"15" січня 2019 р. Справа № 926/1214/18
м. Чернівці
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Токарюк Н.Я., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Торгагро Сольюшн”, м. Шепетівка Хмельницької області
до приватного акціонерного товариства “Добробут АГ”, с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області
про стягнення заборгованості в сумі 5 487 501,88 грн.
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_1, ордер ЧЦ №002737, від 20.07.2018
від відповідача - не з'явилися
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгагро Сольюшн” звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до приватного акціонерного товариства “Добробут АГ” про стягнення заборгованості в сумі 5 487 501,88 грн., згідно договору позики (зворотної фінансової допомоги) №22/05 від 26.05.2016.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання безвідсоткової позики від 26.05.2016 в частині повного та своєчасного повернення грошової позики.
Ухвалою від 20.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
09.08.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про призначення комплексної експертизи договору позики (зворотної фінансової допомоги) №22/05 від 26.05.2016, а саме почеркознавчої та технічної експертиз. Клопотання обґрунтоване тим, що згаданий договір позики не укладався та не підписувався, що в тому числі підтверджується заявами керівників ТОВ “Торгагро Сольюшн” та ПАТ “Добробут АГ”.
09.08.2018 через канцелярію суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд залишити без задоволення позовну заяву.
Ухвалою від 14.08.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 06.09.2018.
31.08.2018 позивач надав відповідь на відзив, де просить відхилити відзив на позовну заяву, як необґрунтований та такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у задоволенні клопотання про призначення експертизи відмовити.
06.09.2018 відповідач подав клопотання про призначення комплексної експертизи, а саме почеркознавчої експертизи підписів на Договорі та технічної експертизи щодо дослідження реквізитів Договору позики.
У судовому засіданні 06.09.2018 оголошувалась перерва до 18.09.2018.
Ухвалою від 18.09.2018 задоволено клопотання відповідача про призначення комплексної експертизи, призначено судову експертизу, провадження у справі зупинено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.11.2018 ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 18.09.2018 скасовано. Справу №926/1214/18 направлено для розгляду до Господарського суду Чернівецької області.
Ухвалою від 11.12.2018 поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 18.12.2018.
Ухвалою від 18.12.2018 закрито підготовче засідання у справі №926/1214/18 та призначено справу до розгляду по суті на 15.01.2019.
15.01.2019 представник відповідача подав клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому розгляді справи, про що додав роздруківку з офіційного сайту Судової влади України.
У судове засідання 15.01.2018 представник відповідача не з'явився.
Представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи за відсутності правових підстав, просив розглядати справу по суті та задовольнити позов.
Положеннями ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Як свідчать матеріали справи, ухвала від 18.12.2018 отримана представником відповідача 21.12.2018, судове засідання було призначено на 15.01.2019. З наведеного слідує, що відповідач, належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, однак своїм правом щодо участі в судовому засіданні не скористався.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, а участь його представника в іншому судовому засіданні і не вчинення у зв'язку із цим дій щодо забезпечення участі іншого представника, свідчать про невиправдану поведінку щодо не вчинення необхідних дій на забезпечення участі представника відповідача у судовому засіданні.
До того ж, за клопотанням відповідача, суд ухвалою від 18.12.2018 призначив судове засідання на 15.01.2019 в режимі відеоконференції. Проте, відповідач не забезпечив явку свого представника.
Отже, за вказаних обставин відсутні правові підстави визнати поважними причини неявки представника відповідача у судове засідання, у зв'язку із чим у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи суд відмовляє.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, 26 травня 2016 року між ТОВ «ТОРГАГРО СОЛЬЮШН» (Позикодавець) та ПАТ «ДОБРОБУТ» (Позичальник) укладено Договір позики (зворотної фінансової допомоги) №22/05.
У відповідності до протоколу №28/04-2016/Д від 28 квітня 2016 року загальних зборів акціонерів ПрАТ «Добробут.» згідно пункту 9 порядку денного було прийнято рішення про зміну назви з Приватного акціонерного товариства «Добробут.» на Приватне акціонерне товариство «Добробут АГ». Вказане рішення у відповідності до Виписки ПрАТ «Добробут АГ» було проведено державним реєстратором 06 грудня 2016 року.
В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному п. 2.1 Договору (надалі - позика), а Позичальник зобов'язується повернути позику протягом визначеного цим Договором строку.
Відповідно до п. 2.1. Договору розмір поворотної фінансової допомоги становить 4000000,00 (чотири мільйони грн. 00 коп.) гривень.
Згідно п.4.1. Договору строк поворотної фінансової допомоги розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором і закінчується 26 травня 2017 року.
У відповідності до п. 5.1 Договору поворотна фінансова допомога повертається Позичальником в готівковій формі, або іншим шляхом, який не порушує вимоги чинного законодавства України на момент повернення позики.
Згідно п. 5.4. Договору поворотна фінансова допомога вважається повернутою Позикодавцеві в момент коли сума перерахована з Позичальника (та/або внесених останнім) грошових коштів буде становити 4 000 000,00 (чотири мільйони грн. 00 коп.) гривень.
Відповідно до п.5.5 Договору Позичальник зобов'язаний повністю повернути надану поворотну фінансову допомогу не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого п.4.1. цього Договору.
ТОВ «Торгагро Сольюшн» свої умови у відповідності до Договору позики (зворотної фінансової допомоги) №22/05 від 26 травня 2016 року виконало у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: №599 від 27 травня 2016 року, №654 від 02 червня 2016 року, №655 від 02 червня 2016 року, №666 від 02 червня 2016 року, №686 від 06 червня 2016 року, №715 від 10 червня 2016 року, №716 від 10 червня 2016 року, №763 від 17 червня 2016 року, №758 від 17 червня 2016 року із яких вбачається, що сума поворотної фінансової допомоги в розмірі 3 628 340,68 (три мільйони шістсот двадцять вісім тисяч триста сорок грн. 68 коп.) гривень була перерахована Позичальнику ПрАТ «Добробут АГ».
Водночас, Відповідач свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконав, причини невиконання невідомі.
Залишок заборгованості згідно даного Договору станом на дату направлення позовної заяви становить 3 628 340,68 (три мільйони шістсот двадцять вісім тисяч триста сорок грн. 68 коп.) гривень. Крім того, за несвоєчасне повернення позики, нарахована пеня в сумі 1324344,35 грн., інфляційні втрати 422984,43 грн., три процента річних 111832,42 грн.
Таким чином, предметом позову є вимога про стягнення заборгованості в сумі 5487501,88 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
26 травня 2016 року між ТОВ «ТОРГАГРО СОЛЬЮШН» (Позикодавець) та ПАТ «ДОБРОБУТ» (Позичальник) укладено Договір позики (зворотної фінансової допомоги) №22/05.
Підставою позовних вимог є невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення позивачу безвідсоткової позики, які встановлені умовами договору позики про надання зворотної фінансової допомоги від 26.05.2016.
Рішенням загальних зборів ПАТ «ДОБРОБУТ.», оформлене протоколом №28/04-2016/Д від 28.04.2016, вирішено змінити найменування з ПАТ «ДОБРОБУТ.» на ПАТ «Добробут АГ», затвердити Статут у Новій редакції, уповноважити директора Товариства ОСОБА_2, зокрема для подання документів для проведення державної реєстрації змін до відомостей про Товариство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.12.2016 відповідач змінив назву на ПАТ «ДОБРОБУТ АГ».
Вищевказаний договір позики від 26.05.2016 підписаний з боку позивача директором ОСОБА_3 та з боку відповідача - директором ПАТ «ДОБРОБУТ» ОСОБА_2 При цьому, підписи директорів обох сторін засвідчені печатками товариств.
Відповідно до ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом
У ч.1 ст.1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, в редакції, що була чинною станом на 26.05.2016р., та в якій містяться вимоги до письмової форми правочину, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.
Таким чином, підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого у письмовій формі. Наявність підпису свідчить про волевиявлення сторони договору і саме волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину.
Відповідно до ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
Згідно з доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями №599 від 27 травня 2016 року, №654 від 02 червня 2016 року, №655 від 02 червня 2016 року, №666 від 02 червня 2016 року, №686 від 06 червня 2016 року, №715 від 10 червня 2016 року, №716 від 10 червня 2016 року, №763 від 17 червня 2016 року, №758 від 17 червня 2016 року, позивач на підставі договору позики №22/05 від 26.05.2016 передав відповідачу, а відповідач прийняв грошові кошти в розмірі 3 628 340,68 грн.
Отже, 26.05.2016 договір позики від 26.05.2016 про надання зворотної фінансової допомоги виконаний його сторонами. Доказів повернення відповідачем грошових коштів в розмірі 3 628 340,68 грн. позивачу, як помилково перерахованих, матеріали справи не містять та відповідачем до суду не надано.
Таким чином, наявні у справі платіжні доручення свідчать про відсутність підстав для визнання договору позики від 26.05.2016 таким, що неукладений.
У зв'язку з зміною найменування Позичальника за договором позики (зворотної фінансової допомоги) №22/05 від 26.05.2016 позов пред'явлено до ПАТ «Добробут АГ» (код ЄДРПОУ 30149639).
Докази визнання договору позики №22/05 від 26.05.2016 недійсним у судовому порядку в матеріалах справи відсутні.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.
Між тим, як вище встановлено господарським судом, відповідачем не належним чином виконувались зобов'язання щодо повного та своєчасного повернення грошової позики, внаслідок чого у відповідача виник борг перед позивачем в сумі 3 628 340,68 грн.
Умовами п.7.1 укладеного між сторонами договору встановлено, що за порушення строків повернення позики Позикодавець має право нараховувати Позичальнику неустойку в розмірі 0,1% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.
У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Перевіривши розрахунок пені, який здійснений позивачем, господарським судом встановлено не відповідність цього розрахунку обставинам справи щодо прострочення відповідача.
За розрахунком проведеним судом, пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за прострочення сплати 3628340,68 грн за період з 27.05.2017 по 26.05.2018 становить 466117,52 грн. Решта вимог про стягнення 858226,83 грн пені є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача, на суму заборгованості 3628340,68 грн нараховані інфляційні втрати за період з 27.05.2017 по 05.06.2018 у розмірі 422984,43 грн. та три процента річних за вказаний період становлять 111832,42 грн.
Суд, перевірив розрахунок інфляційних втрат, трьох процентів річних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», з урахуванням норм чинного законодавства та умов договору, встановив, що розмір інфляційних і трьох процентів річних за вказаний позивачем період нараховані вірно. Відтак, вимога в частині стягнення інфляційних втрат 422984,43 грн. та трьох процентів річних 111832,42 грн. підлягає задоволенню.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає таке.
За приписами ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом ст.244 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивач надав до матеріалів справи договір №8/11 від 03.01.2018 про надання правничої допомоги, який укладено між адвокатським бюро «Романа Вознюка» та ТОВ «Торагро Сольюшн». Відповідно до п.1.1 цього договору його предметом є надання адвокатським бюро юридичної допомоги в обсязі та на умовах передбачених даним Договором.
Згідно п.3.1 вказаного правочину цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Одночасно, на підтвердження наявності підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивачем також представлено до матеріалів справи свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН№1150 від 15.04.2015, попередній (орієнтований) розрахунок витрат на 10000,00 грн., акт №1 виконаних робіт від 28.12.2018 на суму 10000,00 грн. та докази оплати позивачем послуг адвоката на суму 10 000,00 грн (квитанція до прибуткового касового ордера №1 від 28.12.2018).
Відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вказувалось вище, позов задоволено частково.
Отже, за насідками розгляду господарського спору у справі №926/1214/18, згідно приписів ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідача.
Крім того, судом також враховано, що ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.ч.6 вказаної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, відповідачем вказаного вище клопотання подано не було, неспівмірності витрат позивача на послуги адвоката не доведено.
За таких обставин, враховуючи наведене, з огляду на відсутність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку про покладення на відповідача зазначених вище витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 8436,03 грн.
Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з приватного акціонерного товариства “Добробут АГ” (60235, вул.Українська, будинок 24, с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області, код ЄДРПОУ 30149639) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Торгагро Сольюшн” (30400, провулок Подільський, будинок 20, м. Шепетівка Хмельницької області, код ЄДРПОУ 39022147) 3628340,68 грн основного боргу, 466117,52 грн пені, 422984,43 грн інфляційних втрат, 11832,42 грн три процента річних, 8436,03 грн витрат на правничу допомогу, 69439,13 грн судового збору
3.В іншій частині позову про стягнення 858226,83 грн пені відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Західного апеляційного господарського суду через господарський суд Чернівецької області.
Повне рішення складено і підписано 16.01.2019.
Суддя В.В.Дутка