Справа № 712/11687/18
Провадження № 2/712/325/19
14 січня 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Романенко В.А.
за участю секретаря Таран А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на те, що 06 жовтня 2015 року між ним та ОСОБА_3 (на даний час прізвище змінено на дошлюбне ОСОБА_2), укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4
Відповідно до п. 1 договору він надав грошову позику відповідачеві в сумі 84860 (вісімдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят ) грн., що є еквівалентом 4000 (чотири тисячі) доларів США.
Згідно п. 4 договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику згідно умов цього договору у строк до шостого жовтня дві тисячі шістнадцятого року.
Згідно п. 3 договору в разі девальвації або ревальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну - 4000 (чотирьом тисячам) доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.
Враховуючи, що на 25 вересня 2018 року офіційний курс Національного банку України складає 28,111 грн., то сума боргу за договором складає 112444 грн. (4000х 28,111=112444).
06 жовтня 2016 року він звернувся до відповідачки аби вона повернула йому позичені гроші в сумі 4000 доларів США. Відповідачка повідомила, що йому треба трохи почекати і вона зі мною розрахується. Через деякий час він звернувся до відповідачки вдруге з приводу повернення позичених грошей, вона відповіла що грошей у неї немає і повертати їх вона не буде, і що взагалі він нічого не отримає.
13.09.2018 року він звернувся письмово до громадянки ОСОБА_2 з проханням повернути позичені нею кошти.
Оскільки відповідач з ним не розрахувався за договором позики він змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Загальна сума боргу складається: із - 112444 грн. (борг за договором); 25187,46 грн. (втрати від інфляції); 808,82 грн. (З % річних). Індекс інфляції за період з жовтня 2016 року по вересень 2018 року дорівнює: 122,4%. Індекс інфляції України взятий з Інтернет сторінки: minfm.com.ua/index/infl/.
Розрахунок 3 % річних. З простроченої суми у розмірі 137631,46 грн. протягом 715 днів відповідач зобов'язаний сплатити: 137631,46 х 3% х 715 днів: 365 = 808,82 грн.
Всього: 138440,28 грн. (112444 + 25187,46 + 808,82 = 138440,28 грн.)
Просить суд стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2 заборгованість в сумі 138440 (сто тридцять вісім тисяч чотириста сорок) грн. 28 (двадцять вісім) коп. Стягнути з відповідача понесений позивачем судовий збір.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, не заперечувала факт укладення договору та отримання коштів, однак посилається на той факт, що дані кошти є спільним майном подружжя.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК).
Відповідно до положень ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
В судовому засіданні встановлено, що 06 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (на даний час прізвище змінено на дошлюбне ОСОБА_2), укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4
Відповідно до п. 1 договору ОСОБА_1 надав грошову позику ОСОБА_2 в сумі 84860 (вісімдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят) грн., що є еквівалентом 4000 (чотири тисячі) доларів США.
Згідно п. 4 договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику згідно умов цього договору у строк до шостого жовтня дві тисячі шістнадцятого року.
ОСОБА_2, в судовому засіданні підтвердила той факт, що борг нею не повернутий, угода про прощення боргу відсутня.
Згідно п. 3 договору в разі девальвації або ревальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну - 4000 (чотирьом тисячам) доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.
Враховуючи, що на 25 вересня 2018 року офіційний курс Національного банку України складає 28,111 грн., то сума боргу за договором складає 112444 грн. (4000х 28,111=112444).
Позивач неодноразово в усній формі звертався до відповідача про повернення коштів, на що отримував відмову. 13.09.2018 року позивач звернувся письмово до відповідача, на що відповіді не отримав.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Крім того, статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), як це передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В даному випадку між сторонами виникли правовідносини, які є цивільними та виникли на підставі укладення цивільної угоди (договору позики грошових коштів), яка є чинною на момент розгляду справи, а тому підлягає до виконання.
Згідно положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається з особисто складеної відповідачем ОСОБА_2 розписки про отримання грошових коштів, вона зобов'язалася їх повернути у строк до 06.10.2016 року, але до цього часу гроші не повернула.
Беручи до уваги те, що відповідач у визначені договором позики строки не повернула в повному обсязі суму позики, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 112444 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Також є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 відсотків річних, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплаті кредиторові.
Аналогічні правові позиції висвітлені в постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 року в справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 року в справі № 6-38цс11, а також в справі № 113 цс 14 від 01 жовтня 2014 року.
Пунктом 6 договору позики грошових коштів передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув позикодавцю суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно розрахунку заборгованості позивача 3% річних від простроченої суми становить 808,82 грн.
Враховуючи, що наданий позивачем розрахунок 3 % річних виконаний за вірною формулою та не спростований відповідачем, суд покладає його в обґрунтування рішення.
Що стосується вимог про стягнення інфляційних витрат, то вони задоволенню не підлягають, оскільки індекс інфляції - це покажчик характеристики динаміки загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлені в національній валюті - гривні, норма ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленої інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено договором у гривні.
Таким чином заборгованість відповідно до договору позики грошових коштів від 06.10.2015 року складає 113252,82 грн. (борг -112444 грн. + 3% річних від простроченої суми - 808,82 грн.).
Посилання відповідача на той факт, що грошові кошти в сумі 84860 (вісімдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят) грн., що є еквівалентом 4000 (чотири тисячі) доларів США є спільним майном подружжя суд не бере до уваги, оскільки 06 жовтня 2015 року, при укладенні договору позики грошових коштів, відповідно до п. 10 вказаного договору, відповідачу ОСОБА_2 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був роз'яснений зміст ст. 59-65, 74 Сімейного кодексу України.
Стаття 59 Сімейного кодексу України передбачає, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.
В судовому засіданні позивач наполягав на тому, що зазначені кошти у договорі позики належали йому на праві особистої власності, відповідно до ст. 57 СК України.
Відповідач, в судовому засіданні, не надала суду належних доказів, які б спростували факт належності на праві особистої власності коштів ОСОБА_1 на момент укладення договору.
Якщо між сторонами виникне спір в сімейних правовідносинах щодо спільного майна подружжя, сторони вправі вирішувати спір враховуючи боргові зобов'язання.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тобто, вказані принципи щодо обов'язковості доведення тих чи інших обставин є обов'язковими при з'ясуванні обставин справи по суті.
Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів у заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.
Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання у встановлений сторонами строк по договору позики не виконала, борг за договором не повернула та будь-яких конкретних доказів на спростування доводів позовних вимог не надала.
Згідно ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1132 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 81, 128, 131, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 509, 510, 525, 526, 527, 530, 546, 553-554, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6) суму заборгованості за договором позики в загальному розмірі 113252,82 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1132 грн., а всього 114 384,82 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Апеляційного суду Черкаської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Головуючий:
Повний текст рішення виготовлений 17.01.2019 року.