Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 761/36194/17-ц
провадження № 61-47007св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Український інститут підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу представника Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року у складі судді Макаренко І. О., та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси про поновлення на посаді завідувача апаратно-студійного комплексу Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси з 22 вересня 2017 року, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день ухвалення судом рішення.
Позовна заява мотивована тим, що з 2008 року ОСОБА_1 працював в Українському інституті підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси на посаді завідувача апаратно-студійного комплексу. 21 вересня 2017 року позивача звільнено з посади у зв'язку зі скороченням з 07 вересня 2017 року даної посади. Перед звільненням з роботи відповідач не виконав свого обов'язку та не запропонував позивачу всі вакансії, що відповідають вимогам та є в установі, врахувавши при цьому освіту, кваліфікацію, досвід. Відповідач проігнорував заяву позивача на зайняття вакантної посади асистента кафедри операторської майстерності інституту. Профспілковий комітет відмовив відповідачу в наданні згоди на звільнення, оскільки позивач погодився обіймати іншу вакантну посаду, яка йому не була запропонована. Рішення профспілкового комітету має обґрунтований характер та вказує на порушення законодавства про працю з боку відповідача. Звільнення позивача відбулося фактично заднім числом.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді завідувача апаратно-студійного комплексу Укртелерадіопресінституту з 22 вересня 2017 року.
Стягнуто з Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси (Укртелерадіопресінститут) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2017 року по 10 травня 2017 року у розмірі 67 795,14 грн без врахування відповідних податків та інших обов'язкових платежів.
Вирішено питання про розподіл судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача було звільнено з порушенням порядку звільнення без згоди профспілкового комітету. Жодних доказів відмови позивача від переведення на іншу роботу, в тому числі і на посаду, яку пропонував сам відповідач, матеріали не містять.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
13 листопада 2018 року представник Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 рокута ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що при звільненні позивача, відповідачем дотримано вимоги КЗпП України, а саме звільнення відбулося у зв'язку з скороченням посади позивача, відповідач вчасно повідомив позивача про звільнення, відповідач запропонував позивачу іншу посаду - а позивач відмовився, відповідач направив подання до профспілкового комітету - отримав необґрунтовану відповідь, відповідач надав позивачу відпустку за його заявою, в день звільнення позивача з ним було проведено розрахунок та видано йому всі необхідні документи.
Крім того, суди не застосували частину сьому статті 43 КЗпП України, яка підлягала застосуванню. Рішення профспілкового комітету є необґрунтованим, оскільки присутні члени комітету не врахували того, що позивач не мав права займати бажану ним посаду, оскільки не підпадає під кваліфікаційні вимоги для даної посади та жодним чином не обґрунтували своє рішення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив стягнути середній заробіток по день звернення до суду в розмірі 4 316,73 грн, а суд стягнув з 22 вересня 2017 року по 10 травня 2018 року.
Призначення позивача на бажану ним посаду було неможливим, оскільки він не займався педагогічною діяльністю на своїй посаді. Асистент кафедри операторської майстерності відноситься до науково-педагогічних працівників.
06 грудня 2018 року ОСОБА_1 через відділ прийому громадян подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом встановлено, що наказом від 26 червня 2008 року № 46-к ОСОБА_1 з 21 липня 2008 року був прийнятий на роботу до Укртелерадіопресінституту на посаду завідувача лабораторії телебачення, радіомовлення і комп'ютерних технологій.
Наказом від 01 червня 2011 року № 15-а позивач був переведений на посаду завідувача навчального апаратно-студійного комплексу у зв'язку з реорганізацією лабораторії телебачення, радіомовлення і комп'ютерних технологій.
Наказом Укртелерадіопресінституту від 05 липня 2017 року № 141-к у зв'язку зі скороченням з 07 вересня 2017 року посади завідувача навчального апаратно-студійного комплексу ОСОБА_1 запропоновано посаду інженера 2 категорії навчальної телевізійної студії на кафедрі операторської майстерності.
ОСОБА_1 попереджено, що відповідно до наказу №14-а від 05 липня 2017 року, посада яку він обіймає, з 07 вересня 2017 року підлягає скороченню відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Запропоновано переведення з 07 вересня 2017 року на посаду інженера 2 категорії навчальної телевізійної студії на кафедрі операторської майстерності з посадовим окладом 2 464,00 грн. У разі відмови до 07 вересня 2017 року повідомити про прийняте рішення працівника відділу кадрів(Повідомлення Укртелерадіопресінституту від 06 липня 2017 року № 160).
11 вересня 2017 року ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням посади завідувача навчального апаратно-студійного комплексу з 07 вересня 2018 року згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, надав згоду на переведення його на посаду асистента кафедри операторської майстерності. Зазначив, що надати відповідь на переведення до 06 вересня 2017 року було неможливо, оскільки з 21 серпня 2017 року він перебував у відпустці і на час прийняття рішення знаходився за межами України (заява від 11 вересня 2017 року).
Судом встановлено, що профспілковим комітетом Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси розглядалося подання адміністрації від 03 серпня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача навчального апаратно-студійного комплексу.
Згідно протоколу від 11 вересня 2017 року профспілковий комітет не надав згоди на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, оскільки позивач написав заяву про переведення його на вакантну посаду асистента кафедри операторської майстерності.
Наказом від 06 вересня 2017 року № 194-к ОСОБА_1 звільнено з 11 вересня 2017 року з займаної посади у зв'язку зі скороченням посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Наказом від 22 вересня 2017 року № 208-к у зв'язку з хворобою ОСОБА_1 з 11 по 20 вересня 2017 року відповідно до листка непрацездатності серія АДВ №190535, внесено зміни до наказу від 06 вересня 2017 року № 194-к «Про припинення трудового договору 11 вересня 2017 року з ОСОБА_1 О.» в частині дати звільнення. Звільнено ОСОБА_1 21 вересня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням з 07 вересня 2017 року посади завідувача навчального апаратно-студійного комплексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України звiльнення з пiдстав, зазначених у пунктах 1, 2 i 6 цiєї статтi, допускається, якщо неможливо перевести працiвника, за його згодою, на iншу роботу.
Згідно з вимогами статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим.
У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, врахувавши вищенаведені вимоги закону, дійшов правильного висновку, що, позивача було звільнено з порушенням порядку звільнення, без згоди профспілкового комітету.
Встановлено, що відмова профспілкового органу у дачі згоди на звільнення позивача була обґрунтована.
Відповідач не виконав вимог частини другої статті 40 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, звільнив його з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України без врахування згоди ОСОБА_1 на переведення на іншу вакантну посаду, не повідомивши його завчасно про причини відмови у такому переведенні.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргупредставника Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В.М. Коротун
В.П. Курило