№ 201/11184/18
провадження 2/201/184/2019
15 січня 2019 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Плевако О.О.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
ОСОБА_1 12 жовтня 2018 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позивач в своєму позові посилається на те, що з відповідачем знаходиться у зареєстрованому шлюбі з 23 жовтня 2010 року, від шлюбу та спільного мешкання мать одну спільну неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільне життя не склалося, в сім'ї не було взаєморозуміння, відповідач не добре себе поводить в сім'ї, виникали конфлікти і сварки, що призвело до розпаду сім'ї. Разом не мешкають, спільне господарство не ведуть, подружні стосунки припинені в кінці 2012 року, сторони мають психологічну несумісність, стосунки не підтримують. Сім'я сторін розпалася та поновлена бути не може. Примирення та збереження сім'ї не можливе. Спору пов'язаного з майном на теперішній час немає. Неповнолітня дитина за згодою сторін мешкає та буде мешкати з матір'ю, позивачем. Просила шлюб розірвати, задовольнивши позов.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст. 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомив; в письмовому зверненні до суду, позовні вимоги визнав повністю, не заперечував проти них, просив шлюб розірвати і справу розглянути без його участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши добуті та представлені докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим і підлягаючим задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом в судовому засіданні встановлено, що сторони ОСОБА_1 і ОСОБА_2 знаходяться в зареєстрованому шлюбі з 23 жовтня 2010 року, що зареєстрований Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 573. Від цього шлюбу і спільного мешкання мать одну спільну неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Сумісне життя між сторонами не склалося, в сім'ї не було взаєморозуміння, виникали сварки і конфлікти, що призвело до розпаду сім'ї і роздільного мешкання, мають психологічну несумісність. З кінця 2012 року шлюбних і подружніх відносин немає, фактично з того часу не мешкають разом, спільне господарство не ведуть, стосунки не підтримують. Прийняті наміри до порозуміння та примирення ні до чого не призвели. Примирення та збереження сім'ї неможливі.
У відповідності до ст. 110 Сімейного Кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Згідно ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Приймаючи до уваги, що подружжя стосунки не підтримує, разом тривалий час не мешкає, сумісно господарство не веде, примирення між сторонами неможливе, спору стосовно спільно нажитого майна зараз немає, суд вважає можливим шлюб між ними розірвати, а прізвище позивачці після розлучення слід залишити шлюбне - ОСОБА_3 (на її прохання). Спору, пов'язаного з майном, на теперішній час немає. Неповнолітня дитини за згодою сторін мешкає та буде мешкати з матір'ю, позивачем.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України позивачу, на користь якого ухвалено рішення, суд присуджує з відповідача понесені ним судові витрати: 704 грн. 80 коп. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 7, 110, 111, 112, 153, 157 СК України, ст. 4, 5, 18, 76-81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовну заяву задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, зареєстрований 23 жовтня 2010 року Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 573, мають одну спільну неповнолітню дитину - розірвати.
Прізвище ОСОБА_1, яке було змінено нею після реєстрації шлюбу з «Плохута», залишити шлюбне, а саме «Петренко».
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 15 січня 2019 року.
Суддя -