Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 454/34/16-ц
провадження № 61-33866св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Сокальського районного суду Тернопільської області від 12 червня 2017 року у складі судді: Струс Т. В., та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Ткач З. Є., Щавурської Н. Б.,
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 вважає, що йому завдано моральної шкоди в результаті незаконних дій колегії суддів Апеляційного суду Львівської області, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації. Оскільки ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2014 року, яку позивач вважав незаконною, апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено та залишено без змін рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2014 року. Вказану ухвалу вважає незаконною.
Позивач просив стягнути з відповідача 1 000 000 грн компенсації моральної шкоди.
Заочним рішенням Сокальського районного суду Тернопільської області від 12 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивач будь-яких доказів наявності моральної шкоди не надав та не вказав якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна.
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та задовольнити позов в повному обсязі. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було захищено права позивача, гарантовані статтями 8, 40, 55, 56 Конституції України та порушено положення статей 23, 1166, 1174, 1176 ЦК України. Суди не з'ясували повно і всебічно обставин справи та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31 жовтня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено та залишено без змін рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2014 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2014 року, рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
ОСОБА_4 звертаючись до суду з цим позовом, пов'язує завдання йому моральної шкоди з постановленням апеляційним судом ухвали, яка в подальшому була скасована судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У частині п'ятій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Встановивши, що відсутні умови необхідні для компенсації моральної шкоди, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в стягненні компенсації моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Заочне рішення Сокальського районного суду Тернопільської області від 12 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель