в т.ч. по списку №1 - 24 роки. Уточнюючі довідки за періоди роботи 04.08.1964-09.10.1964; 17.09.1969-29.12.1969 та 01.06.1976-04.06.1979 позивачем не надавались, в зв'язку із чим в управління відсутні підстави для їх зарахування.
04 грудня 2018 року відповідачем надано до суду копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1.
19 грудня 2018 року позивачем надана відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з аргументами відповідача, які викладені у відзиві.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 є громадянином України про, що свідчить паспорт серія НОМЕР_2
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
Судом встановлено, що 20 березня 2018 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про надання довідок, які уточнюють пільговий характер роботи.
30 серпня 2018 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про визначення індивідуального коефіцієнта страхового стажу.
10 вересня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направило ОСОБА_1 лист №Р14223-18 з роз'ясненнями, в якому повідомило, що пенсія останнього розраховувалася із стажу, зарахованому по 31.07.2010, у т.ч. робота за списком №1 - 24 роки. Пільговий стаж роботи зарахований на підставі наданих ОСОБА_1 пільгових довідок.
Отже, спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача при обчисленні страхового стажу.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно норм статті 1 цього закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Нормами статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф "б" цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно записів у трудовій книжці, копія якої долучена до матеріалів справи за період 04.08.1964 - 09.10.1964 позивач працював мовою оригіналу «горновым 7 розряда», за період 17.09.1969 - 29.12.1969 - «аппаратчиком колонн предкатализа», за період 01.06.1976 - 04.06.1979 - «начальником смены цеха синтеза амиака».
Суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, як зазначив відповідач, пенсія розраховувалася із стажу, на підставі наданих довідок.
При цьому суд не обчислює дійсний загальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати окремі періоди роботи позивача.
Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Згідно зі ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637(далі також Постанова № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів,виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У відповідності до пункту 2 Порядку № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви виходячи з тих обставин, що склалися.
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що органом Пенсійного фонду не вичинялися дії щодо з'ясування факту наявності у позивача пільгового стажу по списку №1 за спірні періоди роботи, як то передбачено положеннями чинного законодавства, насамперед ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Позивач, заявляючи вимоги про визнання пільговими умови праці по списку №1 періоди роботи ОСОБА_1: 04.08.1964-09.10.1964; 17.09.1969-29.12.1969 та 01.06.1976-04.06.1979, із загального трудового стажу фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.
Аналогічна правова позиція щодо наведених обставин викладена у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (№ К/9901/2399/17).
В зв'язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про те, що з метою відновлення прав позивача, належить вийти за межі позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 30.08.2018 року та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Водночас, відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За викладених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи клопотання позивача про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 704,8 грн. суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 139 Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 704,8 грн., і суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, сума судових витрат, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, складає 352,4 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Наб. Перемоги, 26, Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.08.2018 року та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 352,4 грн.
Копію рішення суду направити сторонам.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 14 січня 2019 року.
Суддя О.М. Неклеса