Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 308/327/15-ц
провадження № 61-5576св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - виконуючого обов'язки прокурора м. Ужгород в інтересах держави,
відповідачі: Ужгородська міська рада, департамент міського господарства Ужгородської міської ради, ОСОБА_2,
треті особи:ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2015 року у складі судді: Ференц А. М., та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року у складі суддів: Собослой Г. Г., Бондаренка Ю. О., Куцина М. М.,
У січні 2015 року виконуючий обов'язки прокурора м. Ужгород в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Ужгородської міської ради, департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування пункту рішення Ужгородської міської ради, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації договору оренди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що прокуратурою м. Ужгорода в ході перевірки доводів викладених у зверненні власників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 щодо порушення їх права користування земель ділянкою, що знаходиться у їх загальному користуванні встановлено, що 20 вересня 2013 року Ужгородською міською радою прийнято рішення за № 1053 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0067 га в межах прибудинкової території багатоквартирного будинку АДРЕСА_1. На підставі прийнятого рішення Департамент міського господарства Ужгородської міської ради 25 жовтня 2013 року уклав договір оренди указаної земельної ділянки за № 165611.
Позивач вказував, що у разі відсутності затвердженого детального плану або плану зонування територій у відповідності до Закону України «Про оренду землі», а такі міською радою не затверджено, що підтверджується листом від 04 серпня 2014 року за № 03-18/230 Ужгородського міськвиконкому, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки визначаються на підставі попередніх планувальних рішень у межах встановленого законодавством строку (тобто до затверджених даних планів, то згідно архівних даних обмірів від 20 грудня 1965 року розроблені на підставі генерального плану тих років, яким визначено містобудівні умови та обмеження), що містяться в технічному паспорті багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, закріплено земельну ділянку для обслуговування будинку та прилеглих до нього приміщень (сарай та гаражі), що являється прибудинковою територією даного будинку.
Станом на прийняття міською радою оскаржуваного рішення всі квартири багатоквартирного будинку 132 перебували у приватній власності та набуті в процесі їх приватизації з державного житлового фонду і законодавством передбачена можливість передачі земельних ділянок прибудинкової території багатоквартирного будинку (у разі приватизації) у власність або користування окремим громадянам і прийняте рішення Ужгородською міською радою щодо надання у користування земельної ділянки фізичній особі, що знаходиться в межах прибудинкової території є незаконним.
Надання земельної ділянки у користування ОСОБА_2 здійснено з порушенням вимог статті 42 ЗК України та статті 15 Закону України «Про оренду землі», що є підставою для визнання рішень, договору оренди землі недійсними на підставі частини першої статті 203, статті 215 ЦК України.
Позивач просив: визнати незаконним (недійсним) та скасувати пункт 1.1 рішення XIX сесії VI скликання Ужгородської міської ради №1053 від 20 вересня 2013 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,0067 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та передано в оренду ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд строком на п'ять років до 20 вересня 2018 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №1656/1 від 25 жовтня 2013 року зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №8294440 від 25 листопада 2013 року; скасувати державну реєстрацію договору оренди землі за №1656/1 від 25 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та департаментом міського господарства у м. Ужгороді, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 8294440 від 25 листопада 2013 року.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року, у задоволенні позову виконуючого обов'язки прокурора м. Ужгород відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що прокурором не зазначено та не визначено орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Земельна ділянка розміром 0,0067 га в оренду ОСОБА_2 надавалась із земель запасу Ужгородської міської ради і докази, що така відноситься до прибудинкової території відсутні і оспорювані рішення Ужгородської міської ради прийняті у відповідності до статті 12 ЗК України та статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
У червні 2016 року заступник прокурора Закарпатської області подав касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка є прибудинковою територією даного будинку і законом не передбачена можливість передачі земельних ділянок прибудинкової території багатоквартирного будинку (у разі його приватизації) у власність або користування окремим громадянам. Отже, прийняте рішення Ужгородською міською радою є незаконним. Оспорюваними рішенням міської ради та договором оренди земельної ділянки порушуються права мешканців багатоквартирного будинку, як членів територіальної громади на користування прибудинковою територією, у зв'язку з чим є протиправними. При цьому, спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади в особі Ужгородської міської ради. Окрім цього, прокурор зазначає, що оскільки при передачі у користування спірної земельної ділянки порушення вимог законодавства та прав територіальної громади допущені саме Ужгородською міською радою, як представницьким органом, тому прокурором зазначений орган місцевого самоврядування визначений в якості відповідача, а прокурор у зв'язку з цим пред'явив позов як самостійний позивач.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року справа призначена до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди, на підставі витягу із рішення XVII сесії VI скликання № 865 Ужгородської міської ради від 29 березня 2013 року встановили, що Ужгородською міською радою надано наступним юридичним, фізичним особам та фізичним особам-підприємцям дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх в оренду і під п.1.7 цього рішення надано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,007 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.
Рішенням XIX сесії VI скликання №1053 Ужгородської міської ради від 20 вересня 2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок п.1.1 цього рішення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0067 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та надано їй в оренду строком на п'ять років до 20 вересня 2018 року.
На підставі вказаного рішення територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та ОСОБА_2 укладено договір оренди № 1656/1 від 25 жовтня 2013 року, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1, площею 0,0067 га і строк дії договору до 20 вересня 2018 року.
Згідно частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Встановивши, що земельна ділянка розміром 0,0067 га в оренду ОСОБА_2 надавалась із земель запасу Ужгородської міської ради, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Оскільки оскаржені рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2015 рокута ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат
В. П. Курило