Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 400/1019/15-ц
провадження № 61-5338св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство «Богнер»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Богнер», яка підписана представником Вацюком Миколою Володимировичем, на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2016 року у складі судді: Жушмана О. М. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 20 липня 2016 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суржика М. М., Суровицької Л. В.,
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ПСП «Богнер» про визнання недійсним договору оренди землі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що є власником земельної ділянки площею 6,1376 га, яка розташована на території Богданівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 грудня 2013 року після смерті матері ОСОБА_4, як померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
На цей час діє договір оренди від 02 червня 2009 року, укладений між ПСП «Богнер» та ОСОБА_4 строком на 10 років та зареєстрований в Петрівському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» 30 липня 2010 року за № 041038200001. При ознайомленні з текстом договору, він побачив, що договір підписано не ОСОБА_4, яка була незрячою і не могла підписати договір оренди.
Він звернувся до ПСП «Богнер» з вимогою розірвання договору оренди і повернення земельної ділянки, але відповідач відмовив йому в поверненні земельної ділянки.
Позивач просив визнати недійсним договір оренди землі від 02 червня 2009 року, укладений між відповідачем та ОСОБА_4, з тих підстав, що власник земельної ділянки не підписувала його, та зобов'язати відповідача повернути йому земельну ділянку.
Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 20 липня 2016 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 02 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та ПСП «Богнер» зареєстрований у Петрівському відділі Кіровоградською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» від 30 липня 2010 року за №041038200001. Зобов'язано ПСП «Богнер» повернути земельну ділянку площею 6,14 га, що розташована на території Богданівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, її власнику - ОСОБА_2 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_4 не підписувала спірний договір оренди землі від 02 червня 2009 року.
У вересні 2016 року ПСП «Богнер» через представника Вацюка М. В. подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.При цьому посилалося на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована недоведеністю обставин, що є підставою для визнання договору оренди недійсним, зокрема, суди не дали належної оцінки висновку судово-почеркознавчої експертизи, не врахували порушення вимог чинного законодавства при призначені та проведенні експертизи, що свідчить про те, що цей доказ є неналежним та недопустимим. Вказує, що висновок експертизи № 1656 від 14 грудня 2015 року у матеріалах справи відсутній, а висновком експертизи № 2296 від 19 лютого 2016 року об'єктом дослідження був договір оренди землі від 02 червня 2009 року, тоді як ухвалою суду призначено експертизу договору оренди землі від 09 червня 2009 року. Вважає, що позивач пропустив позовну давність, оскільки 02 червня 2009 року ОСОБА_4 підписала акт прийому-передачі земельної ділянки і її підпис у цьому акті позивачем не оспорюється. Крім того 07 серпня 2012 року позивач отримав орендну плату за оренду земельної ділянки, тобто йому було відомо про існування договору оренди. До суду позивач звернувся 19 серпня 2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що позивач після смерті ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 грудня 2013 року набув права власності на земельну ділянку площею 6,14 га, яка згідно державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 15 травня 2002 року Петрівської райдержадміністрацією, Петрівського району, Кіровоградської області належала спадкодавцю - ОСОБА_4
Земельна ділянка, що розташована на території Богданівської сільської ради, Петрівського району, Кіровоградської області, площею 6,14 га кадастровий номер НОМЕР_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухома майно від 20 грудня 2013 року, належить на праві приватної власності ОСОБА_2
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №1655 від 14 грудня 2015 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 у договорі оренди землі від 02 червня 2009 року укладеному між ОСОБА_4 та ПСП «Богнер» зареєстрований у Петрівському відділі Кіровоградською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» від 30 липня 2010 року за №041038200001, який міститься на четвертому аркуші документа в графі «ОРЕНДОДАВЕЦЬ», виконаний не самою ОСОБА_4, а іншою особою з деяким наслідуванням підпису ОСОБА_4
Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_9, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.
При вирішенні спору, суди на підставі наданих сторонами доказів, яким надали оцінку відповідно до статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень), встановили, що підпис від імені ОСОБА_4 у договорі оренди землі від 02 червня 2009 року, який міститься на четвертому аркуші документа в графі «ОРЕНДОДАВЕЦЬ», виконаний не самою ОСОБА_4, а іншою особою з деяким наслідуванням підпису ОСОБА_4 та зробили обґрунтований висновок про недійсність договору оренди земельної ділянки на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки він не підписана орендодавцем, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення сторони правочину.
Твердження у касаційній скарзі про те, що висновок експертизи № 1656 від 14 грудня 2015 року у матеріалах справи відсутній, а висновком експертизи № 2296 від 19 лютого 2016 року об'єктом дослідження був договір оренди землі від 02 червня 2009 року, тоді як ухвалою суду призначено експертизу договору оренди землі від 09 червня 2009 року, колегія суддів відхиляє.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що на аркушах справи 41-44, на які посилаються суди в оскаржених рішеннях, міститься висновок експертизи № 2296 від 19 лютого 2016 року. Помилкове посилання суду першої інстанції на висновок судово-почеркознавчої експертизи №1655 від 14 грудня 2015 року є опискою, яка може бути виправлена згідно статті 269 ЦПК України. Вказівка в ухвалі Петрівського районного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2015 року про призначення судово-почеркознавчої експертизи стосовно договору оренди землі від 09 червня 2009 року також є опискою, яка може бути виправлена згідно статті 269 ЦПК України, оскільки у висновку експертизи № 2296 від 19 лютого 2016 року міститься вказівка про те, що на дослідження наданий договір від 02 червня 2009 року, який фактично досліджувався і саме цей договір оспорював позивач.
Аргумент касаційної скарги про те, що позивач пропустив позовну давність, оскільки 02 червня 2009 року ОСОБА_4 підписала акт прийому-передачі земельної ділянки і її підпис у цьому акті позивачем не оспорюється, а 07 серпня 2012 року позивач отримав орендну плату за оренду земельної ділянки, тоді як до суду позивач звернувся 19 серпня 2015 року, є безпідставним.
Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди також установили, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Посилання ТОВ «Агрофірма «Вісла» на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій обґрунтовано визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.
Суди встановили, що позивач є спадкоємцем орендодавця та не є особою, яка укладала договір. Мати позивача не підписувала спірний договір оренди землі, а позивач дізнався про порушення свого права тільки після отримання свідоцтва про прийняття спадщини за законом, лише 20 грудня 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу позовної давності.
За таких обставин суди зробили правильний висновок, що позивач звернувся до суду із позовом у межах позовної давності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Оскільки оскаржені рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Богнер», яка підписана представником Вацюком Миколою Володимировичем, залишити без задоволення.
Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 20 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат
В. П. Курило