33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
10 січня 2019 р. Справа № 918/734/18
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання В'юненко І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до відповідача Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача, ОСОБА_1
про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою, в сумі 10888,38 грн.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
Від третьої особи не з'явився.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулось із позовом до військової частини НОМЕР_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою, в сумі 10 888 грн. 38 коп.
Позивач в обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що 29 жовтня 2014 року в м. Києві, по вул. Кільцева Дорога, з вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем "ГАЗ" з державним реєстраційним номером НОМЕР_2 , скоєна дорожньо-транспортна пригода. Вина відповідача у скоєнні вищезазначеної ДТП підтверджується постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено автомобіль марки "ВАЗ" з державним реєстраційним номером НОМЕР_3 , який належав ОСОБА_2 . Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 10199 від 13 листопада 2014 року, складеного TOB "ЕАК "Довіра", вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки "ВАЗ", становить 12 322 грн. 06 коп.
Зазначена шкода особисто винуватцем ДТП потерпілому не була відшкодована. На дату скоєння цієї пригоди відповідач не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до п. п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Потерпілий з метою отримання відшкодування звернувся до позивача із відповідною заявою, а тому у зв'язку з настанням події, передбаченої п. п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілій особі в розмірі 10 888 грн. 38 коп.
У відповідності до п. п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 вищевказаного Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-траспортну пригоду та не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті Закону.
З метою досудового врегулювання спору МТСБУ 17 жовтня 2018 року скерувало військовій частині НОМЕР_1 претензію про сплату суми страхового відшкодування у розмірі 10 888 грн. 38 коп. Проте, у добровільному порядку указані витрати не компенсовано.
На підставі вищевказаного позивач просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 витрати, пов'язані з регламентною виплатою, у розмірі 10 888 грн. 38 коп.
Представник відповідача в судовому засіданні 10 січня 2019 не з'явився, проте у відзиві на позов визнав факт вчинення дорожньо- транспортної пригоди ОСОБА_1 під час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та керування службовим автомобілем "ГАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Водночас, з часу виплати позивачем страхового відшкодування, а саме 02 березня 2015 року, на час звернення до суду пройшло більше трьох років, тобто закінчились строки позовної давності, що відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для відмови в позові.
Крім того, представником відповідача з огляду на вимоги Постанови Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР "Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі" стверджується, що військовослужбовці несуть матеріальну відповідальність за збитки, пов'язані з неправомірним використанням майна.
У зв'язку з наведеним представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, оскільки військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем, а також застосувати строки позовної давності.
У судове засідання 10 січня 2018 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не з'явилися.
Позивач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 10 січня 2019 року, хоча, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним, будь-яких документів чи письмових пояснень не надав.
Суд зазначає, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Приписами статті 10 зазначеного Закону встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Моторного (транспортне) страхового Бюро "України" (МТСБУ) знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вулиця а/с 272.
Ухвали Господарського суду Рівненської області від 16 листопада 2018 року та від 10 грудня 2018 року направлялись судом на зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу позивача. Окрім того, вищезазначені ухвали від 16 листопада 2018 року та від 10 грудня 2018 року направлялись судом на зазначену позивачем у позовній заяві адресу, а саме: 79060, м. Львів, вул. АК. Я. Підстригача, 6, що підтверджується витягом з Реєстру на відправку рекомендованої кореспонденції від 28 грудня 2018 року та повідомленнями про вручення поштових відправлень поштового переказу, які містяться в матеріалах даної справи.
Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день вручення судового рішення під розписку.
Також судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, суд зазначає, що позивач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 16 листопада 2018 року та 10 грудня 2018 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
А тому, суд вважає, що позивач був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду даної справи.
Заяви та клопотання у справі
26 листопада 2018 року позивачем подано клопотання від 22 листопада, в якому останній просив суд забезпечити усіх наступних судових засідань призначених судом по даній справі у режимі відеоконференції.
10 грудня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 10 грудня 2018 року.
26 грудня 2018 року позивачем подано клопотання від 19 грудня 2018, в якому останній просив суд забезпечити усіх наступних судових засідань призначених судом по даній справі у режимі відеоконференції.
Процесуальні дії суду у справі
Ухвалою суду від 16 листопада 2018 року відкрито провадження у с праві, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10 грудня 2018 року та зобов'язано сторони подати додаткові матеріали.
Ухвалою суду від 28 листопада 2018 року задоволено клопотання МТСБУ про участь його представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Личаківському районному суду міста Львова.
У відповідності до ухвали суду від 10 грудня 2018 року у зв'язку з неявкою представника позивача розгляд справи по суті відкладено на 26 грудня 2018 року.
Ухвалою суду від 26 грудня 2018 року відкладено розгляд справи по суті в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на 10 січня 2019 року.
Ухвалою суду від 27 грудня 2018 року задоволенні клопотання Моторного (транспортне) страхового Бюро України (МТСБУ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Згідно копії постанови Голосіївського районного суду міста Києва, 29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "ГАЗ" з державними реєстраційним номером НОМЕР_2 у місті Києві, на вул. Кільцева Дорога, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення керованого автомобіля з автомобілем "ВАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Із копії заяви ОСОБА_2 вбачається, що він звернувся до МТСБУ для відшкодування заподіяної шкоди унаслідок пошкодження його транспортного засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до копій платіжних доручень від 24.12.2014 та 27 лютого 2015 року позивачем у справі сплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування у загальному розмірі 10 888 грн. 38 коп.
Згідно копії довідки військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 проходив у вказаній військовій частині військову службу з 29 січня 2014 року по 06 травня 2015 року, що підтверджується також і військовим квитком серії НОМЕР_5 .
Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 жовтня 2014 року № 270 ОСОБА_3 з 29 жовтня 2014 року направлено у відрядження для виконання завдань в район села Ярмолинці Сумської області.
Зі змісту відзиву відповідача слідує, що автомобіль "ГАЗ" з державним реєстраційним номером НОМЕР_2 на час вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної події належав військовій частині НОМЕР_1 .
Із досліджених доказів встановлено, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_1 керував автомобілем "ГАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , був військовослужбовцем та знаходився у службових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 .
Отже, між сторонами у справі склались спірні правовідносини з питань задоволення регресних вимог юридичної особи, яка сплатила страхове відшкодування у відповідності до вимог закону, заявлених до володільця джерела підвищеної небезпеки, яким заподіяно майнову шкоду, та юридичної особи, працівником якої під час виконання службових обов'язків заподіяно майнову шкоду.
Норми права, які застосував сул, та мотиви їх застосування
Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Як визначено у п. п. З, 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Як визначено у ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У відповідності до п. п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим
Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Підпункт 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 вищевказаного Закону регламентує положення щодо права МТСБУ після сплати страхового відшкодування звернутись із регресним позовом, зокрема, до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону ( підпункт 38.2.1).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння бойова та інша техніка, боєприпаси.
Стаття 2 вказаного Закону передбачає, що Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює, відповідно до закону, управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі, у разі їх розформування.
Також, постановою Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2000 року № 1225 "Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах" визначається порядок ведення обліку і зберігання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, його списання та використання. Пункт 3 вказаного Положення зазначає, що Міноборони, як центральний орган управління Збройних Сил, закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти.
Стаття 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" закріплює, що військові частини, як суб'єкти господарської діяльності відповідають за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державі.
У відповідності до наведених положень законодавства вимоги позивача звернуті в порядку зворотної вимоги (регресу) до військової частини НОМЕР_1 як особи, що є власником транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а також юридичної особи, працівником якої під час виконання службових обов'язків заподіяно майнову шкоду.
Водночас, згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як визначено ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 6 ст. 261 ЦК України, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Згідно ч. ч. З, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Вищевказані положення цивільного законодавства про позовну давність застосовуються судом, оскільки представником відповідача заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування
У відзиві представник відповідача обґрунтовує необхідність покладення обов'язку відшкодування заподіяної шкоди на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, нормами Постанови Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР "Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі".
У пункті 2 вищевказаного Положення визначено вид та характер шкоди, відшкодування якої регламентовано даним Положенням. Зокрема, відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Оскільки предметом розгляду у даній справі є регресні вимоги з відшкодування майнових збитків, заподіяних не військовому майну, а майну третьої особи, норми наведеного Положення, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР застосуванню не підлягають.
Оцінка аргументів, наведених учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову
Доводи позивача про вчинення 29 жовтня 2014 року дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 , який перебував у службових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 , пошкодження унаслідок цієї ДТП транспортного засобу "ВАЗ" з державним реєстраційним номером НОМЕР_4 , який належав ОСОБА_2 , та відшкодування останньому заподіяної шкоди шляхом здійснення МТСБУ регламентних виплат в сумі 10 888 грн. 38 коп. обґрунтовуються наведеними вище доказами.
З огляду на викладене у МТСБУ виникло право регресної вимоги до військової частини НОМЕР_1 , як до володільця джерела підвищеної небезпеки та юридичної особи, працівником якої заподіяно майнову шкоду під час виконання службових обов'язків.
Водночас, суд вважає обґрунтованими вимоги відповідача щодо застосування позовної давності з огляду на сплив трирічного строку з дня виконання основного зобов'язання, а саме здійснення останньої регламентної виплати, яка мала місце 27 лютого 2015 року.
Звернення МТСБУ з позовом до місцевого загального суду про стягнення заподіяної шкоди з ОСОБА_1 не перервало перебігу строку позовної давності, оскільки даний позов заявлено до неналежного відповідача, що мало наслідком відмову у задоволенні позовних вимог саме з цієї підстави.
Інших обставин, які б спричинили зупинення чи переривання строку позовної давності в ході судового розгляду не встановлено.
Суд вважає необґрунтованим твердження представника відповідача про необхідність покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності за збитки, пов'язані з неправомірним використанням під час проходження військової служби закріпленого за ним майна, оскільки суду не представлено доказів, які б підтверджували факт протиправного використання ОСОБА_1 транспортного засобу.
За результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених МТСБУ позовних вимог про стягнення в порядку регресу коштів здійснених регламентних виплат в сумі 10 888 грн. 38 коп. та необхідність відмови в задоволенні позову через сплив позовної давності.
Судовий збір у розмірі 1 762 грн. коп. згідно ст. 129 ГПК України, покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 236-238, 240, 241. 254. 256. 257 ГПК України, суд
1. Відмовити у позові Моторного (транспортного) страхового бюро України до військової частини НОМЕР_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача, ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою, в сумі 10 888 (десять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 38 к. у зв'язку із спливом позовної давності.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 11 січня 2018 року.
Суддя Войтюк В.Р.
Віддруковано 4 примірники:
1 - до справи;
2 - позивачу рекомендованим (02002, м. Київ, вул. а/с 272);
3 - відповідачу рекомендованим (33000, м. Рівне, вул. Соборна, 231);
4 - третій особі рекомендованим (34650, с. Поліське, вул. Хутір Правий);