Постанова
Іменем України
10 січня 2019 року
м. Київ
справа № 336/2746/17-ц
провадження № 61-38550св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
представник відповідача - Мавроді Ольга Юріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, у складі судді Суркової В. П., від 27 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., від 16 травня 2018 року,
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі -
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) про визнання кредитного договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 05 квітня 2007 року між ним та банком було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом
35 700 доларів США зі сплатою 13,75% річних та терміном повернення
до 04 квітня 2017 року. Зазначав, що під час розгляду справи
№ 336/159/15-ц за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до нього про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором йому стало відомо, що спірний кредитний договір складався з трьох невід'ємних частин: кредитного договору від 05 квітня 2007 року, графіку надання кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), графіку погашення кредиту (додаток № 2 до кредитного договору). З графіком надання кредиту (додаток № 1) та графіком погашення кредиту (додаток № 2) він не ознайомлювався, зазначені документи не підписував та не отримував. Вважав, що кредитний договір від 05 квітня 2007 року підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить вимогам ЦК України щодо обов'язкової письмової форми договору.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним з моменту його підписання кредитний договір від 05 квітня
2007 року, укладений між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2017 року відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений між сторонами кредитний договір за формою відповідає вимогам статті 1055 ЦК України, його підписання сторонами свідчить про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов такого договору, що виключає визнання кредитного договору недійсним. Позивач з моменту укладення договору і до 03 листопада 2014 року здійснював погашення кредитної заборгованості за спірним кредитним договором, що свідчить про визнання ним договірних правовідносин з банком.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 травня
2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема, щодо суми кредиту, строку, на який кредит одержано, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить його підпис на кожному аркуші договору. Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що позивач тривалий час сплачував грошові кошти на виконання своїх зобов'язань, що свідчить про визнання ним договірних правовідносин відносин з банком і їх добровільне прийняття.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково вважали, що кредитний договір, укладений між сторонами, складається з одного документу, який підписаний кредитодавцем та позичальником, а графіки надання та погашення кредиту не містять істотних умов щодо кредитного договору. Разом з тим, суд першої інстанції вказав, що графіком, який додається до кредитного договору, було визначено періоди сплати чергових платежів, строки їх сплати, суму погашення кредиту та відсотків, тобто суд першої інстанції визнав, що графік погашення кредиту є невід'ємною частиною кредитного договору, містить істотні умови кредитування, проте не надав оцінки тому, що таких графік не підписаний позичальником. Заявник зазначав, що на ці обставини він звертав увагу в апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції не надав його доводам належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Вважає помилковими посилання судів на обставини, встановленні рішеннями, ухваленими у справі за позовом банку до нього про стягнення кредитної заборгованості за оспорюваним договором, оскільки зазначені судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, про що свідчить ухвала суду касаційної інстанції, додана ним до позовної заяви.
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Раййфайзен Банк Аваль» просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди встановили, що 05 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом
35 700 доларів США зі сплатою 13,75 % річних та терміном повернення
до 04 квітня 2017 року. Графіком, який є додатком до цього договору, було визначено період сплати чергових платежів.
Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору від 05 квітня 2007 року погашення кредиту, в залежності від обраної програми кредитування, може здійснюватись наступним чином: згідно графіку погашення кредиту (додаток № 2 до кредитного договору) у розмірі 1/120 від суми ліміту отриманого кредиту згідно пункту 1.1 цього договору, погашення відсотків (процентів) за користування кредитом здійснюється щомісячно; або шляхом здійснення щомісячних фіксованих рівних платежів (ануїтентний платіж) протягом всього строку дії договору згідно графіку погашення кредиту (додаток № 2 до договору).
Згідно з пунктом 12.2 кредитного договору від 05 квітня 2007 року зміни у договорі оформлюються додатковими угодами, які стають невід'ємною частиною договору (крім випадків, передбачених цим договором).
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заявило вимоги про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 05 квітня 2007 року у розмірі 24 408,97 доларів США.
Пунктом 8.1 кредитного договору від 05 квітня 2007 року передбачено, що позичальник усвідомлює та гарантує, що умови даного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими; позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин, позичальник спроможний укласти договір та виконати зобов'язання, передбачені цим договором, оскільки він немає обмежень у право- та дієздатності; позичальник отримав згоду усіх осіб/органів, згода яких потрібна для укладання договору та договорів забезпечення зобов'язань позичальника. Позичальник не є жодним чином обмеженим законом, іншим нормативним актом, судовим рішенням або іншим, передбаченим чинним законодавством, способом в своєму праві укладати договір та виконувати усі умови, визначені у договорі.
Згідно з пунктом 8.2 кредитного договору від 05 квітня 2007 року сторони погодили, що з укладанням цього договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору.
Суди встановили, що банк повідомив позичальника про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови (розділ 1 кредитного договору), орієнтовну сукупну вартість, строк кредитування (пункт 1.2 кредитного договору), варіанти повернення кредиту (пункт 1.3 кредитного договору), дострокове повернення (пункт 6.5 кредитного договору).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зообов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;
б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;
д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;
ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;
з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Врахувавши зазначені вимоги закону та умови кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що правові підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання кредитного договору недійсним відсутні, оскільки банком перед укладенням кредитного договору позичальника було повідомлено та ознайомлено з усіма умовами договору, а також було надано позивачу інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, та її складових. Текст підписаного сторонами кредитного договору свідчить про досягнення сторонами угоди відносно всіх істотних умов договору до моменту реальної передачі грошових коштів. Погашення позичальником кредитної заборгованості на протязі семи років свідчить про те, що ним визнано умови кредитного договору та правовідносини, які виникли з банком на підставі оспорюваного кредитного договору. Інших доказів на підтвердження того, що непідписання графіку надання та погашення кредиту вплинуло на неправильне сприйняття позичальником умов кредитного договору та порушило його права матеріали справи не містять.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня
2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта