Справа № 22-ц/793/120/19Головуючий по 1 інстанції - Фролов О.Л.
Категорія: 304080000 Доповідач в апеляційній інстанції - Вініченко Б.Б.
17 січня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі:
суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М., Храпка В.Д.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2018 року у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Кредо» до ОСОБА_3 про стягнення витрат по сплаті страхового відшкодування в порядку регресу, -
У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду даним позовом.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що ТДВ СК «Кредо» та ОСОБА_3 28.09.2015 року уклали договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/8772106, згідно якого позивач зобов'язався у разі настання страхового випадку відшкодувати збитки у межах страхової суми у порядку та на умовах, передбачених ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
25 лютого 2016 року о 22 год. 56 хв. в м. Київ, бул. Перова, 40 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобілю Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та автомобілю Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5
В результаті ДТП автомобілю потерпілої особи заподіяну матеріальну шкоду. У відповідності до Звіту про оцінку вартості майнової шкоди, заподіяної ушкодженням транспортного засобу №99333/03/16 від 12.03.2016 року, складеного ПП Екорт, розмір заподіяної шкоди автомобілю потерпілої особи склала 26187, 02 грн. Сума страхового відшкодування до виплати потерпілій особі з урахуванням визначеної Договором страхування франшизи на підставі Страхового акту №ОСГПО-6654622 від 23.03.2016 року складає 26187, 02 грн.
Протоколом про адміністративне правопорушення від 25.02.2016 року та протоколом про адміністративне правопорушення від 26.02.2016 року, окрім вини відповідача у спричинені ДТП, також встановлено, що в момент ДТП відповідач перебував в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п. 2.9, 13.1 Правил дорожнього руху України та вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КпАП України, а тому в порядку статті 38.1. ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право подати регресний позов до страхувальника.
На підставі викладеного, ТДВ СК «Кредо» просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача у рахунок відшкодування витрат , пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування 26187, 02 грн.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2018 року позов ТДВ СК «Кредо» залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вина ОСОБА_3 у заподіянні шкоди автомобілю Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5, у законному порядку не встановлена, як і не підтверджено належними доказами факт перебування його в стані алкогольного сп'яніння при здійсненні ДТП, а також суми страхового відшкодування, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
В апеляційній скарзі ТДВ СК «Кредо» вказує, що рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просило апеляційний суд його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
При цьому в апеляційній скарзі посилається на те, що протокол про адміністративне правопорушення від 25.02.2016 року серія АП2 №342194 є належним доказом, що підтверджує факт перебування відповідача на момент ДТП в стані алкогольного сп'яніння.
Вказує, що та обставина, що відповідач не притягнутий до адміністративної відповідальності не може підтверджувати відсутність вчинення ним відповідного правопорушення.
Щодо розміру відшкодування, які суд також вважав недоведеними, то скаржник зазначає, що у відповідності до Звіту про оцінку вартості майнової шкоди, заподіяної ушкодженням транспортного засобу, №99333/03/16 від 12.03.2016 року, складеного ПП Екорт, розмір заподіяної шкоди потерпілій особі, як власнику пошкодженого ТЗ склав 26 187, 02 грн, що і склало розмір страхового відшкодування.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до Полісу АІ/8772106 виданого страховиком ТДВ СК «Кредо», ОСОБА_3 є страхувальником, забезпечений транспортний засіб Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія АП2 №342195 складеного 26.02.2016 року відносно громадянина ОСОБА_3 вбачається, що 25.02.2016 року о 22 год. 34 хв. в м. Київ по бул. Перова, 40 водій ОСОБА_3, керуючи транспортним засобом Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 не дотримався безпечної швидкості та дистанції внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
З протоколу про адміністративне правопорушення серія АП2 №342194 складеного 25.02.2016 року відносно громадянина ОСОБА_3 вбачається, що 25.02.2016 року о 22 год. 30 хв. в м. Київ по бул. Перова, 40 водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан сп'яніння проводився із застосуванням приладу «Драгер».
Відповідно до повідомлення про ДТП від 01.03.2016 року ОСОБА_3 повідомив ТДВ СК «Кредо» про те, що 25.02.2016 року о 23 год. 25 хв. в м. Київ по бул. Перова, 40 зіткнувся з другою машиною.
Відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 01.03.2016 року, ОСОБА_5 звернувся до ТДВ страхової компанії «Кредо» про виплату страхового відшкодування за обставин ДТП 25.02.2016 року о 22 год. 54 хв. в м. Київ на бул. Перова, 40.
Відповідно до Звіту №99333/03/16 про оцінку колісного транспортного засобу (КТЗ), вартість відновлювального ремонту КТЗ Renault Clio, реєстраційний номер НОМЕР_2 складає 26 187, 02 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 1478 від 24.03.2016 року ТДВ СК «Кредо» перерахувало ФОП ОСОБА_6 26 187,02 грн.
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 цього Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регресу) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
За правилами статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 000 грн на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
У пункті 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено, що в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до Полісу №АІ/8772106 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 100 000 грн, за шкоду заподіяну майну 50 000 грн.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Правилами статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачені випадки, коли страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, і ці випадки характеризуються не лише виною водія забезпеченого транспортного засобу у настанні ДТП, а і його навмисною протиправною поведінкою щодо заволодіння забезпечуваним транспортним засобом, керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів тощо.
Звертаючись до суду із позовом ТДВ СК «Кредо» вказувало, що відповідач під час вчинення ДТП перебував у стані алкогольного сп'яніння, що дає право позивачу звернутися до нього з регресними вимогами.
У відповідності до статті 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 124 (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна) та статтею 130 (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції) цього Кодексу.
В матеріалах справи відсутні постанови суду про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності на підставі статей 124, 130 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення.
ТДВ СК «Кредо» в апеляційній скарзі вказує, що протокол про адміністративне правопорушення від 25.02.2016 року є належним підтверджуючим доказом того, що відповідач був у стані алкогольного сп'яніння під час вчинення ДТП.
Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, виходячи із наявних у справі доказів, немає підстав вважати, що страхувальник ОСОБА_3 спричинив ДТП та заподіяв матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_5 внаслідок керування транспортним засобом саме у стані сп'яніння під впливом алкоголю. Обов'язкова для суду, в силу правил частини 6 статті 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення на підтвердження факту перебування ОСОБА_3 в стані алкогольного сп'яніння за ст. 130 КУпАП, судом не виносилась.
Позивачем не доведено належним чином підстав для можливості звернення до суду із регресним позовом на підставі статті 38.1.1. ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Крім того, за змістом цих норм вбачається, що для відповідальності страхувальника за регресним позовом страховика необхідною умовою є причинно-наслідковий зв'язок між керуванням у стані сп'яніння під впливом алкоголю та спричиненням дорожньо-транспортної пригоди страхувальником внаслідок якої завдано шкоду потерпілому.
Оскільки, такий причинно-наслідковий зв'язок не підтверджений, то підстав для задоволення позову не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В апеляційній скарзі страхова компанія посилається на постанову Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, в п. 61 якої зазначено, що протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи у дорожньо-транспортній пригоді.
Проте, як вказує і сам позивач, обставини справи, на підставі яких Верховним Судом прийнято судове рішення є відмінними від обставин даної справи. Зокрема, судом касаційної інстанції було розглянуто справу та зроблено висновки щодо правовідносин, в яких водії скористалися своїм правом скласти спільне повідомлення про ДТП у відповідності до пункту 33.2 статті 33 Закону №1961-VI. При цьому, звернуто увагу на примітку статті 124 КУпАП, в якій зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону.
Разом з тим, підставою для заявлення даних позовних вимог страховою компанією вказано перебування ОСОБА_3 в стані алкогольного сп'яніння при настанні дорожньо-транспортної пригоди. Натомість вказаний факт підлягає доказуванню саме встановленням вини та притягненням особи до адміністративної відповідальності передбаченої Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга страхової компанії не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо»- залишити без задоволення.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: