12 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 813/5252/15
Провадження № 11-629апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» (далі - ЛКП «Залізничнетеплоенерго») на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року (суддя Братичак У. В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (судді Попко Я. С., Хобор Р. Б., Сеник Р. П.) у справі № 813/5252/15 за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича (далі - Уповноважена особа, ПАТ «Банк «Київська Русь» відповідно) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та
У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Фонду та Уповноваженої особи, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
- зобов'язати Уповноважену особу включити ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
- зобов'язати Фонд включити ОСОБА_3 до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Банк «Київська Русь» за рахунок Фонду;
- зобов'язати Фонд та Уповноважену особу вжити заходів щодо відшкодування ОСОБА_3 175 тис. грн за договором банківського рахунку від 19 березня 2015 року № 9663-114 в національній валюті.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що між нею та ПАТ «Банк «Київська Русь» укладено договір банківського рахунку від 19 березня 2015 року № 9663-114 на відкриття та обслуговування поточного банківського рахунку фізичної особи (резидента України) в національній валюті. На підставі вказаного договору відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті в ПАТ «Банк «Київська Русь», на який зараховані грошові кошти в сумі 175 тис. грн. У зв'язку із віднесенням ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних та подальшим відкликанням банківської ліцензії ОСОБА_3 звернулася до Уповноваженої особи із заявою про включення її до загального реєстру вкладників та виплату грошових коштів в розмірі гарантованого відшкодування, проте відповідь на це звернення не отримала. На думку позивача, такі дії відповідачів не ґрунтуються на нормах законодавства та порушують його законні права та інтереси.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2015 року адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправними дії Уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами в цьому банку відповідно до договору від 19 березня 2015 року № 9663-114; зобов'язав Уповноважену особу включити ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами в цьому банку відповідно до договору від 19 березня 2015 року № 9663-114; в задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 вересня 2016 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи задовольнив частково: постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ЛКП «Залізничнетеплоенерго» подало касаційну скаргу, в якій зазначило про те, що його як позикодавця за договором позики від 17 березня 2015 року, укладеним з ОСОБА_3, належить залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. На думку скаржника, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі є помилковим, оскільки між сторонами відсутній спір про право, а розглядається спір про законність рішення та дій Фонду й Уповноваженої особи під час виконання ними владних повноважень. У зв'язку з викладеним ЛКП«Залізничнетеплоенерго» просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 червня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
У запереченнях на касаційну скаргу представник Уповноваженої особи зазначив, що перерахування коштів ЛКП «Залізничнетеплоенерго» на особовий рахунок ОСОБА_3, яка є співробітником ЛКП «Залізничнетеплоенерго», за договором позики грошових коштів надавало можливість ЛКП «Залізничнетеплоенерго» як власнику вкладу, розмір якого перевищує суму 200 тис. грн та повернення якого не гарантується Фондом, отримати цю суму повністю, без жодних обмежень, що є наданням переваг цьому вкладнику перед іншими кредиторами. Зазначена операція щодо перерахування коштів з особового рахунку № НОМЕР_2 ЛКП «Залізничнетеплоенерго», відкритого в ПАТ «Банк «Київська Русь», на поточний рахунок фізичної особи має ознаки нікчемного відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 36, пунктів 2 та 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Водночас, з посиланням на статтю 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), представник Уповноваженої особи вказав, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 19 березня 2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3 укладено договір банківського рахунку № 9663-114 в національній валюті.
Згідно з цим договором банк відкриває позивачу поточний рахунок в національній валюті номер НОМЕР_1 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, а позивач зобов'язується оплатити послуги банку в розмірі, встановленому тарифами на операції та послуги банку, що діють на дату надання послуги або проведення операції.
На підставі договору позики від 17 березня 2015 року № 1 ЛКП «Залізничнетеплоенерго» перерахувало на відкритий рахунок позивача 175 тис. грн платіжним дорученням від 19 березня 2015 року № 81.
У зв'язку з прийняттям Правлінням Національного банку України постанови від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19 березня 2015 року № 61 про запровадження з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь».
У зв'язку з прийняттям Правлінням Національного банку України постанови від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 липня 2015 року № 138 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначено Уповноважену особу строком на 1 рік з 17 липня 2015 року по 16 липня 2016 року включно.
Оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, призначення Уповноваженої особи опубліковано в газеті «Голос України» від 23 липня 2015 року № 131(6135).
28 липня 2015 року ОСОБА_3 подала заяву-вимогу до Уповноваженої особи про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
20 серпня 2015 року ОСОБА_3 подала заяву до Уповноваженої особи про задоволення вимог кредитора, однак жодної відповіді на цю заяву не отримала.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача включити ОСОБА_3 до переліку вкладників та надати Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк «Київська Русь» за рахунок Фонду, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суд першої інстанції відмовив.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції, з посиланням на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 16 лютого, 15 червня 2016 року (справи № 826/2043/15, 826/20410/14 відповідно), керувався тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із процедурою припинення банку як юридичної особи.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим вказаний висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом, зокрема, про включення її до реєстру вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та стягнення з Фонду на її користь грошових коштів у розмірі 175 тис. грн.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, у яких з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та приписи статті 12 ГПК України було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.
Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів відшкодувань вкладникам, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, складаються без участі банку-боржника.
Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.
Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Нормами статті 27 Закону № 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:
- уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
- уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;
- Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.
Саме тому на банки не поширюється дія Закону № 2343-ХІІ, що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону № 4452-VI.
Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.
Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду щодо виконання покладених на нього владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону № 2343-ХІІ відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, висновок суду апеляційної інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є помилковим.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16.
За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» задовольнити частково.
2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасувати.
3. Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
О. Р. Кібенко О. М. Ситнік
В. С. Князєв В. Ю. Уркевич
Л. М. Лобойко О. Г. Яновська