16 січня 2019 року
Київ
справа №813/3024/18
адміністративне провадження №К/9901/1576/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів - Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №813/3024/18 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання дій протиправними,
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФ) на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 27.09.2018 залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: неподанням документа про сплату судового збору. Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.
На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції ГУПФ направлено клопотання про звільнення від сплати судового збору яке обґрунтоване відсутністю коштів для сплати судового збору, оскільки у бюджеті Пенсійного фонду України на 2018 рік не передбачено коштів на сплату судового збору..
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 клопотання ГУПФ про звільнення від сплати судового збору залишено без задоволення, а апеляційній скаргу - повернуто в зв'язку із неусуненням її недоліків.
Вважаючи таке судове рішення суду апеляційної інстанції ухваленим із порушенням вимог процесуального закону, ГУПФ оскаржило його в касаційному порядку.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Постановляючи ухвалу від 11.12.2018 про повернення апеляційної скарги, суд виходив з того, що апелянтом не виконано вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та не усунуто недоліків шляхом сплати судового збору за її подання.
Так, апеляційним судом встановлено, що апеляційна скарга не відповідає вимогам, встановленим статтею 296 КАС України, оскільки до неї не додано документа про сплату судового збору.
Частиною першою статті 4 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою; далі - Закон №3674-VI) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 1 січня 2018 року становить 1762 грн.
Частиною другою статті 4 Закону №3674-VI визначено ставки судового збору, відповідно до якої, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу суду сплачується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір судового збору за подання вказаної апеляційної скарги становив 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 1762 грн.
Щодо клопотання ГУПФ про звільнення від сплати судового збору, то як встановлено частиною першою статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З вищевказаного вбачається, що ГУПФ не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія зазначеної норми закону щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
На підставі викладеного, суд апеляційний суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Доводи касаційної скарги зводяться до важкого матеріального становища органів Пенсійного фонду та відсутністю коштів на сплату судового збору, що не спростовує наведених вимог чинного законодавства.
Отже, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу, вірно застосував положення Закону №3674-VI та статті 169, 296, 298 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №813/3024/18.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Л. Желтобрюх
Судді О. В. Білоус
Т.Г. Стрелець