09 січня 2019 року м. Дніпросправа № 804/3005/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Лашенко Р.В., за участю позивача - ОСОБА_1, представника третьої особи - Орлова Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 року в адміністративній справі №804/3005/18 (суддя у 1 інстанції Неклеса О.М., повний текст рішення складено 09 липня 2018 року) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - рішення Міністерства внутрішніх справ України від 09 жовтня 2017 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 12 квітня 2016 року та видати наказ про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п. 78 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, з посиланням на те, що такі виплати можуть бути здійснені лише працівнику міліції, але оскільки на дату звільнення позивачу було присвоєно звання майора внутрішньої служби він не належить до категорії працівників міліції, тому законні підстави на виплату одноразової грошової допомоги відсутні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт - рішення Міністерства внутрішніх справ України від 09 жовтня 2017 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 12 квітня 2016 року. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що належним суб'єктом, уповноваженим на розгляд матеріалів, прийняття рішення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності є Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України», де позивач працював останні роки перед звільненням, а не відповідач.
Представник позивача до суду подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, є безпідставними, а тому рішення суду першої інстанції є законним і підлягає залишенню без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника третьої особи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та судом апеляційної інстанції підтверджено, що наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 27.01.2009 року № 5 о/с ОСОБА_1 був відряджений у розпорядження Української психіатричної лікарні з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я із залишенням у кадрах МВСУ на підставі наказу МВСУ від 27.014.2009 року № 69 о/с у відповідності до Постанови КМУ від 16.06.1998 року № 905 «Про відрядження осіб начальницького складу органів внутрішніх справ для роботи у психіатричній лікарні з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я».
Наказом МВС України від 06.11.2015 року № 2388 о/с «По особовому складу» позивач звільнений із ОВС у на підставі п. 64 «г» (через скорочення штату).
За даними довідки до Акта огляду МСЕК № 418443 позивачу 12.04.2016 року встановлену третю групу інвалідності, захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що також свідоцтвом про хворобу № 45 (за даними медичної документації на час звільнення з ОВС 06.11.2015р.), що вказує на те, що інвалідність виникла в наслідок захворювання в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
09.06.2016 року позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Дніпропетровській області із заявою про проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності (з додатками).
Означені матеріали ліквідаційна комісія направила до МВС України для прийняття рішення щодо наявності підстав для проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності.
Постановою Жовтневого районного суду від 31 травня 2017 року по справі 201/16611/16а адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України (третя особа - ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України) про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги йому, як інваліду третьої групи, зобов'язання прийняти рішення про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 206 700 грн. на підставі його заяви від 29.06.2016р. задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано відмову Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.2016р. № 15/2-2605 про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.06.2016р. про призначення грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Вказана постанова набрала законної сили 27.06.2017 року.
Рішенням Міністерства внутрішніх справ України від 09.10.2017 року, яке викладене у вигляді висновку, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Підставою для відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ слугувало те, що позивач не належить до категорії працівників міліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про міліцію» держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Частиною 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015р.) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених КМУ. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
2 липня 2015 року прийнято Закон України «Про Національну поліцію», згідно з пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень якого право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015р.
Відповідно до п. 7 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
Пунктом 2 постанови КМУ від 21.10.2015р. № 850 встановлено, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13.02.2015р. N 208-VIII Про внесення змін до ст. 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції" мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007р. N 707.
Також пунктом 2 Порядку № 850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пункт 14 Порядку № 850 передбачає, що призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги. Такі підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Так, відповідно до п. 9 Порядку № 850 МВС України в місячний строк після надходження документів приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Пунктом 10 постанови № 850 передбачено, що грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС України рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС України.
Згідно із п. 11 виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.
З огляду на вищевказані норми, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач дійсно приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги та не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, оскільки розрахунок суми такої виплати здійснюється органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року по справі № 808/1866/16 та від 13 лютого 2018 року по справі № 806/845/16.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що належним суб'єктом, уповноваженим на розгляд матеріалів, прийняття рішення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності є Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України», де позивач працював останні роки перед звільненням, а не відповідач є безпідставними.
Так, згідно з витягом з наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області №5 о/с від 27.01.2009 року ОСОБА_1 відряджено у розпорядження Державному закладі «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом» Міністерства охорони здоров'я України із залишенням у кадрах МВС України.
Згідно з наказу Міністерства внутрішніх справ України №2388 о/с від 06.11.2015 року за підписом міністра МВС України ОСОБА_1 звільнено зі служби у зв'язку із скороченням штату.
Перебування позивача на службі в органах внутрішніх справ України також підтверджується копією трудової книжки, розрахунком вислуги років особистий номер М-129722, послужним списком.
Постановою Жовтневого районного суду по справі №201/16611/16а від 31.05.2017 року визнана протиправною та скасована відмова МВС України про виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу та зобов'язано МВС України розглянути заяву про призначення і виплати одноразової грошової допомоги відповідно до вимог чинного законодавства. Під час розгляду вищевказаної справи судом було встановлено, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності. МВС України наділений повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Постанова Жовтневого районного суду по справі №201/16611/16а від 31.05.2017р. набрала законної сили 27.06.2017 року.
Відповідно до ч. ч. 4,7 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування індивідуального акту - рішення Міністерства внутрішніх справ України від 09 жовтня 2017 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 12 квітня 2016 року, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції відносно необхідності її задоволення, з огляду на правові позиції, викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004 та від 06.07.1999 року №8-рп/99, а також практику Європейського Суду з прав людини, які обґрунтовано взяті до уваги судом першої інстанції.
Так, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (рішення від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004).
В Рішенні від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" (справа про ветеранів органів внутрішніх справ) Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або у відставку.
Як вже зазначалося вище, згідно з приписами абзацу 2 пункту 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (згідно із Законом України від 23.12.2015 №900-VIII) за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту пенсіонерів органів внутрішніх справ України, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані.
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державною принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.
У справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України від 09 жовтня 2017 року про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Разом з тим, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У Рішенні від 20.10.2011 року у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland").
У пункті 145 рішення у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У пункті 50 рішення у справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини вказує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом".
Тобто, Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат, в тому числі і пенсійних на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Оскільки відповідачем фактично вдруге відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 12 квітня 2016 року.
Виходячи з наведеного суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 року в адміністративній справі №804/3005/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 року в адміністративній справі №804/3005/18 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 09 січня 2019 року, в повному обсязі постанова виготовлена 14 січня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов