15 січня 2019 року м. Дніпросправа № 1140/2361/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року (суддя Петренко О.С., повний текст складено 05.10.2018р.) по справі №1140/2361/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Кропивницькому ради, оформлене листом від 16.07.2018 року за вих. №2123/3-1 про відмову ОСОБА_1 у продовжені дії посвідчення "Інвалід війни", серія НОМЕР_1 01.06.2017 р., виданого відділом соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Кіровограді ради;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Кропивницькому ради продовжити ОСОБА_1 дію посвідчення "Інвалід війни", серія НОМЕР_2 від 01.06.2017р., виданого відділом соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Кіровограді ради.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він проходив службу в органах ДФС України, обіймаючи посаду оперуповноваженого відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, мав спеціальне звання - лейтенант податкової поліції. Наказом від 16.02.2016р. за №46-о позивач був звільнений з органів ДФС у запас Збройних сил за пп. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС (за власним бажанням). З 22.02.2016р. по 18.05.2017 р. проходив службу в Національній поліції, звідки був звільнений за п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). У зв'язку з встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності, відділом соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради йому видано посвідчення "інвалід війни", серія НОМЕР_2 з терміном дії «з 01 червня 2017 року по 01 червня 2018р.». Позивач зазначав, що 04.05.2018 року він звернувся до відповідача з заявою про видання вкладки до посвідчення особи з інвалідністю (посвідчення "інвалід війни") до 01.06.2020р., тобто продовжити на строк до 01.06.2020р. дію посвідчення "Інвалід війни", серія НОМЕР_2 від 01.06.2017р. Однак, відповідач, листом від 16 липня 2018 року відмовив позивачу у продовжені дії посвідчення, обґрунтовуючи тим, що відповідно до п.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" право на статус особи з
інвалідністю внаслідок війни мають особи начальницького і рядового складу органів МВС і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, МВС України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду фактично мотивовано відсутністю правових підстав для надання позивачу статусу «інвалід війни». Такі висновки суд першої інстанції обгрунтував тим, що позивач отримав травму, внаслідок чого встановлено інвалідність, під час проходження служби у податковій інспекції. При цьому, позивачем не надано доказів, які б підтверджували особисту участь позивача в захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав, а отримана ним травма, згідно наданої довідки до акту огляду МСЕК, пов'язана з виконанням службових обов'язків у мирний час на території держави Україна, яка не перебувала в стані бойових дій.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не навів правового обґрунтування тому, чому позивач не відноситься до осіб, яким може бути встановлений статус «інвалід війни». Посилання суду першої інстанції на положення п.19 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як зазначає позивач, є безпідставними, оскільки вказаною нормою права визначено коло осіб, які визнаються учасниками бойових дій, але про встановлення такого статусу позивач у своєму позові не просив. Позивач вказує на те, що єдиною підставою для відмови у продовжені дії посвідчення "Інвалід війни" стало те, що позивач, на думку відповідача, не відноситься до кола осіб, які визначені п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З цього приводу позивач вказує на те, що його право на отримання статусу «інвалід війни» ґрунтуються на положеннях законодавства, яким регламентовано проходження служби у складі податкової міліції. Так, за позицією позивача, про наявність такого права свідчить те, що особовий склад податкової міліції проходить службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991р. №114; згідно із п.356.1 ст.356 Податкового кодексу України на особовий склад податкової міліції поширюються положення Закону України «Про міліцію» та Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» передбачено право на пенсійне забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції; Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», яким передбачено те, що оперативно-розшукову діяльність здійснюють, у тому числі, оперативні підрозділи податкової міліції. Враховуючи викладене, позивач вказує на те, що особи, які проходили службу в податковій міліції, та яким відповідно до висновку МСЕК встановлена інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, мають право на встановлення їм статусу осіб з інвалідністю внаслідок війни - «інвалід війни» відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.311 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 проходив службу в органах ДФС України, обіймав посаду оперуповноваженого відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, мав спеціальне звання - лейтенант податкової міліції.
Наказом ГУ ДФС у Кіровоградській області від 16.02.2016 р. за №46-о ОСОБА_1 звільнений з 19 лютого 2016 року з займаної посади та податкової міліції органів ДФС у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за пп. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.
Під час проходження служби з позивачем стався нещасний випадок, внаслідок чого в подальшому позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності.
Так, згідно з актом про нещасний випадок (в тому числі поранення) №2 від 01.09.2015 року, 12.05.2015р., близько 14 год. 10хв. ОСОБА_1, рухаючись по сходовій клітці між другим та третім поверхами в адміністративній будівлі Кіровоградській ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, не втримавши рівновагу, впав назад та вдарився задньою (потиличною) частиною голови об підлогу та нижню частину стіни, розташовану навпроти сходів. О 15 год. 10 хв. ОСОБА_1 звернувся до травматологічного пункту КЗ «Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги Кіровограда», де отримав первинну медичну допомогу та був направлений для подальшого лікування до поліклініки за місцем проживання. Наступного дня, 13.05.2017р., ОСОБА_1, відповідно до рекомендації лікаря травматологічного пункту КЗ «Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги Кіровограда» пройшов обстеження у лікаря - нейрохірурга та чергового лікаря Кіровоградської обласної лікарні, за результати якого йому констатовано забій головного мозку першого ступеня. Висновок: нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків» (а.с.52-53).
31 травня 2017 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала в період проходження служби в податковій поліції, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, втрата професійної працездатності становить - 40 %.
Вказане підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме - свідоцтвом про хворобу №217 від 28 квітня 2017р. (а.с.14), довідкою до акту огляду МСЕК від 31.05.2017р. серія 12 ААА №610439, виданого обласним МСЕК №2 м.Кропивницький (а.с.15), довідкою про результати визначення у застрахованої особи, ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, серія 12ААА №007424 від 31.05.2017р. (а.с.16).
В зв'язку з наведеними обставинами, відділом соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Кіровограді ради, позивачу видано посвідчення "інвалід війни", серія НОМЕР_1, термін дії з « 01 червня 2017 року по 01 червня 2018 року) (а.с.24).
На підставі акту огляду МСЕК №433/11 від 30.05.2017р. ОСОБА_1 повторно встановлено ІІІ групу інвалідності, в зв'язку з отриманою травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків, інвалідність встановлено до 01.06.2020 року, дата чергового переогляду - травень 2020 року (а.с.18).
04.05.2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо видання вкладки до посвідчення особи з інвалідністю (посвідчення "інвалід війни") до 01.06.2020р., тобто продовжити строк до 01.06.2020 дію посвідчення "Інвалід війни", серія НОМЕР_2 від 01.06.2017р.
Листом від 16.07.2018 року за вих. №2123/3-1 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для продовження дії зазначеного посвідчення, оскільки відповідно до п.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" право на статус особи з інвалідністю внаслідок війни мають особи начальницького і рядового складу органів МВС і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, МВС України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання , одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. При цьому, в зазначеному пункті в переліку державних органів відсутній орган ДФС України (а.с.19-20).
Не погодившись з такою відмовою позивач звернувся з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову враховуючи наступне.
Так, суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами позивача про те, що суд першої інстанції, вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, безпідставно послався на положення п.19 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки вказаною нормою права визначено коло осіб, які визнаються учасниками бойових дій, але предметом спору у цій справі не є наявність чи відсутність у позивача права на встановлення статусу «учасника бойових дій».
Враховуючи суть спірних правовідносин між сторонами, яка стосується наявності чи відсутності у позивача права на встановлення статусу «інвалід війни», а також приймаючи до уваги підстави, з яких відповідачем фактично відмовлено позивачу у встановленні такого статусу, що і стало підставою для відмови у продовжені дії посвідчення "Інвалід війни", серія НОМЕР_2 від 01.06.2017р., суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-XII.
Відповідно до ст..4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Статтею 7 Закону №3551-XII визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Так, п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Отже, для визначення права на встановлення статусу «інвалід війни» підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань. По-друге, те що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Встановлені обставини у цій справі свідчать про те, що позивач проходив службу в органах ДФС України - податковій міліції.
Тобто, позивач не є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, а отже позивач не відноситься до кола осіб, які відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII можуть бути визнані особами з інвалідністю внаслідок війни.
Відносно аргументів позивача про те, що особи, які проходили службу в податковій міліції, та яким відповідно до висновку МСЕК встановлена інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, мають право на встановлення їм статусу осіб з інвалідністю внаслідок війни - «інвалід війни» відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначено вище, такі аргументи позивач обґрунтовує посиланням на положення законодавства, що регламентує порядок проходження служби особовим складом податкової міліції, їх правовий статус та соціальний захист.
Відповідно до п.348.1 ст.348 Податкового кодексу України податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Відповідно до п.1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМУ №236 від 21.05.2014р.,Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Згідно із п.7 вказаного Положення ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.
У складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції.
Отже, підрозділи податкової міліції не відносяться до структури органів, які визначені п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII і відповідно не виконують функцій, які покладені на вказані органи.
Відповідно п.356.1 ст.356 Податкового кодексу України Держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
У свою чергу, ст.20-23 Закону України визначають: правове становище працівника міліції (ст..20 закону); правовий захист працівників міліції та громадян, які сприяють міліції в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю (ст..21 Закону); соціальний захист працівників міліції (ст.22 Закону); виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції та компенсація заподіяння шкоди його майну (ст..23 Закону).
Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.
Отже, ані Закон України «Про міліцію», в тій частині в якій він застосовується до особового складу податкової міліції, ані Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", не прирівнює працівників податкової міліції до осіб, які відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII можуть бути визнані особами з інвалідністю внаслідок війни.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що спеціальним Законом відносно визначення кола осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і вказаний Закон не передбачає можливості застосування його положень, в цій частині, до осіб, які проходили службу в органах податкової міліції.
З цих же підстав, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання позивача на положення Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» №2262-ХІІ та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» №2135-ХІІ, оскільки Закон №2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, зокрема, громадян України із числа осіб, які перебували на службі у податковій міліції, а Закон №2135-ХІІ визначає правову основу оперативно-розшукової діяльності.
Тобто, вказані закони також не визначають право громадян, із числа осіб, які проходили службу у податковій поліції, на встановлення статусу «інвалід війни».
Той факт, що особовий склад податкової міліції проходить службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991р. №114, також не може свідчити про можливість застосування до особового складу податкової міліції положень п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім цього, як зазначено вище, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-XII є спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни.
Віднесення особи до інвалідів війни, відповідно до ст..7 Закону №3551-XII, безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст..4 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «інвалідів війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, встановивши зазначені обставини справи, дослідивши аргументи позивача, з якими останній пов'язує незаконність рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року по справі №1140/2361/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 16.01.2019р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк