Ухвала
10 січня 2019 року
м. Київ
справа № 263/16139/17
провадження № 61-49036ск18
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» про захист прав споживачів, розірвання договору,
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила розірвати договір про відпуск теплової енергії від 01 серпня 2014 року № 124, який укладено між нею та Комунальним комерційним підприємством «Маріупольтепломережа» (далі - ККП «Маріупольтепломережа»).
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 01 серпня 2014 року було укладено договір між нею та відповідачем, відповідно до якого постачальник подає теплову енергію на об'єкт, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити енергію за встановленими тарифами. Договір укладено на 2 роки та вважається щорічно продовженим на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява про відмову від договору. Відповідно до пункту 2.6 договору відключення споживача від системи опалення та гарячого водопостачання може здійснюватися тільки при технічній можливості, наявності альтернативного джерела опалення, узгодженого в установленому порядку, дозволу основного власника приміщення та тільки після письмового попередження постачальника. У жовтні 2014 року вона відключила батареї від централізованого опалення та звернулася до відповідача із заявою, в якій просила скласти спільний акт щодо відключення батарей від стояків. 17 жовтня 2014 року ККП «Маріупольтепломережа» надало відповідь на її заяву, в якій зазначило про неможливість проведення відключення централізованого опалення. 20 лютого 2017 року на адресу відповідача була направлена заява, в якій вона повідомила про фактичне припинення договірних відносин між нею та ККП «Маріупольтепломережа», оскільки в нежитловому приміщенні батареї відключені, стояки постачання тепла ізольовані. У зв'язку з тим, що вона не потребує послуг відповідача, оскільки у приміщенні встановлені енергообігрівачі та ККП «Маріупольтепломережа» не прийняло до уваги її небажання продовжувати договір № 124, просила позов задовольнити.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
17 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маіруполя Донецької області від 19 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у даній справі є розірвання договору про відпуск теплової енергії від 01 серпня 2014 року № 124.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що у справах з аналогічних правовідносин судами по-різному вирішуються спори щодо розірвання договорів з тепломережею.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у постанові Вищого господарського суду України від 26 квітня 2017 року в справі № 913/843/15, на яку вказує заявник, і у цій справі встановлено різні фактичні обставини. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, яких саме норм та в чому полягає ця неоднаковість, ОСОБА_1 не навела. Доводи заявника полягають у її незгоді з оцінкою судів зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги підстави і предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», тобто після 15 грудня 2017 року.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» про захист прав споживачів, розірвання договору.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук