Справа № 428/13967/18
Провадження №2/428/2135/2018
16 січня 2019 року Сєвєродонецький міський суд
Луганської області у складі:
головуючого судді Юзефовича І.О.
при секретарі Продченко О.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи вимоги тим, що 13.03.2018р. позивач ОСОБА_1 припинив трудові відносини з відповідачем ПрАТ «СО Азот» за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим органом умов колективного договору, однак відповідач ПрАТ «СО Азот» не провів з ним розрахунок в день звільнення. 19.03.2018р. Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за заявою ОСОБА_1 було видано судовий наказ про стягнення з ПрАТ «СО Азот» суму заборгованості по заробітній платі, який ОСОБА_1 було пред'явлено до примусового виконання. Тільки 17.08.2018р. сума заборгованості по заробітній платі була перерахована відповідачем ПрАТ «СО Азот» на банківський рахунок позивача ОСОБА_1. Позивач ОСОБА_1 вважає, що на його користь підлягає до стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48067,12грн.. Тому, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом і просить суд стягнути з відповідача ПрАТ «СО Азот» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.03.2018р. по 17.08.2018р. у розмірі 48067,12грн..
Оскільки в установлений нормами чинного законодавства України від відповідача до суду не надійшов відзив на позовну заяву, то суд, враховуючи положення ч. 5 ст. 279 ЦПК розглядає справу за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до копії трудової книжки серія НОМЕР_2, виданої 14.07.2004р. на ім'я ОСОБА_1, позивач був звільнений з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» 13.03.2018р. у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим органом умов колективного договору підставі ч. 3 ст.38 КЗпП України. Відповідно до копії судового наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19.03.2018р. по цивільній справі №428/2905/18, стягнуто з ПрАТ «СО «Азот» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 38883,16грн.. Відповідно до копії виписки по картковому рахунку ОСОБА_1, оформленої 18.10.2018р. АТ «Ощадбанк», 17.08.2018р. зараховано погашення заборгованості по зар.платі згідно наказу №428/2905/18 від 19.03.2018р. у розмірі 38883,16грн..
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступні норми Закону.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.
Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
В постанові від 27 березня 2013р. по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р. зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру вчинити протиправне діяння та завдати шкоди або сприяти завданню шкоди. У цивільному праві зустрічається поділ необережності на просту та грубу (наприклад, ст. 1193 ЦК). Так, необережність є грубою, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність вважається простою, якщо особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити.
В даному випадку ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» як приватне підприємство, метою якого є отримання прибутку, могло та повинно було передбачити, що відсутність будь-яких ефективних дій призведе до неможливості підприємства виконувати свої трудові зобов'язання перед працівниками належним чином. Також, ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» передбачало можливість настання шкідливих наслідків порушення норм ст. 116 КЗпП України, але легковажно розраховувало на їх ненастання, хоча мало об'єктивну можливість здійснити із позивачем повний розрахунок при звільненні або протягом розумного строку (протягом декількох днів) після звільнення.
Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем, при цьому відповідач мав можливість здійснити такий розрахунок протягом часу його затримки.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 був звільнений 13.03.2018 року, тобто в день, коли він знаходився на роботі і оплата за який була нарахована йому при звільненні, у зв'язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку. Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 14.03.2018р. по 17.08.2018р. (про що просить позивач ОСОБА_1 у позовній заяві).
Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. №100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6-195цс134.
При цьому з вищевикладеного вбачається, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, можуть проводитися з розрахунку відпрацьованих годин працівника, якщо це є доцільним. В даному випадку суду надані відомості для розрахунку саме виходячи з кількості відпрацьованих годин.
Середньогодинна заробітна плата позивача складає 38,27грн., середньомісячне число робочих годин позивача складає 164,1 робочих годин, згідно копії довідки ПрАТ «СО «Азот» №35291 від 14.03.2018р. (а.с. 8).
Затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 14.03.2018р. по 17.08.2018р. складає 108 робочих днів. Тобто, середньомісячне число робочих годин за період невиплати тривалістю 1 повний місяць складає 164,1 середньомісячних робочих години, а за 4 повних місяців - 656,4 середньомісячних робочих години, до яких виходячи з 40-годинного робочого тижня позивача має бути додано 103,35 робочих години за тринадцять робочих днів у березні 2018р. та 103,35 робочих години за тринадцять робочих днів у серпні 2018р.. В кінцевому підсумку, затримка розрахунку відповідача перед позивачем складає 863,1 робочих години, які обраховані із урахуванням постанови Верховного Суду України від 21.01.2015р. по справі №6-195цс134.
863,1 робочих години за час затримки розрахунку відповідача перед позивачем при звільненні слід помножити на середньогодинну заробітну плату позивача в сумі 38,27грн., що складе 33030,83грн..
Із змісту п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999р. вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Суд не приймає до уваги розрахунок сум виплат за час затримки розрахунку при звільненні, який було зроблено позивачем, адже такий розрахунок виконаний без урахування постанови Верховного Суду України від 21.01.2015р. по справі №6-195цс134. Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за весь час затримки за період з 14.03.2018р. по 17.08.2018р., визначену без утримання податків й інших обов'язкових платежів, в розмірі 33030,83грн..
При цьому суд звертає увагу, що Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за певних обставин, зокрема в разі працевлаштування позивача або отримання ним доходу з інших джерел.
Суд також бере до уваги, що відповідачем протягом тривалого часу не було вчинено жодних дій для погашення суми заборгованості з виплати заробітної плати перед позивачем, тобто характер порушення трудових прав позивача з боку відповідача в даному випадку є свідомим, тривалим та не містить ознак наявності у роботодавця волі щодо відновлення порушених трудових прав працівника.
З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що обставини викладені ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог знайшли своє часткове підтвердження в матеріалах справи, а отже позовна заява ОСОБА_1 до ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд у відповідності до ст.141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача ПрАТ «СО «Азот» на користь позивача ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 484,26грн., з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 278-279, 294, 319, 354 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.03.2018р. по 17.08.2018р. у розмірі 48067,12грн., задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (код 33270581, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Півоварова, буд. 5) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н. НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт громадянина України серія НОМЕР_3) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.03.2018р. по 17.08.2018р., визначений без утримання податків й інших обов'язкових платежів, у розмірі 33030,83грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 484,26грн..
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя І. О. Юзефович