16 січня 2019 року м. Дніпросправа № 383/1382/18(2-а/383/26/18)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2018 року (головуючий суддя - Адаменко І.М.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Бобринецького відділення поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області Туніка Сергія Сергійовича
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Бобринецького районного суду Кіровоградської області із позовом до Інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Бобринецького відділення поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області Туніка Сергія Сергійовича (далі - Відповідач), в якому просив:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №544562 від 26 листопада 2018 року, винесену інспектором сектору реагування патрульної поліції №3 Бобринецького відділення поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області Тунікою Сергієм Сергійовичем;
- закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що 26.11.2018 року Відповідачем з порушенням норм чинного законодавства винесено постанову серії ДПО18 №544562, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. З підстав вискалених у позовній заяві просив суд скасувати постанову серії ДПО18 №544562 від 26.11.2018 року.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2018 року у справі №383/1382/18(2-а/383/26/18) в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Бобринецького відділення поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області Туніка Сергія Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення - відмовлено (а.с. 20-23).
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 в його вчиненні підтверджуються постановою у справі про адміністративне правопорушення серії ДПО18 №544562 від 26.11.2018 року, яка відповідає вимогам ст. 283 КУпАП.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 26-32).
В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що за відсутності в оскаржуваній постанові інформації щодо видимості за напрямком руху автомобіля заявника та доказів, які підтверджують таку інформацію, сама по собі постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не може бути належним доказом вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 26.11.2018 року інспектором сектору реагування патрульної поліції №3 Бобринецького відділення поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області Туніком Сергієм Сергійовичем винесено постанову серії ДПО18 №544562, якою Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 425 грн.
Відповідно до постанови серії ДПО18 адміністративне правопорушення полягало в тому, що ОСОБА_1 26.11.2018 року о 12 год. 40 хв. в місті Бобринець по вулиці Незалежності, 74 керував транспортним засобом Renault Kangoo, номерний знак НОМЕР_1 та в умовах недостатньої видимості, а саме: густого туману, не ввімкнув ближнє світло фар, чим порушив п.п. 19-а Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП.
Оскарження правомірності винесеного суб'єктом владних повноважень рішення
у формі постанови від 26 листопада 2018 року є предметом судового розгляду в даній справі.
Надаючи правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень, колегія суддів виходить
з наступного.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X, Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 року № 3353-XII, Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 року № 1961-IV, Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII, Постанови Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" від 10.10.2001 року №1306.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Частиною другою статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у діях Позивача складу адміністративного правопорушення, підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення серії ДПО18 №544562 від 26.11.2018 року, яка відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, при цьому Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З матеріалів справи встановлено, що Відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, не надано жодних доказів (окрім спірної постанови) вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, що свідчить про не підтвердження наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 26 листопада 2018 року серії ДПО18 №544562.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні адміністративного позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, і тому підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2018 року у справі №383/1382/18(2-а/383/26/18) - скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №544562 від 26 листопада 2018 року, винесену інспектором сектору реагування патрульної поліції №3 Бобринецького відділення поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області Тунікою Сергієм Сергійовичем.
Закрити справу про адміністративне правопорушення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов