Іменем України
15 січня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/853/18
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ткач І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу № 927/853/18
за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “НК Енергогруп”
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “ЗеликОіл”
про стягнення 254025,83 грн.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, довіреність від 12.02.2018.
відповідача: не з'явився.
Двадцять шостого листопада дві тисячі вісімнадцятого року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “НК Енергогруп” (далі - позивач) звернулось з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “ЗеликОіл” (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 214154,9 грн, трьох процентів річних в сумі 2 279,84 грн, інфляційних втрат у розмірі 10 430,04 грн і пені на суму 27 161,05 грн.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Суд ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 1 ст. 250, п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з належністю справи до категорії малозначних справ (справа незначної складності з ціною позову до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб).
Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем оплати товару, поставленого позивачем за договором поставки нафтопродуктів. Позивач поставив відповідачу 06.08.2018 та 14.08.2018 дизельне паливне, що підтверджується видатковими накладними і рахунками-фактурами. Відповідач не здійснив оплати поставленого товару у строк, передбачений договором поставки, внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 214154 грн. Договором поставки передбачено стягнення з покупця пені, яку позивач просить стягнути з відповідача в розмірі 27 161,05 грн. Крім того, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань і трьох процентів річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Дванадцятого грудня дві тисячі вісімнадцятого року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем 61700 грн основного боргу. Відповідно до цієї заяви позовні вимоги визначені у такому розмірі: 152 454,9 грн основного боргу, 2 279,84 грн - обчислена сума трьох процентів річних, 10 430,04 грн - інфляційні нарахування і пеня в розмірі 27 161,05 грн.
Заява про зменшення розміру позовних вимог була розглянута судом і прийнята до розгляду протокольною ухвалою суду від 13.12.2018 відповідно до ч. 2 ст. 46 ГПК України.
Четвертого грудня дві тисячі вісімнадцятого року відповідач подав клопотання про зобов'язання позивача надіслати відповідачу позовну заяву з додатками на іншу адресу відповідача, ніж та, що зазначена у позовній заяві, і в подальшому направляти усі процесуальні документи за цією адресою. Оскільки направлення вказаних документів відповідачу за адресою його місцезнаходження, яку внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, підтверджується описом вкладення в цінний лист від 21.11.2018 (арк.спр. 4), суд відмовив відповідачу у задоволенні клопотання протокольною ухвалою від 13.12.2018 відповідно до ч.1 ст. 164, ч.3 ст. 169, 252, 207 ГПК України.
У зв'язку із прийняттям до розгляду клопотання про зменшення розміру позовних вимог суд відклав розгляд справи на 15.01.2018.
У судовому засіданні 15.01.2018 представник позивача позов підтримав і просив задовольнити, виходячи із викладених у позовній заяві підстав.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов, представника у судове засідання не направив.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши доводи сторін справи, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Дванадцятого лютого дві тисячі вісімнадцятого року позивач і відповідач уклали договір поставки нафтопродуктів № ДГ-0000006 (далі - договір поставки).
Згідно з договором поставки (п. 1.1) позивач (постачальник за договором) зобов'язався передати відповідачу (покупцю за договором) у власність нафтопродукти на умовах, викладених у договорі, найменування, кількість та ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.
Відповідно до видаткової накладної № РН-0001332 від 06.08.2018 позивач передав відповідачу дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО 2710.19.43.00 в кількості 7030 л за ціною 20,21 грн за 1 л на загальну суму 170 474,69 грн (в т.ч. 28 412,45 грн). Рахунок-фактура на оплату вказаної грошової суми виставлявся позивачем 06.08.2018 (арк.спр. 17, 18).
Згідно з видатковою накладною № РН-0001410 від 14.08.2018 позивач передав відповідачу дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО 2710.19.43.00 в кількості 7444 л за ціною 20,25 грн за 1 л на загальну суму 180 889,20 грн (в т.ч. 30 148,20 грн). Рахунок-фактура на оплату вказаної грошової суми виставлявся позивачем 14.08.2018 (арк.спр. 19, 20).
Отже, між позивачем і відповідачем виникли відносини за договором поставки нафтопродуктів. Вони регулюються Господарським кодексом України (ст. 265 - 271), а також положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 265 ГК за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 193, ч. 1 ст. 198 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 267 ГК України визначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Надані сторонами докази свідчать, що відповідач порушив свої зобов'язання з оплати поставленого йому 06.08.2018 та 14.08.2018 товару, які виникли у відповідача як покупця за договором поставки.
У договорі поставки (п. 3.2, 4.2) сторони домовились про таке: “Товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем по кількості та якості - відповідно до технічних умов і інших нормативно-правових актів (паспорт, сертифікат заводу-виробника), товарно-транспортних або накладних документів (накладна та/ або акт приймання-передачі), у відповідності з вибраним базисом поставки Товару...”.
Можливі базиси (умови) поставки товару встановлені у пункті 2.3 договору (це можуть бути умови FCA, EXW, CPT). Згідно з пунктом 2.3 договору конкретна умова постачання тої чи іншої партії товару визначається в додатку до договору на підставі заявки покупця.
Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару, що вказана в накладних документах на товар (видаткових накладних та/ або акти приймання-передачі).
Сторони не надали суду додатків до договору, які би підтверджували домовленість про конкретну умову поставки. Водночас у матеріалах справи наявні видаткові накладні від 06.08.2018 та від 14.08.2018 (арк.спр. 17, 19), в яких представник відповідача своїм підписом засвідчив отримання дизельного пального на суму 170 474,69 грн за накладною від 06.08.2018 та на суму 180889,20 грн за накладною від 14.08.2018.
Відповідно до абз. 5, 6, 11 ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Зобов'язанням є заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Саме первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Видаткова накладна є первинним документом, яка фіксує факт поставки товару і є належним доказом здійснення господарської операції з поставки товару згідно зі ст. 1, 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п. 2.3 договору поставки. Оформлена в установленому порядку накладна є підставою виникнення зобов'язань з оплати товару, передача якого підтверджена накладною.
З огляду на правову природу видаткової накладної та положення ч. 1 ст.664 ЦК і пунктів 3.2, 4.2 договору, суд вважає за можливе визнати встановленим факт отримання відповідачем дизельного пального в кількості та на загальну вартість, визначені у вказаних вище накладних.
Відповідно до ч. 1 ст. 691, ч. 1 - 3 ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно з п. 4.1 - 4.4, 4.6, 4.7 договору поставки загальна ціна договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах.
Покупець зобов'язується оплатити повну вартість партії в розмірі 100% (в т.ч.ПДВ) за товар в сумі, відображеній в рахунках-фактурах, наданих постачальником, протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунка-фактури.
Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на банківський рахунок постачальника.
Покупець зобов'язаний повідомити постачальника про здійснення платежу в день платежу, після перерахування грошових коштів покупцем, з додатком копії платіжного доручення та/ або інших документів. При цьому вказані платіжні документи повинні містити посилання на призначення платежу, номер рахунку постачальника на оплату, найменування товару, номер та дату договору, номер і дату додатку до договору.
Підсумкові взаєморозрахунки сторін у відповідності з актом звірки повинні бути проведені сторонами не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати його підписання уповноваженими представниками сторін.
У разі наявності заборгованості по оплаті поставленого в рамках дії цього договору товару з боку покупця постачальник зараховує грошові кошти, одержані в рамках договору, незалежно від призначення платежу в першу чергу на погашення наявної заборгованості за договором, а залишок зараховується в рахунок оплати узгодженої між сторонами партії товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У рахунках-фактурах на поставку товару і видаткових накладних, які підтверджують поставку дизельного палива позивачем відповідачу 06.08.2018 і 14.08.2018 (акр.спр. 17 - 20) визначена ціна товару за один літр та загальна вартість товару. Згідно з цими документами позивач поставив відповідачу 06.08.2018 дизельне паливо на загальну суму 170 474,69 грн та 14.08.2018 - на загальну суму 180 889,20 грн.
У матеріалах справи є платіжні доручення, які підтверджують оплату пального за договором поставки № ДГ-0000006 від 12.02.2017 та № 0000006 від 12.02.2017 (арк.спр. 26 - 31). Платіжні доручення вказують про оплату пального у таких сумах:
140 000 грн (платіжне доручення № 1 від 14.08.2018);
109 000 грн (платіжне доручення № 2 від 22.08.2018);
24 000 грн (платіжне доручення № 4 від 05.09.2018);
115 000 грн (платіжне доручення № 10 від 11.09.2018);
63 000 грн (платіжне доручення № 11 від 19.09.2018);
123 500 грн (платіжне доручення № 15 від 08.10.2018).
Як зазначено у позовній заяві стан розрахунків між сторонами відображено у акті звіряння розрахунків (арк. спр. 25) і за пояснення представника позивача у судовому засіданні отримані від відповідача кошти були зараховані на погашення боргу на погашення наявної заборгованості відповідно до п.4.7 договору.
Доказів на спростування вказаного відповідач не надав, суму боргу у розмірі 152454,90 грн. не сплатив.
Водночас згідно з п. 4.2 договору поставки покупець зобов'язується оплатити повну вартість партії в розмірі 100% (в т.ч. ПДВ) за товар в сумі, відображеній в рахунках-фактурах, наданих постачальником, протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунка-фактури.
Оскільки відповідач не довів іншої дати отримання рахунку-фактури, рахунок-фактури № СФ-0001438 від 06.08.2018 було отримано відповідачем у цей день. Аналогічно рахунок-фактура № СФ-0001516 від 14.08.2018 було отримано відповідачем 14.08.2018.
Отже, враховуючи порядок обчислення строків (ст. 253 ЦК України) перший день виникнення заборгованості відповідача перед позивачем на суму 170474,69 грн - 10.08.2018. Аналогічно перший день виникнення заборгованості на суму 180 889,20 грн - 18.08.2018.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ураховуючи наявні у справі докази, суд встановив факт прострочення відповідачем оплати товару, поставленого йому 06.08.2018 та 14.08.2018 позивачем.
Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою він зменшив вимоги в частині оплати поставленого товару на суму 61 700 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 27.11.2018 № 32 (арк.спр. 42). Загальна сума позовних вимог складає 152 454,90 грн.
Згідно з видатковими накладними позивач поставив відповідачу дизельне паливо 06.08.2018 та 14.08.2018 на загальну суму 351 363,89 грн (170 474,69 грн + 180 889,20 грн). Відповідач не оплатив поставлений товар. З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути 152454,90 грн в рахунок оплати поставленого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 2 ст. 237 ГПК при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
З огляду на встановлені судом обставини справи, заявлений позивачем розмір позовних вимог та положення статей 14, 237 ГПК, вбачаються підстави для стягнення з відповідача заборгованості з оплати поставленого йому товару в розмірі 152 454,90 грн на користь позивача.
Окрім основної суми боргу, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 10 430,04 грн, три проценти річних згідно зі ст. 625 ЦК і пеню в сумі 27 161,05 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Позивач наводить у позовній заяві розрахунок указаних сум за період з моменту виникнення прострочення оплати до жовтня 2018 року.
Як зазначається у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в Листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Ураховуючи вказаний рекомендований порядок розрахунку інфляційних втрат, позивачем правильно розраховано розмір інфляційних втрат за період з вересня по жовтень 2018 на суму 10 430,04 грн.
Тому на користь позивача підлягає стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 10 430,04 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача трьох відсотків річних, то відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Укладеним між сторонами договором поставки не встановлено іншого розміру процентів, ніж передбачено ст. 625 ЦК. Також інший розмір процентів не визначений законом.
Позивачем правильно визначено період нарахування 3% річних з 10.08. по 20.11.2018. Розмір відсотків річних за вказаний період складає 2279,84 грн., а тому позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, то згідно з ч. 2 ст. 193 ГК порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 1, 2 ст. 217, ч. 1 ст. 218 ГК учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідач вчинив господарське правопорушення - прострочення оплати поставленого товару за договором поставки, що підтверджено видатковими накладними. Це правопорушення є підставою застосування до відповідача таких господарських санкцій, як пеня. Правовою підставою застосування пені, крім вказаних норм Господарського кодексу України, є договір поставки.
Пеня є однією з форм штрафних санкцій у значенні статті 230 ГК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Законом не визначено конкретний розмір пені за прострочення оплати товару за договором поставки. Тому у спірних правовідносинах зі стягнення пені з відповідача мають застосовуватись положення договору поставки, якими визначено розмір пені за порушення договору.
Відповідно до п. 5.1, 5.8 договору поставки за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даною угодою сторони несуть повну матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
У разі прострочення покупцем строків оплати за товар, покупець додатково сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті за рахунком, за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позивачем правильно розраховано розмір пені за період з 10.08. по 19.11.2018 у сумі 27161,05 грн. яка підлягає стягненню на його користь.
Отже, судом встановлено порушення права позивача як продавця за договором поставки на оплату поставленої продукції. Це право підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог в повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із повним задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 815 грн. Ціна позову при поданні позову визначалась позивачем як 254 025,83 грн.
Розмір судового збору у спорах майнового характеру становить 1,5% ціни позову, тобто 254 025,83 грн * 1,5% = 3 810,39 грн. Тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3 810,39 грн. судового збору.
Керуючись ст. 129, 236 - 238, 241-241, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю і стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “ЗеликОіл” (14000 м. Чернігів, пр-т Перемоги, буд. 95-Б, оф.214, код 40412684) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “НК Енергогруп” (04053 м. Київ, Кудрявський узвіз, буд. 7, оф. 122, код 39187845) 152 454 грн 90 коп. боргу, інфляційні втрати у розмірі 10 430,04 грн , проценти за користування чужими коштами в розмірі 2 279,84 грн, 27 161,05 грн пені та судовий збір у розмірі 3 810,39 грн.
Рішення набирає законної сили у строки, встановлені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України суду з урахуванням правил пункту 17.5 “Перехідних положень” Господарського процесуального кодексу України.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 16.01.2019.
Суддя Ю.В. Федоренко