17 січня 2019 року м. Київ справа №810/524/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області та Васильківського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивач), з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - відповідач-1, УДМС України в Київській області) та Васильківського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - відповідач-2, Васильківський районний відділ УДМС України в Київській області), в якому просить:
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Київській області у подальшому здійснити паспортний облік ОСОБА_2, за раніше встановленими формами: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (ст. ст. 28, 294, 296 Цивільного кодексу України) і згідно норм Закону України "Про громадянство" та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992 (із змінами, у тому числі згідно з Законом України від 03.07.2012 №5029-VI);
- зобов'язати Васильківський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Київській області, видати (без використання засобів Реєстру - ЄДДР України) ОСОБА_2, паспорт громадянина України раніше встановленого зразка - у вигляді паспортної книжечки, форма якого затверджена Постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992 ( ред. - 2012 року).
05 лютого 2018 року Київський окружний адміністративний суд постановив ухвалу, про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб і строк для усунення недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Згідно з ухвалою від 22.02.2018, суд відкрив провадження в адміністративній справі, визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, а також призначив судове засідання.
26 лютого 2018 року суд постановив ухвалу про виправлення описки в ухвалі суду від 05.02.2018 про залишення позовної заяви без руху та в ухвалі від 22.02.2018 про відкриття провадження в адміністративній справі.
Відповідно до ухвали суду від 19.04.2018, провадження у справі №810/524/18 зупинене до набрання чинності судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом громадянки України ОСОБА_4 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, у якому позивачка просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неоформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки та, відповідно, просить зобов'язати відповідача оформити та видати їй бланк паспорта у формі паспортної книжечки.
19 листопада 2018 року суд постановив ухвалу про поновлення провадження в адміністративній справі №810/524/18 та призначив судове засідання.
Протокольною ухвалою від 13.12.2018 суд вирішив здійснювати розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки.
Позивач зазначила, що право отримання паспорта громадянина України старого зразка ставиться в залежність від рівня матеріально-технічного забезпечення підрозділів міграційної служби, а не від реалізації права особи отримати такий паспорт та що таке обмеження грубо порушує основоположні конституційні права громадян, передбачені статтями 21-24, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 67, 68 Конституції України, на життя, релігійні переконання, честь, гідність, здоров'я, працю та заробітну плату, навчання, розвиток особистості тощо. Оскільки громадяни, які за релігійними переконаннями відмовляються від отримання паспорта з безконтактним електронними носієм, від присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР) та від зняття біометричних даних, обліку персональних даних в ЄДДР, тим самим вони позбавляються, згідно з пунктами 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, права на отримання паспорта у формі книжечки, у тому числі замість утраченого (вкраденого) або на обмін.
Крім того, статтею 32 Конституції України гарантовано право громадян на відмову від обробки персональних даних про них. Закон про ЄДДР вимагає від громадян особистого підпису під заявою про включення персональних даних до реєстру та формування унікального номеру, що оскаржується позивачем, оскільки такі дії суперечать реалізації прав і свобод позивача, передбачених законодавством України. Під УНЗР буде зберігатися вся особиста інформація про людину в електронних базах даних Єдиного державного демографічного реєстру. Будь-яка взаємодія громадянина з державою у всіх сферах життєдіяльності здійснюватиметься тільки через його особистий номер (УНЗР).
Позивач звертає особливу увагу на факт того, що цифровий ідентифікатор особистості УНЗР формується і може бути записаний за таким же принципом, як і штрих-код на товар (згідно системи EAN-13 міжнародного стандарту ISO/IEC 14443А). Сам факт присвоєння людині номера суперечить висновкам Нюрнберського трибуналу 1946 року, що ратифікований ВРУ під номером 3248-VI, від 19 квітня 2011 року, і не має строку давнини, який прямо засудив присвоєння номерів по відношенню до людини і визнав такі дії злочином проти людяності.
Більш того, порушується законне право особи на ім'я, яке встановлено стаття 28 Цивільного кодексу України.
Позивач наголошує, що вона та її неповнолітня дитина ОСОБА_2 сповідують Православ'я. Відмова від отримання біометричного паспорту є офіційною позицією Української Православної Церкви.
Вказує, що у разі відмови особи на оформлення внутрішнього паспорту громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1, його конституційні права на отримання документу про громадянство не повинні бути порушеними, а органи ДМС зобов'язані видати йому документ у вигляді паспортної книжечки.
Відповідачі позов не визнали та подали відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", була передбачена можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки лише до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється.
Вказує, що працівники Васильківського РС УДМС в Київській області діяли в межах повноважень та у спосіб, що визначений законодавством України, оскільки в Васильківському РС УДМС в Київській області встановлено необхідне обладнання для оформлення паспорту громадянина України у формі картки видача паспортів у формі книжечки була припинена, про що і було повідомлено позивача.
Розглянувши позовну заяву, оцінивши докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 07.07.2000 (том 1, а.с. 100).
ОСОБА_1 в інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_2 звернулась із заявою від 08.11.2017 до Васильківського районний відділ УДМС України в Київській області щодо вчинення дії згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (ред. - 2012 року) та видачі ОСОБА_2 паспорту у вигляді паспортної книжечки (том 1, а.с. 101-103).
Також, 08.11.2017 ОСОБА_1 в інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_2 звернулась із заявою до УДМС України в Київській області щодо ведення обліку ОСОБА_2 згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (ред. - 2012 року), без використання номера УНЗР (том 1, а.с. 106-108).
Проте, листом від 16.11.2017 №З/20-Т/24 Васильківський районний відділ УДМС України в Київській області повідомив ОСОБА_1, що відповідно до вимог Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. На підставі зазначених вище положень Постанови Верховної Ради України, оформлення і видача паспорта громадянина у формі картки, здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі картки із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", із змінами, внесеними згідно ПКМУ від 26.10.2016 №745. Також роз'яснено, що положеннями зазначеного вище Закону визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи її спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи. Вимогами ст.14 та ст.21 вище зазначеного Закону та Порядку, затверджено форму, зміст, обсяг інформації та технічний опис бланка паспорта громадянина України, який оформлюється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Оформлення і видача паспорта громадянина України у формі картки, особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюється на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто за місцем проживання (том 1, а.с. 104-105).
УДМС України в Київській області також надіслало на адресу позивача аналогічний за змістом лист від 14.11.2017 №3201.3-5100/32.1-17 (том 1, а.с. 109-110).
Вважаючи, що відповідачі порушують права та інтереси її неповнолітньої доньки, відмовляючи у оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа №2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява №21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Частинами першою, другою, четвертою, п'ятою статті 14 Закону №5492-VI, передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з частиною першої статті 21 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Тобто, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (далі - Положення №2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII; з 01.11.2016 - запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пункту 3 Постанови №302, до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.01.2016 припиняється.
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону №2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону №2297-VI).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява №18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Враховуючи зазначене вище суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Разом з тим, суд робить висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" №1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 по зразковій справі №Пз/9901/2/18 (806/3265/17), а відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Окрім того, відповідно до частини сьомої статті 16 Закону №5492-VI, уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
Відтак, приймаючи рішення про відмову у видачі документу, уповноважений суб'єкт зобов'язаний вказати підставу такої відмови, визначену законодавством.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що для належного захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати Васильківський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Київській області оформити та видати (без використання засобів Реєстру - ЄДДР України) ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Щодо позовної вимоги, в якій позивач просить суд зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Київській області у подальшому здійснити паспортний облік ОСОБА_2, за раніше встановленими формами: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (ст. ст. 28, 294, 296 Цивільного кодексу України) і згідно норм Закону України "Про громадянство" та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 (із змінами, у тому числі згідно з Законом України від 03.07.2012 №5029-VI), суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.
З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
У зв'язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
Суд зазначає, що паспортний облік відносно ОСОБА_2 на час розгляду даної справи не здійснювався, а тому права позивача в частині ведення паспортного обліку виключно за прізвищем, іменем та по батькові не порушені.
З урахуванням викладеного, підстав для задоволення відповідної позовної вимоги немає.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Крім того, суд звертає увагу, що на момент подачі до суду даної позовної заяви ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, була неповнолітньою особою та мала обмежену процесуальну дієздатність, а тому в її інтересах звернулась мати - ОСОБА_1.
На момент прийняття даного рішення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є повнолітньою особою та має процесуальну дієздатність.
Відповідно до частини сьомої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті.
Судом встановлено, що адміністративна процесуальна дієздатність ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_2, тоді як перше судове засідання відбулося 20.03.2018, а тому у суду відсутня процесуальна можливість здійснити заміну позивача у даній справі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що законні представники неповнолітньої звільнені від сплати судового збору в силу вимог пункту 14 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших витрат не надано, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Васильківський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Київській області оформити та видати (без використання засобів Реєстру - ЄДДР України) ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.