Постанова
Іменем України
17 січня 2019 року
м. Київ
справа № 598/1719/16-ц
провадження № 61-31810св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року у складі судді Олещука Б. Т. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І.,
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що з 14 листопада 2009 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Під час шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася донька ОСОБА_6, яка проживає з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач не працевлаштований, має неофіційний дохід, однак матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі 30 відсотків всіх видів доходів, але не менше 1 тис. грн. щомісячно, починаючи з дня подання заяви до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_5 позов визнав частково і не заперечував проти стягнення з нього аліментів на утримання дитини не у твердій грошовій сумі, а в розмірі 30 відсотків встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно. Просив відмовити у задоволенні решти вимог, оскільки він не має можливості сплачувати аліменти у визначеному позивачем розмірі.
Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 23 листопада 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем частково доведено заявлені вимоги. Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд врахував стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище відповідача, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У червні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 30 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що в рішенні місцевого суду відсутнє посилання на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не досліджені докази та пояснення сторін, на підставі яких суд зробив висновок про часткове задоволення позову. Судом залишено поза увагою факт визнання відповідачем наявності у нього, окрім офіційної, іншої роботи, яка приносить йому стабільний дохід. Тобто він приховує свій реальний дохід. Визначений судом розмір аліментів ставить матір дитини у заздалегідь невигідне становище, оскільки, обмеживши обов'язок батька з утримання неповнолітньої дитини незначною сумою, суд переклав цей тягар на матір. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені порушення та безпідставно залишив рішення місцевого суду без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
29 травня 2018 року справу № 598/1719/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 Сімейного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - СК України), мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Судами встановлено, що з 14 листопада 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 14 листопада 2009 року серії НОМЕР_2, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Збаразького районного управління юстиції Тернопільської області
Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася донька ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження від 14 вересня 2010 року серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Збаразького районного управління юстиції Тернопільської області.
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 01 лютого 2017 року, складеним депутатом Збаразької міської ради, ОСОБА_6 проживає з позивачем по АДРЕСА_1 і перебуває на її утриманні.
ОСОБА_5 працює сезонно в дошкільному навчальному закладі № 2 «Дзвіночок» на посаді опалювача, загальна сума його доходу з 04 жовтня по 31 грудня 2016 року склала 6 205,56 грн.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого суду) способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання доньки, то кошти на її утримання (аліменти) присуджує суд.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої доньки.
Відповідно до статті 182 СК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого суду) при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України).
Про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі просила його дружина ОСОБА_4 у позовній заяві. Відповідач не погоджувався сплачувати аліменти саме в такому порядку та просив стягувати їх у розмірі 1/4 частини його доходу.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць: для дітей віком від 6 до 18 років у розмірі з 1 січня 2017 року - 1 689 грн, з 1 травня - 1 777 грн, з 1 грудня - 1 860 грн.
При визначенні розміру аліментів місцевим судом було враховано стан здоров'я дитини, її вік і матеріальне становище, стан здоров'я і матеріальне становище відповідача, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 303, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дав належну правову оцінку обставинам справи, обґрунтовано задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно.
Доводи касаційної скарги про те, що в рішенні місцевого суду відсутнє посилання на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не заслуговують на увагу, оскільки рішенні наведено такі норми та зроблено висновок про часткове задоволення позову на підставі досліджених доказів та пояснень сторін.
Посилання заявника на те, що судами залишено поза увагою факт наявності у відповідача неофіційної заробітної плати, є неспроможними, оскільки суду не було надано належних доказів на підтвердження цих обставин, а відповідач їх заперечував.
Помилковими є доводи заявника про те, що визначений судом розмір аліментів ставить матір дитини у заздалегідь невигідне становище, оскільки за встановлених обставин суди дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову. При цьому за змістом статті 192 СК України у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника або одержувача аліментів та в інших випадках позивач має право на звернення до суду з позовом про збільшення розміру аліментів.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 30 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов