Постанова
Іменем України
10 січня 2019 року
м. Київ
справа № 357/8345/16-ц
провадження № 61-16840св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач);
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2017 року у складі судді Бондаренко О. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В.,
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що 01 листопада 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір про надання грошової позики № 01/11, згідно з яким позикодавець передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 240 915 грн, а відповідач зобов'язався своєчасно повернути позикодавцю таку ж суму коштів в обумовлені цим договором строки, а саме до 01 вересня 2013 року включно. 01 листопада 2012 року ОСОБА_2 на підтвердження отримання коштів за договором про надання грошової позики № 01/11 була видана розписка про отримання ним коштів у розмірі 240 915 грн, що є невід'ємною частиною договору про надання грошової позики № 01/11. Відповідно до договору, відповідач мав здійснювати погашення позики регулярно згідно з визначеним графіком, останньою датою повернення позики у повному обсязі визначено 01 вересня 2013 року. Відповідно до пункту 3.2. договору позика вважається повернутою в день передачі відповідачем коштів у розмірі суми позики, що буде підтверджено письмовою розпискою позикодавця. По закінченню зазначеного строку відповідач борг у повному обсязі не повернув. 16 липня 2014 року відповідач здійснив оплату частини боргу у сумі 2 500 грн, що підтверджується розпискою № 1. Більше жодних коштів на погашення боргу за договором позики відповідачем не здійснювалось. ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_4 помер. Після смерті позикодавця ОСОБА_1, син позикодавця, успадкував за законом належне йому майно та майнові права. Таким чином, право вимоги за договором про надання грошової позики від 01 листопада 2012 року № 01/11 перейшло до ОСОБА_1 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О. В. 02 березня 2016 року на адресу відповідача було надіслано заяву від 29 лютого 2016 року про вимогу повернення позики. Згідно з відміткою рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вказаний лист було вручено відповідачу особисто. Відповіді на вказану заяву від відповідача не надійшло, як і не здійснено жодних дій, спрямованих на виконання зобов'язань за договором про надання грошової позики від 01 листопада 2012 року № 01/11.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором про надання грошової позики від 01 листопада 2012 року № 01/11 у сумі 238 415 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за договором про надання грошової позики від 01 листопада 2012 року № 01/11 у розмірі 238 415 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про надання грошової позики від 01 листопада 2012 року № 01/11 та видана розписка про отримання коштів у розмірі 240 915 грн, яка є невід'ємною частиною договору про надання грошової позики № 01/11, підтверджує факт передачі ОСОБА_4 та отримання ОСОБА_2 грошей, які ОСОБА_2 у встановлені строки не повернув, тому на підставі статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за договором позики наявні передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог про стягнення боргу за цим договором.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір від 01 листопада 2012 року № 01/11 та розписка до договору № 01/11 як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, містить найменування сторін, між якими склалися правовідносини позики, дату отримання коштів та дату виконання зобов'язання. Відповідач добровільно не повертає отримані від позивача кошти, а тому позивач відповідно до статті 1049 ЦК України має право на повернення коштів.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили справжню правову природу укладеного між сторонами договору та не взяли до уваги правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13. Дана розписка про отримання грошових коштів не містить зобов'язання про їх повернення. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 1046, 1047 ЦК України та зроблено помилковий висновок про те, що між сторонами укладено договір позики.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики призначено до судового розгляду.
16 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 листопада 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений договір про надання грошової позики № 01/11, згідно з яким позикодавець передав відповідачу грошові кошти у сумі 240 915 грн, а відповідач зобов'язався своєчасно повернути позикодавцю таку ж суму коштів в обумовлені цим договором строки, а саме до 01 вересня 2013 року включно. 01 листопада 2012 року ОСОБА_2 на підтвердження отримання коштів за договором про надання грошової позики № 01/11 була видана розписка про отримання коштів у розмірі 240 915 грн, що є невід'ємною частиною договору про надання грошової позики № 01/11. (а. с.13-15).
Згідно з пунктами 3.1., 3.2. договору від 01 листопада 2012 року позика вважається повернутою в день передачі позичальником коштів у розмірі суми позики позикодавцю, що буде підтверджено письмовою розпискою позикодавця, яка є невід'ємною частиною цього договору. Позичальник зобов'язаний повністю повернути позику та остаточний розрахунок за цим договором позики має бути здійснено не пізніше 01 вересня 2013 року (а. с. 13).
Відповідно до пункту 4.6. договору від 01 листопада 2012 року у разі непередбачених подій у позикодавця, як то смерть чи втрата непрацездатності повна або часткова, право на отримання боргу за цим договором переходить до сина позикодавця ОСОБА_1
16 липня 2014 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_4 частину суми боргу в розмірі 2 500 грн, що підтверджується розпискою № 1 до договору про надання грошової позики № 01/11 (а. с. 16).
Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08 вересня 2014 року серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації смерті у м. Києві (а. с. 17).
Після смерті позикодавця ОСОБА_1, син ОСОБА_4, успадкував належне йому майно та майнові права, що підтверджується договором про поділ спадкового майна від 04 серпня 2015 року (а. с. 18-21), свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04 серпня 2015 року № 822 (а. с. 22) та копією витягу зі спадкового реєстру від 04 серпня 2015 року № 41129359 (а. с. 23).
02 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О. В. на адресу відповідача було надіслано заяву ОСОБА_1 від 29 лютого 2016 року про вимогу щодо повернення позики (а. с. 25, 26).
Згідно з відміткою рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вказаний лист приватного нотаріуса Тарас О. В. вручено особисто ОСОБА_2 (а. с. 27).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Також відповідно до статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право вимоги боргу за договором про надання грошової позики від 01листопада 2012 року № 01/11 належить ОСОБА_1
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Згідно із нормами статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Судами установлено, що договір про надання грошової позики від 01 листопада 2012 року № 01/11, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату його складання, отримання грошових коштів у конкретно визначеній сумі та зобов'язання щодо їх повернення, строк повернення.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що договір про надання грошової позики від 01 листопада 2012 року № 01/11 містить усі вищевказані реквізити, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 238 415 грн.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами не встановлено правову природу правочину між сторонами та не враховано правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, згідно з якою, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Судами попередніх інстанцій дано належну правову оцінку зібраним доказам, у тому числі договору та розписці до нього, в яких визначено зобов'язання позичальника повернути борг позикодавцю, зазначено дату складання договору та дату підписання розписки. При цьому відповідач жодним чином не обґрунтував доводи про те, що укладений сторонами правочин має іншу правову природу, ніж договір позики.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк