Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 січня 2019 р. Справа№200/12902/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. З червня 2017 року виплата пенсії була призупинена з невідомих причин. В лютому 2018 року позивач була взята на облік до відповідача та надала заяву про поновлення виплати пенсії. З серпня 2018 року виплата пенсії була поновлена, проте в межах одного виплатного періоду. Заборгованість по пенсії, яка утворилась за період з червня 2017 року по липень 2018 року не була виплачена. 16.08.2018 року позивач звернулась до відповідача з заявою щодо підстав невиплати заборгованості по пенсії з червня 2017 року, на що відповіддю від 30.08.2018 року № 470/К-01-01-08 було повідомлено, що з серпня 2018 року було поновлено виплату пенсії. Борг за період з лютого 2018 року по липень 2018 року нараховано на додаткову відомість, виплату по якій планується провести за наявності фінансування. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує конституційні права. Просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії з моменту її припинення з червня 2017 року, зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по пенсії з моменту її припинення, а саме з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених сум та зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення.
Крім того, позивач просила суд поновити строк звернення до суду та відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.
Ухвалою суду від 26 листопада 2018 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 11 грудня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 26 листопада 2018 року суд частково задовольнив клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та відстрочив сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.
11 грудня 2018 року розгляд справи був відкладений на 10 січня 2019 року.
02 січня 2019 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.
Свою позицію відповідач вмотивовував наступним, ОСОБА_1 звернулась до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про запит пенсійної справи та прийняття її на облік по матеріалам пенсійної справи. Розпорядженням Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 13.02.2018 року за заявою позивача пенсійну справу взято на облік з особливістю переселенець зареєстрований (94 особливість). Припиняючи виплату пенсії позивачу, управління діяло на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб» та постанови КМУ від 08 червня 2016 року № 365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» а також відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Управління зазначає, що не відмовляється поновити нарахування та виплату пенсії позивачу але, вказані дії можливі лише за умови дотримання відповідного порядку передбаченого чинним законодавством, а саме: звернення до управління з відповідною заявою про поновлення пенсійних виплат та наданням довідки ВПО яка засвідчує місце проживання особи та підтверджує факт внутрішнього переміщення, а також після отримання управлінням висновків комісії з питань призначення відновлення соціальних виплат ВПО.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії ВА 561374, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце реєстрації, згідно паспортних даних: Донецька область, с. Н. Плани, м. Макіївка, вул. Советська, буд. 76. Позивач є пенсіонером за віком про що свідчить пенсійне посвідчення серії АГ № 175287 від 06.04.2004 року.
13 лютого 2018 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить довідка № НОМЕР_2 від 13.02.2018 року.
Відповідно до відповіді відповідача від 30.08.2018 року № 470/К-01-01-08 на звернення позивача зазначено, що в лютому 2018 року ОСОБА_1, надала заяву на переведення пенсійної справи з управління ПФУ в м. Димитрові Донецької області. В липні місяці пенсійну справу встановлено на облік, виплату розпочато з серпня місяця за поточний місяць. Борг за період з лютого 2018 року по липень 2018 року нараховано на додаткову відомість, виплату по якій планується провести органами ПФУ при наявності фінансування. Борг з червня 2017 року буде виплачуватись після законодавчого врегулювання.
Відповідач до відзиву на адміністративний позов надав довідку в якій зазначається, що виплата пенсії призупинена з червня 2017 року по липень 2018 року включно. В довідці також зазначено, що пенсія позивачу з червня 2017 року по липень 2018 року включно нараховувалась, але не виплачувалась.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).
Згідно статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).
Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.
Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Доказів прийняття такого рішення та доведення його до позивача сторонами суду не надано.
З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було “законним”.
Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”. Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у собі не містить, а положення Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та Закону України “Про боротьбу з тероризмом” не містять вказівок про те, що ці закони є спеціальними по відношенню до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Суд констатує, що Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та Закон України “Про боротьбу з тероризмом” не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від управління праці та соціального захисту населення, Держприкордонслужби або іншого державного органу про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.
Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.
Суд не погоджується з тим, що заборгованість за минулий період буде сплачена після прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України. Суд зазначає, що з квітня 2018 року по час прийняття рішення по справі, така постанова Кабінету Міністрів України не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак “законності”. Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності “законності втручання”, тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
З урахуванням вище викладеного, оскільки дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з червня 2017 року по липень 2018 року включно були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов'язати виплатити заборгованість по пенсії з червня 2017 року по липень 2018 року включно.
Відповідно до статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що невиплата пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень - Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).
Що стосується вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача подання до суду звіту про виконання судового рішення суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача виплатити заборгованість по пенсії позивачу з червня 2017 року по липень 2018 року включно підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору в розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення по справі.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір в розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії з моменту її припинення з червня 2017 року по липень 2018 року включно.
Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Солоділова, буд. 56) заборгованість по пенсії з моменту її припинення, а саме з червня 2017 року по липень 2018 року включно.
Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Солоділова, буд. 56) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань зі Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 15 січня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Кониченко О.М.