Провадження№2/235/138/19
Справа №235/6712/18
Іменем України
09 січня 2019 року Красно армійський міськрайонний суд Донецької області у складі
головуючої - судді Величко О.В.,
при секретарі Лебеденко В.В.
за участю позивачки ОСОБА_2
за участю відповідачки ОСОБА_3
за участю третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Покровської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації,-
Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, Покровської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що на підставі договору дарування житлового будинку від 03.02.2017 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, їй було передано безоплатно у власність житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, що розташована за вищевказаною адресою. На час укладення договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 проживали та були зареєстровані члени сім'ї: ОСОБА_4- її син; ОСОБА_3- дружина сина; та ОСОБА_5, ОСОБА_6- діти відповідачки та ОСОБА_4 Відповідач як член сім'ї був прописаний в будинку АДРЕСА_1, проживає в будинку на теперішній час. Згідно рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27.08.2018 року шлюб між ОСОБА_4 та відповідачкою розірвано. Після розірвання шлюбу відповідачу було запропоновано придбати інше житлове приміщення для її подальшого проживання, але вона відмовилась. Ніякої домовленості або ж договору стосовно того, що відповідач після розірвання шлюбу буде проживати в будинку АДРЕСА_1 між позивачем та відповідачем не має, реєстрація останнього за вищезазначеною адресою тягне за собою додаткові витрати на оплату комунальних платежів, посилаючись на норми ст. ст. 319,405 ЦК України, позивач просить визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зобов'язати Покровську міську раду зняти її з реєстраційного облікую
В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні. Пояснила, що внаслідок неприязних стосунків, які склались між нею та відповідачкою,вимушена була проживати в с. Сергіївка Покровського району, проте змінила своє місце проживання в кінці 2015 року добровільно.
Відповідачка надала суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що після укладення шлюбу з ОСОБА_4, у 2005 році була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом з чоловіком ОСОБА_4 та дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 На підставі догорів дарування від 03.02.2017 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, позивачу було передано безоплатно у власність житловий будинок і земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок було придбано нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 у 2006 році за сумісні кошти, і вони як співвласники вказаного житла були зареєстровані за цією адресою. У лютому 2017 року, шляхом обману , нею була підписана заява про відсутність заперечень щодо дарування вказаного будинку на користь позивачки. Вона постійно проживає як член сім'ї з 09.09.2006 року у вказаному будинку, має там свої речі та кімнату. До лютого 2017 року вони разом з чоловіком ОСОБА_4 робили ремонт в будинку, сплачували комунальні платежі. Вважає, що на теперішній час позивачка по справі ОСОБА_2 повинна розділити та визначити її частку у комунальних платежах. Просила відмовити в задоволенні позовних вимогах.
В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 просила відмовити в задоволенні позовних вимогах, підтримала наданий суду відзив на позовну заяву.
Представником відповідача Покровської міської ради надано відзив на позовну заяву, в якому зазначили про те, що ОСОБА_2 зверталась до сектору реєстрації місця проживання фізичних осіб з питання про зняття ОСОБА_3 з реєстрації, проте їй було відмовлено по причині відсутності останньої з паспортом в момент зняття з реєстрації. ( а.с.169-171).
Представник відповідача Покровської міської ради в судове засідання не з'явився, просив справу слухати у їх відсутність ( а. с. 145).
Третя особа ОСОБА_4 надав суду пояснення щодо позову, в яких зазначив, що на підставі договорів дарування житлового будинку від 03.02.2017 року позивачу було передано безоплатно у власність житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачка надала свою згоду на укладення даного договору дарування. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 27.08.2018 року шлюб між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 розірвано. Після розірвання шлюбу відповідачу було запропоновано добровільно знятися з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1. Вважає, що відповідач не є членом сім'ї позивача та не має права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на теперішній час без законних підстав проживає в будинку позивача. Фактично відповідач ОСОБА_3 почала проживати в будинку лише з червня 2015 року. У зв'язку з неможливістю сумісного проживання позивач вимушена була переїхати проживати в будинок своєї доньки в АДРЕСА_2. Позивач як власник житла повністю позбавлений свого права користуватися своєю власністю та проживати в своєму будинку. Відповідачка не приймає участі в ремонті на утримання житлового будинку, ніякої участі до житла не виявляє, комунальні послуги не сплачує. Оскільки відповідачка не є членом сім'ї позивача, не має права власності на житловий будинок, іншої домовленості щодо користування житлом між позивачем та відповідачем не встановлено, а позивачці з боку відповідачки чиняться перешкоди у користуванні житловий будинком, просить задовольнити позов.
В судовому засіданні третя особа ОСОБА_4 підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.
Третя особа ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що вселились у житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1, разом зі своєю родиною у 2015 році. Одну кімнату займали він, його сестра, батька, мати, іншу - бабуся, позивачка по справі. В кінці 2015 року позивачка добровільно виїхала проживати в с. Сергіївка Покровського району до своєї сестри. Перешкоди в проживанні в спірному житловому будинку їй не чинились. На теперішній час в будинку проживають він, мати та батько, оскільки у них з матір'ю немає іншого житла.
Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона разом з матір'ю, відповідачкою по справі, батьком та братом в кінці 2015 року вселились в житловий будинок по АДРЕСА_1, в якому проживала їх бабуся. В кінці 2015 року бабуся виїхала проживати в будинок до своєї доньки в с. Сергіївка Покровського району, де проживає до теперішнього часу. На теперішній час вона тимчасово в будинку не проживає, оскільки навчається в іншому місці.
Суд, вислухавши пояснення позивачки, відповідачки, третіх осіб, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 18.02.1995 року. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 27.08.2018 року шлюб розірвано ( а. с. 18).
Від сумісного проживання мають двох повнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Згідно договору дарування від 03.02.2017 року ОСОБА_4 передав житловий будинок, що розташований за адресою. : АДРЕСА_1, безоплатно у власність обдарованої ОСОБА_2 , позивачки по справі.( а. с. 19).
Житловий будинок, що відчужується, надбаний дарувальником ОСОБА_4 у період шлюбу та є спільною сумісною власністю дарувальника - ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_3 Згода на дарування ОСОБА_4 вказаного будинку надана його дружиною ОСОБА_3( а. с. 19, 91).
Згідно договору дарування земельної ділянки від 03.02.2017 року ОСОБА_4 передав земельну ділянку, що розташована за адресою. : АДРЕСА_1, безоплатно у власність обдарованої ОСОБА_2 , позивачки по справі.( а. с. 22).
Земельна ділянка, що відчужується, надбана дарителем ОСОБА_4 у період шлюбу та є спільною сумісною власністю дарувальника - ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_3 Згода на дарування ОСОБА_4 вказаної земельної ділянки надана його дружиною ОСОБА_3( а. с. 22).
Згідно довідки Комунальної Установи Покровського координаційного комітету самоорганізації населення від 25.10.2018 року за № 20425 ОСОБА_4 фактично спільно мешкає разом з ОСОБА_2 ( мати), ОСОБА_3 ( жінка), ОСОБА_5 ( донькою), ОСОБА_6 ( сином)
( а. с. 25).
Як встановлено в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3, її колишній чоловік ОСОБА_4, їх діти ОСОБА_5, ОСОБА_6 проживають в житловому будинку, що розташований по АДРЕСА_1 з травня 2015 року по теперішній час. До кінця 2015 року в житловому будинку проживала позивачка по справі ОСОБА_2, яка в осені 2015 року виїхала проживати в с. Сергіївка Покровського району .
Судом встановлено, що між сторонами дійсно виникли неприязні стосунки, проте позивачкою не надано жодного доказу, підтверджуючого наявність перешкод, які чинились відповідачкою щодо користування житловим будинком. Зміна позивачкою у 2015 році свого місця проживання була добровільною.
До матеріалів справи надані квитанції , підтверджуючі факт оплати ОСОБА_4 комунальних послуг за період з січня 2017 року по жовтень 2018 рік ( а. с. 98-119).
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка посилається на той факт, що відповідачка не є наймачем житлового приміщення, тому вона не має права проживати в будинку та підлягає визнанню такию, що втратила право користування ним на підставі норм ЦК України, зокрема ст.ст. 317,319,391 ЦК України. Зазначає, що між нею та ОСОБА_3
виникли правовідносини між власником та попереднім власником житла, тому на підставі ст. 346 ЦК України, вправі визнавати попереднього власника таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Проте, з такими доводами, суд не погоджується за наступними підставами.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, ст. 383 ЦК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд. При цьому держава не втручається у здійсненні власником права власності.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права володіння або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім»ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку ( квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім»ї власника будинку ( квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до п. постанови №5 Пленуму ВССУ від 7.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.
Згідно з житловим законодавством членами сім'ї власника (наймача) житла визнаються дружина (чоловік) власника/наймача житла, їхні діти, батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом із власником (наймачем) житла і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК України).
Слід зазначити, що особа визнається членом сім'ї за одночасної наявності двох умов - ведення спільного господарства і постійного проживання члена сім'ї з власником житла у цьому помешканні. Лише ці дві умови у сукупності дають право користування житлом членам сімї його власника, і тому відсутність однієї з цих умов виключає визнання особи як члена сім'ї власника житлового приміщення.
Якщо ці особи перестали бути членами сім'ї наймача ( власника), але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі самі права і обов'язки, як власник і члени його сім'ї.
Як встановлено в судовому засіданні, що 03.02.2017 року ОСОБА_4 зі згоди відповідачки ОСОБА_3, подарував належний їм на праві спільної сумісної власності житловий будинок АДРЕСА_1 позивачці по справі ОСОБА_2, і з цього часу припинилось їх право власності, у тому числі право власності відповідачки на житловий будинок, тобто відповідачка ОСОБА_3 втратила статус власника житла, проте не втратила статус колишнього члена сім'ї власника, оскільки з травня 2015 року по теперішній час продовжує проживати з ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6 за вищевказаною адресою, що підтверджено поясненнями сторін в судовому засіданні.
З кінця 2015 року по теперішній час позивачка по справі ОСОБА_2 проживає окремо від ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за адресою : АДРЕСА_2
Згідно з роз'ясненнями п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві( частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.
У разі виникнення спору між власником і членами його сім'ї суд повинен врахувати, що право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог стст.405, 406 ЦК. Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність без поважних причин члена сім'ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо іншого не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до положень норм стст.16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Припинення шлюбних відносин з ОСОБА_4. не припиняє житлового сервітуту, не позбавляє права відповідачки ОСОБА_3 на користування спірним житловим будинком.
Але за відсутності згоди про безоплатне користування помешканням колишній член сім'ї повинен вносити плату за користування помешканням за комунальні послуги. Цей висновок відповідає частині четвертій ст. 156 та 162 ЖК.
Водночас за правилом ч. 2 ст. 406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
До таких обставин можна було б віднести: систематичне руйнування чи псування колишніми членами сім'ї власника належного останньому житлового приміщення або використання житла не за призначенням; систематичне порушення колишніми членами сім'ї власника житлового приміщення правил співжиття та етичних норм, що робить неможливим для власника проживання з ними у одній квартирі чи в одному будинку; невиконання колишніми членами сім'ї власника угоди про оплату за користування жилим приміщенням в будинку ( квартирі); необхідність для власника у використанні належного йому жилого приміщення в будинку ( квартирі) для проживання членів його сім'ї за умови неможливості спільного проживання з колишніми членами сім'ї.
Враховуючи наведене, якщо колишній член сім'ї власника житлового приміщення зареєстрований та проживає у цьому житловому приміщенні і внаслідок певних обставин створює власнику перешкоди у здійсненні права власності, права власника можуть бути поновлені шляхом задоволення його позовних вимог про припинення права на користування квартирою ( припинення сервітуту) на підставі ст. 406 ЦК України ( за наявності обставин, які мають істотне значення).
Тому, звертаючись до суду з позовною заявою про захист права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, суд вважає неправильним посилання позивачки на таку правову підставу позову як ст. 346 ЦК України.
Окрім того, позивачкою не доведено в судовому засіданні, в чому саме її права як власника були порушені з боку відповідачки ОСОБА_3, оскільки позивачка з кінця 2015 року по теперішній час року не проживає в спірному житловому будинку, комунальні послуги сплачує третя особа ОСОБА_4, який разом з дітьми та відповідачкою проживає у спірному житлі, позивачкою не надано жодного доказу, підтверджуючого наявність обставин, які мають істотне значення для припинення сервітутних відносин.
Суд також звертає увагу на той факт, що у відповідачки та її дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 іншого житла не має, на теперішній час сторони між собою намагаються вирішити вказане питання в позасудовому порядку.
Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням .
Позовні вимоги про зняття з реєстрації є похідною від вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, тому задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 317,319, 346, 358,391 ЦК України, ст.ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268,273 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Покровської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги,відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлено 10.01.2019 року.
Суддя: