Копія
Справа № 689/1244/18
Провадження № 22-ц/4820/146/19
09 січня 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Журбіцький В.О.,
з участю прокурора Грамчук Т.А.,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Городоцької місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання наказу про надання земельної ділянки у власність недійсним і витребування земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_6на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року,
встановив:
У червні 2018 року керівник Городоцької місцевої прокуратури(далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - Держгеокадастр), ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання наказу про надання земельної ділянки у власність недійсним і витребування земельної ділянки.
Прокурор зазначив, що наказом Держгеокадастру від 30 листопада 2016 року №22-31490-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,9000 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розташовану за межами населених пунктів Вербсько-Мурованої сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу 14 грудня 2016 року державним реєстратором зареєстровано право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку. За договором купівлі-продажу від 15 травня 2017 року ОСОБА_5 продав її ОСОБА_6 Як стало відомо згодом, відповідно до наказу Держгеокадастру від 28 вересня 2016 року №22-25642-СГ ОСОБА_5 у порядку приватизації набув права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташовану за межами населених пунктів Гатнянської сільської ради Деражнянського району Хмельницької області. Оспорюваний наказ Держгеокадастру є незаконним, оскільки на час його прийняття ОСОБА_5 використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм приватизації для цього виду використання. ОСОБА_5 неправомірно набув права власності на спірну земельну ділянку та не мав права на її відчуження, внаслідок чого земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею та підлягає витребуванню від добросовісного набувача - ОСОБА_6
За таких обставин Прокурор просив суд визнати наказ Держгеокадастру від 30 листопада 2016 року №22-31490-СГ про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_5 недійсним і витребувати у ОСОБА_6 на користь держави цю земельну ділянку.
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року задоволено позов Прокурора та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд виходив з того, що ОСОБА_5 незаконно набув права власності на спірну земельну ділянку в порядку повторної приватизації та відчужив її ОСОБА_6, а тому вказана земельна ділянка підлягає витребуванню у останнього на користь держави.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині витребування у нього земельної ділянки та ухвалити в цій частині вимог нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував факт правомірності набуття ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, не застосував при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо дотримання принципу «пропорційності втручання у мирне володіння майном» і принципу «належного урядування», внаслідок чого висновок суду про витребування у останнього земельної ділянки є помилковим.
ОСОБА_6 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині визнання наказу Держгеокадастру від 30 листопада 2016 року №22-31490-СГ про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_5 недійсним, атому згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку в цій частині рішення суду не переглядається.
Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що наказом Держгеокадастру від 28 вересня 2016 року №22-25642-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності та передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташовану за межами населених пунктів Гатнянської сільської ради Деражнянського району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства.
Також Держгеокадастр наказом від 30 листопада 2016 року №22-31490-СГ затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності та передало у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,9000 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розташовану за межами населених пунктів Вербсько-Мурованої сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства.
На підставі цього наказу 8 грудня 2016 року державним реєстратором Хмельницької дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Чукань Т.М. зареєстровано право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку.
За договором купівлі-продажу від 15 травня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицею Л.М., ОСОБА_5 відчужив указану земельну ділянку ОСОБА_6
Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами у справі.
Частинами 1, 3, 4 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
В силу п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Встановивши, що ОСОБА_5 реалізував право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства більше одного разу за цим видом використання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ від 30 листопада 2016 року №22-31490-СГ прийнятий Держгеокадастром із порушенням вимог ч. 4 ст. 116 ЗК України та є незаконним.
Частиною 1 статті 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку незаконно та не мав права відчужувати її ОСОБА_6
Таким чином, земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника та може бути витребувана у ОСОБА_6 як у добросовісного набувача.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що в цій частині вимог позов Прокурора є обґрунтований і підлягає задоволенню. При цьому Прокурор, звернувшись до ОСОБА_6 із віндикаційним позовом, обрав правильний спосіб захисту порушеного права.
Доводи ОСОБА_6 про відсутність правових підстав для витребування у нього спірної земельної ділянки, не ґрунтуються на законі.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, статті 10 ЦПК України застосовується судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_6 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на положення частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади та Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної власності.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності.
Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_5 незаконно приватизував земельну ділянку та відчужив її за договором купівлі-продажу.
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_6 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.
В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
За правилами статей 116, 121 ЗК України у приватну власність громадян України не можуть безоплатно передаватися із земель державної власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства у більшому розмірі, ніж 2,0 гектара.
Отже закон прямо забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, якщо площа ділянки більше вказаного розміру.
Після того, як наказом Держгеокадастру від 28 вересня 2016 року №22-25642-СГ ОСОБА_5 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 2,0000 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташована за межами населених пунктів Гатнянської сільської ради Деражнянського району Хмельницької області, останній не міг законно набути право власності на спірну земельну ділянку. Натомість, він набув такого права, що стало можливим у результаті прийняття органом державної влади незаконного рішення, та через незначний строк відчужив земельну ділянку ОСОБА_6
Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 126-127) містить відомості про те, що ОСОБА_6 одночасно з ОСОБА_5 на підставі наказу Держгеокадастру від 30 листопада 2016 року №22-31489-СГ набув право власності на сусідню земельну ділянку площею 0,9000 га (кадастровий номер НОМЕР_3), розташовану за межами населених пунктів Вербсько-Мурованої сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області. В силу таких обставин ОСОБА_6, проявивши розумну обачність, міг знати, що спірна земельна ділянка, яка приватизована ОСОБА_5, вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття цієї земельної ділянки у власність за договором купівлі-продажу під обґрунтований сумнів.
Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах Прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності».
Правову природу принципу «належного урядування» розкрито ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 «Рисовський проти України».
У пункті 71 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку»не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування»може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Із висновків ЄСПЛ слідує, що дотримання принципу «належного урядування»оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається, як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
Як встановлено судом у справі, що переглядається, ОСОБА_6 набув права власності на спірну земельну ділянку згідно з договором купівлі-продажу від 15 травня 2017 року, укладеним між ним як покупцем та ОСОБА_5 як продавцем. Суд ухвалив рішення про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_6 на користь держави, при цьому питання про компенсацію ОСОБА_6 не порушував і суд такого питання не вирішував.
З огляду на зазначене, той факт, що в межах провадження в справі, яка переглядається, суд не вирішив питання про надання ОСОБА_6 компенсації в зв'язку з витребуванням земельної ділянки, не свідчить про порушення принципу «пропорційності» або «належного урядування» при задоволенні позову Прокурора про повернення в державну власність земельної ділянки, яка вибула з такої власності незаконно, оскільки покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_6 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 388 ЦК України в зв'язку з недотриманням органом державної влади низки норм ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст зазначеного нормативно-правового акта в актуальному стані є публічним та загальнодоступним.
За таких обставин результат розгляду судом позову Прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6залишити без задоволення.
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 січня 2019 року.
Судді: /підпис/ О.І. Ярмолюк
/підпис/ А.В. Купельський
/підпис/ Т.В. Спірідонова
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції - Кульбаба А.В.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47