Справа № 127/3493/15-ц
Провадження 2/127/4507/18
17 січня 2019 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що, відповідачі регулярно порушують умови п. 18 Правил надання послуг населенню з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 р. за № 630 та п. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Станом на 02.02.2015 відповідачі заборгували за надані послуги 29 876, 35 гривень. До стягнення підлягає сума в розмірі 29 879, 35 гривень за період з листопада місяця 2009 року по січень місяць 2015 року. За весь час прострочення сплати платежів відповідачам нараховано 6 637, 08 гривень інфляційних втрат та 2 134, 67 гривень - 3 % річних. В добровільному порядку відповідачі сплатити борг відмовляються. Таким чином, позивач терпить матеріальні збитки.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованості за спожиті послуги централізованого теплопостачання у сумі 29 876, 35 гривень, інфляційних втрат в сумі 6 108, 20 гривень та 3 % річних в сумі 2 134, 67 гривень.
10.04.2015 Вінницьким міським судом Вінницької області у даній цивільній справі було ухвалено заочне рішення, яке ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13.04.2017 залишено без змін. Однак, дані судові рішення постановою Верховного Суду від 01.08.2018 скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.10.2018 суддею Борисюк І.Е. справу прийнято до свого провадження, розгляд якої вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даним судовим рішенням учасникам справи запропоновано надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
З матеріалів справи вбачається, що вищевказане судове рішення було отримано: ОСОБА_2 - 29.10.2018, позивачем - 30.10.2018. В зв'язку із поверненням поштових відправлень, направлених ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, «за закінченням терміну зберігання», судом повторно направлено повідомлення на їх адресу місця проживання, зареєстровану у встановленому законом порядку. Однак, повторні поштові відправлення повернулися до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання». В зв'язку із цим, судом було розмішене оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 24.10.2018, від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшов відзив. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають у помешканні з 1987 року, а тому послуги не споживали. Також, відповідачі просили застосувати позовну давність до вимог позивача. Відповідачі просили суд відмовити позивачу у задоволення позовних вимог.
Ухвалою суду від 16.11.2018 у задоволенні клопотання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.
З мережі Інтернет з офіційного сайту Укрпошти вбачається, що позивачем 15.11.2018 отримано відзив ОСОБА_2 та ОСОБА_3
21.11.2018, з порушенням строку, встановленого судом ухвалою суду від 24.10.2018, від позивача до суду надійшла відповідь на відзив. Поважних причин пропуску даного строку позивачем не повідомлено. Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Тому, враховуючи положення ст.ст. 179, 278 ЦПК України, відповідь на відзив не приймається судом до розгляду.
Відповідачами заперечень надано не було.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з витягом з реєстру особових рахунків житлового фонду КП ОЦ Житлово-Комунального господарства м. Вінниця, за адресою: АДРЕСА_1, проживають та зареєстровані: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (особовий рахунок № 142047). (а.с. 6)
Згідно з п. 1 та п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, основними обов'язками споживача теплової енергії, зокрема, є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів; забезпечення безпечної експлуатації систем теплоспоживання. Споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник та наймач (орендар) квартири, зокрема, зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Чинне законодавство України передбачає різні форми договору (у тому числі усну), а споживач зобов'язаний сплачувати кошти за надані послуги, оскільки відповідно до ст. 11 ЦК України зобов'язання виникають не лише з підстав, передбачених законодавством (зокрема угод), а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Також, судом прийнято до уваги, що користування квартирою у багатоповерховому житловому будинку без отримання послуг з централізованого теплопостачання, в даному випадку, є неможливим.
Суду не надано доказів того, що квартира АДРЕСА_2 (Червоноармійська) в м. Вінниці від'єднана від системи централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Відповідно до підпункту 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року за № 630, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.
Згідно із п. 18 вищевказаних Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про теплопостачання», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема: затвердження місцевих програм розвитку у сфері теплопостачання, участь у розробці та впровадженні державних і регіональних програм у цій сфері; затвердження з урахуванням вимог законодавства у сфері теплопостачання проектів містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, схем теплопостачання та іншої містобудівної документації; здійснення контролю за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог; встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.
Відповідно до п. 2, п. 10 та п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, зокрема, належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, здійснення контролю за дотримання законодавства у сфері захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг та вирішення інших питань у цій сфері відповідно до законів.
Згідно із ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено право споживач а вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Водночас п. 5 ч. 1 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Таким чином, згідно із вищевказаними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони ними фактично користуються. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним Судом 15.03.2018 у справі № 401/710/15-ц, 10.12.2018 у справі № 638/11034/15-ц.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
З огляду на положення наведеної норми закону судом прийнято до уваги, що реєстрації місця проживання відповідачів на час виникнення спірних правовідносин за адресою: м. Вінниця, вул. Червоноармійська (Стрілецька)АДРЕСА_3, не є доказом споживання ними наданих позивачем послуг, оскільки сама по собі така реєстрація не є абсолютним підтвердження обставин споживання ними послуг, якщо такі обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.
Так, судом встановлено, що згідно з актом № 3379, складеним комісією 09.02.2017 в складі інженера ВРС ТОВ «ЖЕО» ОСОБА_5, заступника начальника ВРС ТОВ «ЖЕО» ОСОБА_6 з виходом на місце, затвердженим директором ТОВ «ЖЕО», ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, з 1987 року не проживають у ІНФОРМАЦІЯ_7. (а.с. 38, 147)
Належних та допустимих доказів споживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наданих позивачем послуг за період з листопада місяця 2009 року по січень місяць 2015 року (включно), суду не надано.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вищевказаний період не споживали наданих позивачем послуг, а отже і обов'язок оплачувати такі послуги у них відсутній.
Натомість, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що інші особи, які, як вбачається з матеріалів справи, зареєстровані і проживають у ІНФОРМАЦІЯ_8 (Червоноармійська) в м. Вінниці - ОСОБА_1 та ОСОБА_4, не споживали надані позивачем послуг у період з листопада місяця 2009 року по січень місяць 2015 року (включно).
Крім того, судом прийнято до уваги, що на час звернення до суду із позовом, власником квартири АДРЕСА_2 (Червоноармійська) в м. Вінниці є ОСОБА_1, як те вбачається з витягу з реєстру особових рахунків житлового фонду КП ОЦ Житлово-Комунального господарства м. Вінниця. (а.с. 6) Стаття 322 ЦК України покладає на власника майна тягар його утримання. Зокрема, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки належна на праві власності ОСОБА_1 квартира розташована у багатоквартирному будинку, під'єднана до єдиної централізованої системи теплопостачання, від користування якою відповідач не відмовилася, вона зобов'язана нести витрати по її утриманню, в тому числі з надання послуг по її обігріву, а відтак надання таких послуг та їх оплата не залежить від того, проживає власник у цій квартирі чи ні.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
У відповідності до положень Житлового кодексу України, як члени сім'ї власника квартири (будинку), так і наймачі зобов'язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, іншихактів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
Судом встановлено, що відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перед позивачем заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання не погашена. Протягом тривалого часу належних розрахунків відповідачі не ведуть, відповідно, ухиляються від виконання зобов'язань.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
На вищевикладене також звернув увагу Верховний Суд в постанові від 15.03.2018 року у справі № 401/710/15-ц.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з розрахунком заборгованості відповідачів перед позивачем, здійсненого останнім, станом на 02.02.2015 за період з листопада місяця 2009 року по січень місяць 2015 року (включно) борг становить 38 648, 10 гривень, з яких: 29 876, 35 гривень - борг за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, 2 134, 67 - 3 % річних, 6 637, 08 гривень - інфляційні втрати. (а.с. 3-4)
Однак, суд не погоджується із розрахунком позивача, враховуючи наступне.
Із оборотної відомості вбачається, що розрахунок заборгованості здійснено позивачем з листопада місяця 2009 року з урахуванням заборгованості в сумі 10 293, 15 гривень, яка виникла до листопада місяця 2009 року, а вимоги пред'явлено - з листопада місяця 2009 року. Таким чином, судом досліджується заборгованість за період з листопада місяця 2009 року по січень місяць 2015 року (включно), враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Судом встановлено, що сума нарахувань за спожиті послуги з централізованого теплопостачання за заявлений у позовних вимогах період - з листопада місяця 2009 року по січень місяць 2015 року (включно) становить 21 313, 17 гривень, що підтверджується оборотною відомістю. При цьому, в цей період було оплачено послуги на суму 2 050, 00 гривень. (а.с. 3)
Судом враховано, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими зобов'язаннями, у яких, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Судом прийнято до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов'язок, а не право сторін, а тому відсутність договірних правовідносин не є підставою для відмови у стягненні з відповідача коштів за надані житлово-комунальні послуги.
Таким чином, суд вважає правомірним застосування до даних правовідносин, враховуючи наявність прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати житлово-комунальних послуг, відповідальність передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Разом із тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим згідно із ч. 3 і ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідачами подано заяву про застосування позовної давності. При цьому судом прийнято до уваги, що якщо відповідачів у справі кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.
Вирішуючи питання щодо застосування позовної давності, суд прийшов до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із даним позовом 02.03.2015 із вимогами про стягнення заборгованості з відповідачів за період з 01.11.2009 по 01.02.2015. В той же час, із позовної заяви та доданих до неї розрахунку заборгованості та оборотної відомості вбачається, що позивачем пред'явлено вимоги про стягнення заборгованості з урахуванням боргу, який виник до листопада місяця 2009 року.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки зобов'язанням визначено обов'язок споживача оплачувати спожиті ним комунальні послуги щомісяця, до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом для плати послуг, то право кредиторавважається порушеним з моменту недотримання боржниками строку сплати щомісячного платежу за надані і отримані послуги, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його сплати.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, в даному випадку - про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.
Аналіз змісту норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
З'ясовуючи наявність обставин, що передбачають зупинення чи переривання перебігу позовної давності, судом встановлено наступне.
Із оборотної відомості вбачається, що за надані позивачем послуги були здійснені частково оплати. (а.с. 3)
При цьому, судом враховано, що якщо виконання зобов'язання передбачалося у вигляді періодичних платежів і вчинено дії, що свідчать про визнання лише певної частини боргу чи про періодичний платіж, такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вищевказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України, висловленою у справі № 6-43цс17 22.03.2017.
Отже, судом встановлено, що відповідачі не вчиняли дій, які б свідчили про визнання ними боргу, що слугувало б підставою для застосування положень ч. 1 ст. 264 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2014 позивачу було відмовлено у прийнятті заяви про видачу судового наказу про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів. (а.с. 7)
Однак, за таких обставин, перебіг позовної давності не переривається. Дана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України, висловленою у справі № 6-1763цс16 24.05.2017.
Отже, судом не встановлено переривання перебігу позовної давності.
Також, судом не встановлено виникнення обставин, встановлених ч. 1 ст. 263 ЦК України.
Позивачем не заявлялось клопотання про поновлення пропущених строків позовної давності, і наявність поважності причин пропуску цих строків судом не встановлена.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про застосування позовної давності за заявою відповідачів, що у відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.11.2009 по 01.03.2012.
Судом перевірено розрахунок заборгованості із урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснений позивачем за період з 01.03.2012 по 01.02.2015, тобто в межах позовної давності, і встановлено, що нарахування позивачем встановленого індексу інфляції за час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми є неправильним і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року за № 630, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць; плата за послуги вноситься не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за розрахунковим. Тобто, прострочення виконання зобов'язання починається з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим (як приклад, простроченням оплати за березень місяць 2012 року буде починатися з 21 квітня 2012 року). Натомість, позивачем розрахунок проведений без урахуванням вказаного, а тому відповідно 3% річних з урахуванням вказаних положень становитимуть:
за березень 2012 року: 426, 83 грн. х 3%/366 х 1016 днів = 35, 54 грн., (426, 83 грн. - заборгованість за березень 2012 року, 1076 днів - дні прострочки з 21.04.2012 по 01.02.2015 (враховуючи визначений позивачем період нарахувань),
за квітень 2012 року: 378, 02 грн. х 3%/366 х 986 днів = 30, 55 грн.,
за травень 2012 року: 271, 11 грн. х 3%/366 х 955 днів = 21, 22 грн.,
за червень 2012 року: 203, 73 грн. х 3%/366 х 925 днів = 15, 45 грн.,
за липень 2012 року: 264, 59 грн. х 3%/366 х 894 дні = 19, 40 грн.,
за серпень 2012 року: 251, 54 грн. х 3%/366 х 863 дні = 17, 80 грн.,
за вересень 2012 року: 257, 63 грн. х 3%/366 х 833дні = 17, 60 грн.,
за жовтень 2012 року: 329, 98 грн. х 3%/366 х 802 дні = 21, 70 грн.,
за листопад 2012 року: 407, 78 грн. х 3%/366 х 772 дні = 25, 80 грн.,
за грудень 2012 року: 452, 74 грн. х 3%/366 х 741 день = 27, 50 грн.,
за січень 2013 року: 466, 13 грн. х 3%/365 х 710 днів = 27, 20 грн.,
за лютий 2013 року: 415, 88 грн. х 3%/365 х 682 дні = 23, 31 грн.,
за березень 2013 року: 424, 04 грн. х 3%/365 х 651 день = 22, 70 грн.,
за квітень 2013 року: 363, 06 грн. х 3%/365 х 621 день = 18, 53 грн.,
за травень 2013 року: 251, 54 грн. х 3%/365 х 590 днів = 12, 20 грн.,
за червень 2013 року: 271, 11 грн. х 3%/365 х 560 днів = 12, 50 грн.,
за липень 2013 року: 271, 11 грн. х 3%/365 х 529 днів = 11, 80 грн.,
за серпень 2013 року: 153, 74 грн. х 3%/365 х 498 днів = 6, 30 грн.,
за вересень 2013 року: 230, 68 грн. х 3%/365 х 468 днів = 8, 87 грн.,
за жовтень 2013 року: 413, 52 грн. х 3%/365 х 437 днів = 14, 85 грн.,
за листопад 2013 року: 401, 86 грн. х 3%/365 х 407 днів = 13, 44 грн.,
за грудень 2013 року: 444, 34 грн. х 3%/365 х 376 днів = 13, 73 грн.,
за січень 2014 року: 454, 97 грн. х 3%/365 х 345 днів = 12, 90 грн.,
за лютий 2014 року: 483, 77 грн. х 3%/365 х 317 днів = 12, 60 грн.,
за березень 2014 року: 423, 08 грн. х 3%/365 х 286 днів = 9, 94 грн.,
за квітень 2014 року: 302, 63 грн. х 3%/365 х 256 днів = 6, 40 грн.,
за травень 2014 року: 271, 11 грн. х 3%/365 х 225днів = 5, 01 грн.,
за червень 2014 року: 264, 37 грн. х 3%/365 х 195 днів = 4, 24 грн.,
за липень 2014 року: 164, 24 грн. х 3%/365 х 164 дні = 2, 21 грн.,
за серпень 2014 року: 159, 43 грн. х 3%/365 х 133 дні = 1, 74 грн.,
за вересень 2014 року: 277, 55 грн. х 3%/365 х 103 дні = 2, 35 грн.,
за жовтень 2014 року: 378, 11 грн. х 3%/365 х 72 дні = 2, 24 грн.,
за листопад 2014 року: 490, 23 грн. х 3%/365 х 42 дні = 1, 70 грн.,
за грудень 2014 року: 572, 47 грн. х 3%/365 х 11 днів = 0, 52 грн.
Всього за період з березня місяця 2012 року по січень місяць 2015 року (включно) - 479, 84 гривень.
При даному розрахунку враховувався період з 21 числа місяця наступного, що настає за розрахунковим, і до 01 лютого 2015 року. Оскільки за січень місяць 2015 року 3 % річних повинні розраховуватися з 21 лютого 2015 року, а вимога про стягнення 3 % річних заявлена позивачем до 01.02.2015, враховуючи розрахунок, відповідно 3 % річних, які повинні нараховуватися на борг за січень місяць 2015 року з 21.02.2015, не підлягають стягненню з відповідачів.
Таким чином, вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних в частині суми 1 654, 83 гривень не підлягають задоволенню.
Невідповідність вимогам чинного законодавства України нарахування позивачем інфляційних втрат полягає у тому, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Як вбачається з розрахунку, вищевказані обставини позивачем враховані при розрахунку заборгованості не були.
Також, в розрахунку позивачем не врахована дефляція, тобто період, де інфляція є «від'ємною». Не врахування даних встановленого індексу інфляції призводить до порушення принципу формування індексів інфляції та відбувається відхилення від реальної величини вартості зобов'язання, відповідно позивач отримав в сумі величину, що відрізняється від розрахованої і тої, яка буде одержана при проведенні розрахунку з урахуванням зміни в споживчих цінах за такий період. Таким чином, відбувається порушення прав боржників та кредитора. Тому суд вважає, що сумарно інфляційні навіть зі знаком «-» повинні були братися позивачем до розрахунку, тільки так розрахунок в свою чергу не порушуватиме прав сторін процесу.
Отже, оскільки строк виконання зобов'язання - не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за розрахунковим, то індекс інфляції повинен нараховуватися з наступного місяця і, відповідно, за періоди прострочки становитиме в цілому 2 714, 78 гривень, в тому числі:
за березень 2012 року: 426, 83 грн. х 1, 282 - 426, 83 грн. = 120, 40 грн., (426, 83 грн. - заборгованість за березень 2012 року, 128, 2 % - індекс інфляції з травня місяця 2012 року (оскільки платіж повинен бути сплачений до 20 числа, тобто до 20 квітня місяця 2012 року, то застосовується індекс інфляції з наступного місяця (травня місяця)), по січень місяць 2015 року (включно) враховуючи визначений позивачем період нарахувань інфляційних - до 01.02.2015),
за квітень 2012 року: 378, 02 грн. х 128, 6 % - 378, 02 грн. = 108, 11 грн.,
за травень 2012 року: 271, 11 грн. х 129, 0 % - 271, 11 грн. = 78, 62 грн.,
за червень 2012 року: 203, 73 грн. х 129, 3 % - 203, 73 грн. = 59, 70 грн.,
за липень 2012 року: 264, 59 грн. х 129, 7 % - 264, 59 грн. = 78, 60 грн.,
за серпень 2012 року: 251, 54 грн. х 129, 5 % - 251, 54 грн. = 74, 20 грн.,
за вересень 2012 року: 257, 63 грн. х 129, 5 % - 257, 63 грн. = 76, 00 грн.,
за жовтень 2012 року: 329, 98 грн. х 129, 7 % - 329, 98 грн. = 98, 00 грн.,
за листопад 2012 року: 407, 78 грн. х 129, 4 % - 407, 78 грн. = 119, 88 грн.,
за грудень 2012 року: 452, 74 грн. х 129, 2 % - 452, 74 грн. = 132, 20 грн.,
за січень 2013 року: 466, 13 грн. х 129, 3 % - 466, 13 грн. = 136, 57 грн.,
за лютий 2013 року: 415, 88 грн. х 129, 3 % - 415, 88 грн. = 121, 85 грн.,
за березень 2013 року: 424, 04 грн. х 129, 3 % - 424, 04 грн. = 124, 24 грн.,
за квітень 2013 року: 363, 06 грн. х 129, 2 % - 363, 06 грн. = 106, 01 грн.,
за травень 2013 року: 251, 54 грн. х 129, 2 % - 251, 54 грн. = 73, 45 грн.,
за червень 2013 року: 271, 11 грн. х 129, 3 % - 271, 11 грн. = 79, 43 грн.,
за липень 2013 року: 271, 11 грн. х 130, 2 % - 271, 11 грн. = 81, 87 грн.,
за серпень 2013 року: 153, 74 грн. х 130, 2 % - 153, 74 грн. = 46, 43 грн.,
за вересень 2013 року: 230, 68 грн. х 129, 7 % - 230, 68 грн. = 68, 51 грн.,
за жовтень 2013 року: 413, 52 грн. х 129, 4 % - 413, 52 грн. = 121, 57 грн.,
за листопад 2013 року: 401, 86 грн. х 128, 7 % - 401, 86 грн. = 115, 33 грн.,
за грудень 2013 року: 444, 34 грн. х 128, 4 % - 444, 34 грн. = 126, 20 грн.,
за січень 2014 року: 454, 97 грн. х 127, 7 % - 454, 97 грн. = 126, 03 грн.,
за лютий 2014 року: 483, 77 грн. х 124, 9 % - 483, 77 грн. = 120, 46 грн.,
за березень 2014 року: 423, 08 грн. х 120, 9 % - 423, 08 грн. = 88, 42 грн.,
за квітень 2014 року: 302, 63 грн. х 116, 5 % - 302, 63 грн. = 49, 93 грн.,
за травень 2014 року: 271, 11 грн. х 115, 4 % - 271, 11 грн. = 41, 75 грн.,
за червень 2014 року: 264, 37 грн. х 114, 9 % - 264, 37 грн. = 39, 40 грн.,
за липень 2014 року: 164, 24 грн. х 114, 0 % - 164, 24 грн. = 23, 00 грн.,
за серпень 2014 року: 159, 43 грн. х 110, 8 % - 159, 43 грн. = 17, 22 грн.,
за вересень 2014 року: 277, 55 грн. х 108, 2 % - 277, 55 грн. = 22, 76 грн.,
за жовтень 2014 року: 378, 11 грн. х 106, 2 % - 378, 11 грн. = 23, 44 грн.,
за листопад 2014 року: 490, 23 грн. х 103,1 % - 490, 23 грн. = 15, 20 грн.
Оскільки за грудень місяць 2014 року індекс інфляції повинен розраховуватися з лютого місяця 2015 року, за січень місяць 2015 року - з березня місяця 2015 року, а вимога про стягнення інфляційних втрат заявлена позивачем по 01.02.2015, враховуючи розрахунок, відповідно за грудень місяць 2014 року і січень місяць 2015 року інфляційні втрати не підлягають стягненню з відповідачів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів інфляційних втрат в частині суми 3 393, 42 гривень не підлягають задоволенню.
Судом прийнято до уваги, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Таким чином, встановивши, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не порушено ОСОБА_2 та ОСОБА_3, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позов є необґрунтованим і недоведеним належними і допустимим доказами в частині вимог до даних осіб, а тому в цій частині не підлягає задоволенню.
Суд приймає до уваги також те, що відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 систематично не оплачують надані послуги з централізованого теплопостачання, що підтверджується матеріалами цивільної справи. Суду не надано доказів того, що відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовилися від таких послуг і не споживають їх. Також, не надано доказів зверненьцих відповідачів до позивача із претензіями щодо якості наданих послуг чи будь-якими вимогами.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та відповідачами - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом із відзивом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі суду від 24.10.2018 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 і п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку - пояснення, викладені в позовній заяві і докази, надані разом із позовом, а також пояснення, викладені відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відзиві і докази, надані разом із відзивом.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відзиві, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь позивача підлягає солідарному стягненню заборгованість за період з 01.03.2012 по 01.02.2015 за спожиті послуги з централізованого теплопостачання у сумі 15 378, 63 гривень, з яких: 12 184, 01 гривень - борг за спожиті послуги централізованого теплопостачання, 479, 84 гривень - 3 % річних, 2 714, 78 гривень - інфляційні втрати.
В задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь позивача боргу за спожиті послуги централізованого теплопостачання в сумі 17 692, 34 гривень, 3 % річних в сумі 1 654, 83 гривень та інфляційних втрат в сумі 3 393, 42 гривень слід відмовити, враховуючи вищевикладене.
В задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача за спожиті послуги з централізованого теплопостачання слід відмовити, оскільки позов в цій частині є необґрунтованим і недоведеним належними і допустимим доказами, враховуючи вищевикладене.
Невідшкодована відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь позивача сума витрат, пов'язаних з наданням їм послуг з централізованого теплопостачання - це не отримані державою кошти, що у свою чергу, завдає шкоду безпосередньо інтересам держави.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 236, 77 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № ПП-9447238 від 18.02.2015. (а.с. 1) Також, судом прийнято до уваги, що позивачем було сплачено судовий збір в сумі 149, 71 гривень при зверненні до суду із заявою по видачу судового наказу (справа № 127/8459/14-ц), який у відповідності до положень ч. 2 ст. 99 ЦПК України, в редакції чинній на час звернення до суду із даним позовом, зарахований до суми судового збору, встановленої для позовної заяви. Таким чином, позивачем сплачено судовий збір в загальній сумі 386, 48 гривень.
Однак, у відповідності до положень Закону України «Про судовий збір», в редакції чинній на час звернення до суду із даним позовом, позивач при зверненні до суду повинен був сплатити судовий збір в сумі 381, 19 гривень, враховуючи ціну позову, яка становила 38 119, 22 гривень, а не 38 648, 10 гривень, як те визначено позивачем.
Таким чином, судом встановлено переплату позивачем судового збору в сумі 5, 29 гривень.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 153, 77 гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (40, 34 %), в рівних частках, а саме: по 76, 88 гривень з кожного. Решту судового збору в сумі 227, 42 гривень слід залишити за позивачем. Судовий збір в сумі 5, 29 гривень підлягає поверненню позивачу на підставі п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 7 цього Закону.
Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про теплопостачання», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 150, 162 ЖК України, ст.ст. 12, 15, 16, 252-255, 257, 261, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 264, ст. 266, ч. 3 і ч. 4 ст. 267, ч. 1 ст. 509, ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст.ст. 610, 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, ч. 1 ст. 44, ст.ст. 76-83, 89, 133, ч. 1 ст. 141, ст.ст. 229, 258, 259, 263-265, 275, 279, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання за період з 01.03.2012 по 01.02.2015 в сумі 15 378, 63 гривень, з яких: 12 184, 01 гривень - борг за спожиті послуги централізованого теплопостачання, 479, 84 гривень - 3 % річних, 2 714, 78 гривень - інфляційні втрати.
В задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» боргу за спожиті послуги централізованого теплопостачання в сумі 17 692, 34 гривень, 3 % річних в сумі 1 654, 83 гривень та інфляційних втрат в сумі 3 393, 42 гривень - відмовити.
В задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» боргу за спожиті послуги централізованого теплопостачання, 3 % річних та інфляційних втрат - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» судовий збір в сумі 153, 77 гривень в рівних частках - по 76, 88 гривень з кожного.
Судовий збір в сумі 227, 42 гривень залишити за Комунальним підприємством Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго».
Судовий збір в сумі 5, 29 гривень підлягає поверненню Комунальному підприємству Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області або до Вінницького апеляційного суду.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: м. Вінниця, вул. Стрілецька (Червоноармійська)АДРЕСА_3.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_9.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_9.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_4, місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: м. Вінниця, вул. Стрілецька (Червоноармійська)АДРЕСА_3.
Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», ЄДРПОУ 33126849, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. 600-річчя, буд. 13.
Рішення суду складено 17.01.2019.
Суддя: