Справа № 428/6880/17
Провадження №2/428/2006/2018
15 січня 2019 року Сєвєродонецький міський суд
Луганської області у складі:
головуючого судді Юзефовича І.О.
при секретарі Продченко О.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи вимоги тим, що 15.03.2017р. позивач ОСОБА_1 припинив трудові відносини з відповідачем ПрАТ «СО Азот» за власним бажанням, однак відповідач ПрАТ «СО Азот» не провів з ним розрахунок в день звільнення і до моменту пред'явлення позову до суду. Тому, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом і просить суд стягнути з відповідача ПрАТ «СО Азот» на його користь заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 28086,10грн.. З урахуванням уточнених позовних вимог (в редакції заяви від 04.01.2019р.), ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача ПрАТ «СО Азот» на його користь заробітну плату у розмірі 9599,38грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2017р. 15.01.2019р. у розмірі 87732,54грн., а всього - 97331,92грн..
22.11.2018р. представник відповідача ПрАТ «СО Азот» надав до суду письмовий відзив на позов, в якому вказав, що підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст.116 КЗпП) та вина власника. Факт неможливості виконати зобов'язання перед працівником підтверджує науково-правовий висновок щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при звільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) №3800/2/21-10.2 від 28.11.2017р.. Крім того, в результаті пошкодження електромереж внаслідок бойових дій Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» та весь Лисичанський промисловий район відділено від об'єднаної енергосистеми України, а відновити доступ до джерел електропостачання не має можливості через розташування пошкоджених електромереж у зоні бойових дій. Електропостачання Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» не відповідає вимогам ПУЕ з надійності електропостачання підприємства, оскільки здійснюється лише по одній мережі електропередачі 220 кВ від Луганської ТЕС (м. Щастя), яка є вкрай ненадійною та працює з постійними перебоями через те, що вказана електростанція розташована безпосередньо на лінії зіткнення і знаходиться під обстрілами. Введення в дію паралельної лінії енергопостачання підприємства, а саме приєднання до загальноукраїнської мережі, до теперішнього часу не відбулось. Зазначені факти підтверджуються Листом Держенергонагляду від 14.11.2014р. №01/11-5590, а також Актами Сєвєродонецького відділення Держенергонагляду у Луганській області від 18.01.2016 року №02/23-02-003 та від 07.03.2017р. №02/23-02-005. Вищенаведене унеможливлює до теперішнього часу виробничу діяльність та випуск продукції на Приватному акціонерному товаристві «Сєвєродонецьке об'єднання Азот». У зв'язку із неможливістю ведення виробничої діяльності на підприємстві, відповідно до положень ст.113 КЗпП України, введено простій не з вини працівників і більшість працівників підприємства не виходять на роботу. Вказані чинники свідчать про те, що затримка виплати заробітної плати працівникам та розрахунку при звільненні ні є результатом провини роботодавця, а є наслідком форс-мажорних обставин, а саме проведенням АТО в регіоні, неналежного постачання електроенергії, і як наслідок, тривалим простоєм виробничих потужностей і відсутністю фінансових надходжень від продажу продукції, необхідних для своєчасної виплати заробітної плати та своєчасного розрахунку при звільненні. Тому, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
04.12.2018р. від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив.
Позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали.
Представник відповідача ПрАТ «СО «Азот» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до копії трудової книжки серія НОМЕР_2, виданої 18.07.1986р. на ім'я ОСОБА_1, позивач був звільнений з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» 15.03.2017р. за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Відповідно до копії довідки ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 26.11.2018р. №9115, сума заборгованості по заробітній платі на момент звільнення складає 9599,38грн..
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступні норми Закону.
Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно до ч.1 ст.115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.
Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Згідно науково-правового висновку, підписаного фахівцями у галузі права та Першим віце-президентом Торгово-промислової палати України, щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при звільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21-10.2: унеможливлення виконання обов'язку, передбаченого ч.1 ст.47, ч.1 ст.83 та ст. 116 КЗпП України, а саме провести розрахунок із кожним звільненим працівником у день звільнення, зокрема 15.03.2017р., спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Луганської області, у тому числі: міста Сєвєродонецьк (в період з 25.05.2014 року по 22.07.2014 pоку), міста Первомайськ, міста Щастя (місто Луганськ) Луганської області, наслідками яких є зруйнування 17 вересня 2014 року Луганської ТЕЦ, що розташована у місті Щастя поблизу міста Луганська Луганської області, та припинення електропостачання ПС «Михайлівська - 330 кВ», що розташована біля міста Первомайськ Луганської області, яке знаходиться під контролем незаконних збройних формувань, і які на поточну дату продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.
Пунктом 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014р. №44(5), встановлено, що сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Пунктами 3.4, 3.5 вищевказаного Регламенту визначено, що:
- уповноважений орган - ТПП України або регіональна торгово-промислова палата, до якої звернувся заявник зі зверненням про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
- уповноважені особи - співробітники ТПП України, співробітники регіональних торгово-промислових палат, які внесені до Реєстру уповноважених осіб із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
Згідно із п. 5.1, 5.3, 5.7 вищевказаного Регламенту ТПП України веде єдиний Реєстр сертифікатів, виданих ТПП України та регіональними ТПП (Реєстр сертифікатів), про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та Реєстр уповноважених осіб.
Уповноважена особа ТПП України, регіональної ТПП після розгляду заяви, підготовки сертифіката і до його видачі заявнику зобов'язана зареєструвати електронну версію сертифіката в Реєстрі сертифікатів із присвоєнням йому порядкового номера. Після отримання порядкового номера та видачі оригінала сертифіката заявнику один екземпляр підлягає зберіганню в уповноваженому органі, що видав сертифікат, і один депонується в ТПП України, термін зберігання яких становить 4 (чотири) роки з дня видачі.
До Реєстру уповноважених осіб вносяться фахівці з вищою юридичною освітою та досвідом практичної роботи в юридичній сфері не менше 3 років, які мають свідоцтво про проходження відповідного курсу навчання в ТПП України, уповноважені відповідно до наказу Торгово-промислової палати України або регіональної ТПП на виконання функціональних обов'язків.
Із змісту листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2018р. №660/2/21-7.1 вбачається, що науково-правовий висновок від 28 листопада 2017р. № 3800/2/21-10.2 не вносився до вищезгаданого Реєстру сертифікатів, а особи, які підписали цей висновок не є уповноваженими особами в розумінні Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Отже, науково-правовий висновок від 28 листопада 2017р. №3800/2/21-10.2 не є сертифікатом (висновком, довідкою, підтвердженням) в розумінні Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Зі змісту та суті вищевказаного науково-правового висновку суд зазначає, що цей науково-правовий висновок є приватним замовленням відповідача, яке виконано з урахуванням обставин та документів, повідомлених і наданих лише відповідачем. Отже, вказаний висновок за своєю суттю є письмовою думкою певних фахівців у галузі права стосовно спірних правовідносин, яку ці фахівці сформували на виконання замовлення ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот». Для формування цієї думки фахівці використовували лише ті відомості та документи, які вважало за необхідне повідомити та надати ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот».
Надаючи оцінку вищевказаному науково-правовому висновку суд не може прийняти до уваги думку представника відповідача щодо допустимості зазначеного документу в якості доказу, оскільки відповідно до положень ч.1 ст.115 ЦПК України, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. З урахуванням вищевикладеного суд не приймає вищевказаний науково-правовий висновок при вирішенні обґрунтованості позовних вимог.
В постанові від 27 березня 2013р. по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р. зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру вчинити протиправне діяння та завдати шкоди або сприяти завданню шкоди. У цивільному праві зустрічається поділ необережності на просту та грубу (наприклад, ст. 1193 ЦК). Так, необережність є грубою, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність вважається простою, якщо особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити.
В даному випадку ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» як приватне підприємство, метою якого є отримання прибутку, могло та повинно було передбачити, що відсутність будь-яких ефективних дій протягом трьох повних років з приводу пристосування господарської діяльності підприємства до обставин, що змінилися, зокрема з приводу вирішення питання належного електропостачання підприємства шляхом підключення до інших джерел електричного живлення, або з приводу самостійного створення таких джерел живлення (генераторів тощо), або з приводу належної організації господарської діяльності підприємства (в тому числі шляхом звуження обсягів діяльності та/або шляхом скорочення штату працівників), призведе до неможливості підприємства виконувати свої трудові зобов'язання перед працівниками належним чином. Також, ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» передбачало можливість настання шкідливих наслідків порушення норм ст. 116 КЗпП України, але легковажно розраховувало на їх ненастання, хоча мало об'єктивну можливість здійснити із позивачем повний розрахунок при звільненні або протягом розумного строку (протягом декількох днів) після звільнення.
Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем, при цьому відповідач мав можливість здійснити такий розрахунок протягом часу його затримки.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день постановлення цього рішення (оскільки з позивачем станом на 15.01.2019р. розрахунок не проведений), суд враховує, що позивач ОСОБА_1 був звільнений 15.03.2017 року, тобто в день, коли він знаходився на роботі і оплата за який була нарахована йому при звільненні, у зв'язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку.
Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки до постановлення цього рішення має обчислюватися з 16.03.2017р. по 15.01.2019р. (в межах позовних вимог, як це і вказано в уточненій позовній заяві від 04.01.2019р.).
Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. №100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6-195цс134.
При цьому з вищевикладеного вбачається, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, можуть проводитися з розрахунку відпрацьованих годин працівника, якщо це є доцільним. В даному випадку суду надані відомості для розрахунку саме виходячи з кількості відпрацьованих годин.
Середньогодинна заробітна плата позивача складає 24,01грн., середньомісячне число робочих годин позивача складає 159,5 робочих годин, згідно довідки ПрАТ «СО «Азот» №37585 від 26.11.2018р. (а.с. 190).
Затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 16.03.2017р. по 15.01.2019р. складає 457 робочих днів. Тобто, середньомісячне число робочих годин за період невиплати тривалістю 1 повний місяць складає 159,5 середньомісячних робочих години, а за 21 повний місяць - 3349,5 середньомісячних робочих години, до яких виходячи з 40-годинного робочого тижня позивача має бути додано 95,4 робочих години за дванадцять робочих днів у березні 2017р. та 72 робочих години за дев'ять робочих днів у січні 2019р.. В кінцевому підсумку, затримка розрахунку відповідача перед позивачем складає 3516,9 робочих години, які обраховані із урахуванням постанови Верховного Суду України від 21.01.2015р. по справі №6-195цс134.
3516,9 робочих години за час затримки розрахунку відповідача перед позивачем при звільненні слід помножити на середньогодинну заробітну плату позивача в сумі 24,01грн., що складе 84440,76грн..
Із змісту п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999р. вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
При цьому, суд не приймає до уваги розрахунок сум виплат за час затримки розрахунку при звільненні, який було зроблено позивачем, адже такий розрахунок виконаний без урахування постанови Верховного Суду України від 21.01.2015р. по справі №6-195цс134, тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 9599,38грн. та суму середнього заробітку за весь час затримки за період з 16.03.2017р. по 15.01.2019р., визначену без утримання податків й інших обов'язкових платежів, в розмірі 84440,76грн..
При цьому суд звертає увагу, що Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за певних обставин, зокрема в разі працевлаштування позивача або отримання ним доходу з інших джерел.
Суд також бере до уваги, що відповідачем протягом тривалого часу не було вчинено жодних дій для погашення суми заборгованості з виплати заробітної плати перед позивачем, тобто характер порушення трудових прав позивача з боку відповідача в даному випадку є свідомим, тривалим та не містить ознак наявності у роботодавця волі щодо відновлення порушених трудових прав працівника.
З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що обставини викладені ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог знайшли своє часткове підтвердження в матеріалах справи, а отже позовна заява ОСОБА_1 до ПрАТ «СО «Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 9599,38грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2017р. 15.01.2019р. у розмірі 87732,54грн., а всього - 97331,92грн., підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд у відповідності до ст.141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача ПрАТ «СО «Азот» на користь держави судовий збір в розмірі 704,80грн..
При цьому, суд не вбачає підстав для звернення рішення до негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку на користь позивача в межах одного місяця, адже п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України стосується лише випадків стягнення заробітної плати, а не середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не входять до структури заробітної плати.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 278-279, 294, 319, 354, 430 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 9599,38грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2017р. 15.01.2019р. у розмірі 87732,54грн., а всього - 97331,92грн., задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (код 33270581, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, 5) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н. НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт громадянина України серія НОМЕР_3) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 9599,38грн. та суму середнього заробітку за весь час затримки за період з 16.03.2017р. по 15.01.2019р., визначену без утримання податків й інших обов'язкових платежів, в розмірі 84440,76грн..
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області на користь ОСОБА_6 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах одного місяця.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (код ЄДРПОУ 33270581, місце знаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 5) на користь держави судовий збір в сумі 704,80грн.. (Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 26255795, місце знаходження: 01601 м. Київ, вул. Липська, 18/5, отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача: 899998, Рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106).
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя І. О. Юзефович