Постанова
Іменем України
10 січня 2019 року
м. Київ
справа № 127/224/17-ц
провадження № 61-28760св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Міхасішина І. В., Войтко Ю. Б.
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміну черговості спадкування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка позивача - ОСОБА_8 З 1996 року і до дня смерті тітки вона проживала з нею та була зареєстрованою в її квартирі. Оскільки ОСОБА_8 не мала власної сім'ї, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Після смерті тітки вона є спадкоємцем четвертої черги за законом, а відповідачі у справі - сестри ОСОБА_8, належать до другої черги.
Позивач вважала, що має право на частку спадкового майна, оскільки протягом тривалого часу опікувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, яка через тяжку хворобу була в безпорадному стані.
Позивач просила встановити факт, що вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_8 до дня смерті понад п'ять років та змінити черговість одержання права на спадщину після смерті ОСОБА_8, надавши їй право на спадкування разом із спадкоємцями другої черги.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року в складі судді: Войнаровського І. В. позов задоволено. Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_4 проживала однією сім'єю з ОСОБА_8 до дня її смерті понад п'ять років в АДРЕСА_1. Змінено ОСОБА_4 черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_8, з наданням їй права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач довела факт спільного проживання однією сім'єю більше п'яти років з ОСОБА_8 Змінюючи черговість спадкування, суд взяв до уваги безпорадний стан спадкодавця, тривалість часу здійснення опіки над нею та матеріального її забезпечення позивачем, та інші обставини, які є підставою для застосування частини 2 статті 1259 ЦК України.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року скасовано та повністю відмовлено в задоволенні позову.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_8 саме однією сім'єю, не встановлено обставин того, що вони були пов'язані спільним побутом, мали будь-які взаємні права та обов'язки. Сам по собі факт надання ОСОБА_4 певної допомоги ОСОБА_8 за життя останньої, у тому числі придбання продуктів, про що стверджувала свідок ОСОБА_9, ліків, догляд за нею в останній місяць перед смертю коли та дійсно потребувала сторонньої допомоги, та згодом понесення витрат на обряди, пов'язані з похованням і увічненням пам'яті померлої (оплата поминальних обідів), не свідчать про спільне проживання однією сім'єю, наявність спільного побуту та взаємних прав і обов'язків, а тому не є правовою підставою для задоволення позову.
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржене рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач довела факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем та наявність правових підстав для зміни черговості спадкування.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві власності належала квартира в АДРЕСА_1, у якій з 29 листопада 1996 року є зареєстрованою позивач ОСОБА_4
Згідно матеріалів спадкової справи заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 подали спадкоємці другої черги за законом - її сестри ОСОБА_5 і ОСОБА_7 Ще одна сестра ОСОБА_6 відмовилася від спадщини на користь ОСОБА_5
Крім того, із заявою про прийняття спадщини звернулася позивач, яка є племінницею ОСОБА_8., дочкою ОСОБА_5, проте вважає, що має право на спадкування за законом у четверту чергу як така, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Апеляційний суд встановив, що згідно довідки про доходи ОСОБА_4 за період з жовтня 2014 року по березень 2015 року остання працювала та отримувала дохід у ПАТ «Вінницяобленерго», а у період з 05 серпня 2015 року по 23 грудня 2015 року вона працювала закордоном, що підтверджується її показами та відомостями її закордонного паспорта.
На початку 2016 року стан здоров'я ОСОБА_8 погіршився, в зв'язку з вона тривалий час перебувала на лікуванні в різних закладах охорони здоров'я, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого, довідкою про причини смерті, випискою із історії хвороби № 1187, випискою № 4088 із медичної картки стаціонарного хворого, інформацією головного лікаря КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2», інформацією головного лікаря міської клінічної лікарні №1 м. Вінниці.
24 червня 2016 року ОСОБА_8 звернулась із заявою до управління соціального захисту населення (Правобережне) у м. Вінниці про те, що потребує стороннього догляду та зазначила особою, яка б надавала їй допомогу ОСОБА_4 Рішенням № 164 від 22 червня 2016 року лікарсько-консультативної комісії вирішено, що ОСОБА_8 за станом здоров'я постійно потребує догляду та не здатна самостійно себе утримувати.
У частині першій статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини першої статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Апеляційний суд встановив, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_8 саме однією сім'єю, не встановлено обставин того, що вони були пов'язані спільним побутом, мали будь-які взаємні права та обов'язки.
Встановивши, що ОСОБА_4 не довела, що постійно проживала із спадкодавцем однією сім'єю протягом п'яти років, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель