№2/263/1228/2018
№263/2762/18
28 листопада 2018 року місто Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Ковтуненка В.О.,
при секретарі Іващенко Н.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково удаваним правочином у частині покупця, визнання покупцем та визнання за ним права власності на ? частину квартири, третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради,
Позивачка звернулась до суду з даним позовом, який обґрунтовує тим, що 11 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 був посвідчений договір купівлі-продажу двохкімнатної квартири № 25 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Леніна (нині пр. ОСОБА_5), будинок 14, яка належала продавцеві - ОСОБА_2, покупцем квартири вказано громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_7, який був її братом. Вказана квартира була придбана для неї та її брата - ОСОБА_7 за грошові кошти: позивачки, ОСОБА_7, їх батька - ОСОБА_3, в сумі 3000 доларів США, та дядька ОСОБА_8, в сумі 7000 доларів США, при цьому з останнім вона та її брат частково розрахувалися після продажу у ОСОБА_6 успадкованої квартири, проте на теперішній час борг повністю не погашений. У придбану квартири вона з братом вселилися одночасно після того, як привели її в житловий стан, приблизно через два місяці після оформлення договору купівлі-продажу, кожен займав свою окрему кімнату, та зареєструвалися в квартирі 18 грудня 2013 року. Зауважує, що іншого житла в Україні вона не має та разом з своїми дітьми продовжує проживати в спірній квартирі. Після смерті ОСОБА_7 в автокатастрофі 06 липня 2015 року, з'ясувалося, що на спадок, що відкрився після його смерті, претендує ОСОБА_9, яка є матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є сином померлого, що встановлено рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 26 грудня 2017 року. У зв'язку з цим вона вимушена звернутися до суду з цим позовом про визнання своїх майнових прав на ? частину вказаної квартири, оскільки право власності на квартиру було придбано в рівних частках, як ОСОБА_7, так і нею. На підставі викладеного просить визнати договір купівлі-продажу квартири № 25 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Леніна (нині пр. ОСОБА_5), будинок 14, укладений 11.10.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, частково удаваним правочином в частині покупця, з моменту його укладення, та визнати її другим покупцем на правах спільної часткової власності ОСОБА_1, також визнати за нею право спільної часткової власності на ? частку квартири № 25 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 14.
Позивачка в судовому засіданні підтримала позовні вимоги.
Представник позивача - адвокат ОСОБА_10 в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні, також надавши відповідь на відзив відповідача, в якому зазначено, що позивачка оспорює правочин в тій частині, яка не була і не могла бути відома нотаріусові з огляду на те, що сторона правочину - покупець ОСОБА_7, не повідомляв нотаріуса про те, що фактично квартира придбається у власність братом і сестрою Хачатурянами за позикові кошти в рахунок майбутнього продажу квартири у ОСОБА_6, що належить їм обом. Оформлення договору купівлі-продажу квартири лише на ім'я брата позивачки було обумовлено існуючим наміром звернутися до банку за отриманням кредиту під заставу квартири. Вимоги, які містяться в позовній заяві, відповідають передбаченим статтею 16 ЦК України способам захисту цивільних прав. Також надано клопотання про поновлення строку позовної давності, посилаючись на те, що термін позовної давності у три роки не збіг, оскільки до винесення Приморським районним судом м. Маріуполя 26 грудня 2017 року рішенням про встановлення батьківства ОСОБА_7 щодо малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, не існувало загрози порушення її майнових прав. Позивачка не вважала оформлення квартири лише на її брата порушенням її прав, оскільки авторитет брата викликав у неї впевненість, та вона вільно користувалась, володіла квартирою.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав, не заперечуючи проти його задоволення та підтвердив доводи позову, відносно того, що квартира № 25 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 14, була придбана для його доньки - позивачки та його сина - ОСОБА_7 за грошові кошти зокрема: позивачки, ОСОБА_7 Також для придбання квартири він сам надав грошові кошти в сумі 3 тисячі доларів США, а дядька позивачки - ОСОБА_8, в сумі 7 тисяч доларів США, з останнім позивачка та її брат частково розрахувалися після продажу у ОСОБА_6 успадкованої квартири, проте на теперішній час борг повністю не погашений. При цьому, повернення наданих ним грошових коштів на придбання квартири він не вимагав, зважаючи на те, що вони його діти.
Представник відповідача ОСОБА_4 - його мати ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву з проханням про розгляд справи за їх відсутності, а також відзив на позов, в якому зазначено прохання про відмову в задоволенні позову.
Представник ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_12 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву з проханням про розгляд справи за його відсутності, а також відзив на позов, в якому зазначено прохання про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що ОСОБА_1 не є стороною правочину, тому є сумніви щодо наявності у неї права звертатися до суду з даним позовом. Згідно п.п. 5, 7 договору купівлі-продажу спірної квартири продавець і покупець підтверджують, що цей договір не носить характеру мнимої або удаваної догоди. У сторін відсутні будь-які заперечення відносно кожної з умов договору, сторони однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної із сторін. Оскільки спірний договір купівлі-продажу посвідчений нотаріально, тому підстав ставити його утримання під сумнів, немає, так як приватний нотаріус своїм підписом і печаткою під договором засвідчив достовірність, зазначених в ньому даних. Діючим законодавством не передбачений такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним в частині покупця, а незаперечність авторитету брату, звичаї вірменського народу не є підставами у цивільному праві для визначення правочину удаваним. Документи у справі вказують на те, що саме в період укладення договору купівлі-продажу позивачка знаходилась за межами України та мала постійне місце мешкання у ОСОБА_6. В заяві ОСОБА_7 від 11.10.2010 року вказано, що грошові кошти, які витрачаються на придбання квартири не є спільною сумісною власністю, і особи які б могли поставити питання про визнання за ними право власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю зазначеної нерухомості, відсутні. При цьому, відсутні належні і допустимі докази того, що між ОСОБА_13 з однієї сторони та ОСОБА_7 з другої сторони, виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу квартири, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу. Також зауважено на тому, що термін позовної давності для звернення до суду з даним позовом був пропущений, оскільки підписання спірного договору купівлі-продажу та його державна реєстрація відбулись в 2010 році, в той час як позивачка подала даний позов у березні 2018 року, а ті обставини, на які вона вказує у позові були відомі з моменту укладення договору у 2010 році. Позивачка, керуючись незаперечним авторитетом померлого і звичаями вірменського народу, визнавала право ОСОБА_7 на всю квартиру с моменту придбання, а в суд її звернення пов'язане тільки зі зміною для неї обставин в частині оформлення спадщини та зміни власника, що регулюється іншим нормами цивільного та житлового права.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, про день та час розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 пояснив, що він є дядьком позивачки. До придбання квартири № 25 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 14, позивачка та її брат ОСОБА_7 мешкали за місцем його проживання у місті Маріуполі. На придбання спірної квартири ним були надані грошові кошти в розмірі приблизно 8000 доларів США, батьком позивачки та ОСОБА_7 - ОСОБА_3 в розмірі приблизно 3000-4000 доларів США, також ОСОБА_7 надав грошові кошти його друг в розмірі 3000 доларів США. Дана квартира була придбана для позивачки та її брата, проте була оформлена лише на останнього для спрощення процедури. У ОСОБА_7 були плани на оформлення кредиту під іпотеку нерухомості. Також позивачка продала належну їй квартиру у ОСОБА_6, яка залишалась у спадщину після смерті її матері, для придбання спірної квартири. Стверджує, що ОСОБА_7 познайомився з ОСОБА_9 за 2 місяці до його смерті та вона ніколи у вказаній квартирі не мешкала.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 пояснив, що дійсно квартира № 25 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 14 була придбана для ОСОБА_7 та позивачки, та вони в ній разом мешкали, проте за звичаями вірменського народу право власності на дану квартиру було оформлено лише на ОСОБА_7
Суд заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків по справі, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку про наступне.
З наданих документів вбачається реєстрація громадян за адресою: місто Маріуполь, вулиця Казанцева, 30: ОСОБА_1, з 15.02.2007 року по 18.12.2013 року, ОСОБА_7 з 07.06.2006 року по 16.03.2010 року.
Згідно з Свідоцтвом про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_7 зареєстрований 06.09.2006 року.
Відповідно до Посвідки на постійне місце проживання на території України серії ДН №496/0516 від 03.03.3010 року громадянин ОСОБА_6 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 07.06.2006 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.
Згідно свідоцтва про смерть серії І-НО № 912850, ОСОБА_7 помер 06 липня 2015 року в місті Маріуполі.
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 26 грудня 2017 року встановлено факт батьківства ОСОБА_7 щодо малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, матір'ю якого є ОСОБА_9.
Згідно з Карткою платника податків ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, з 01.03.2013 року зареєстрована у Державному реєстрі.
Згідно з паспортом громадянина України серії ІН № 086310, виданого 24.12.2014 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, з 18.12.2013 року зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 (Леніна) 14-25.
Згідно з особовим рахунком від 22.03.2016 року за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру (Леніна) 14-25, зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, з 18.12.2013 року; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, з 18.12.2013 року по 11.08.2015 року.
Також згідно довідки, виданої ОСББ «Чотирнадцятий квартал» 22.02.2018 року за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру (Леніна) 14-25, зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, та її дочки ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_10.
Згідно з Довіреністю від 25.08.2011 року, посвідченою нотаріально, громадянин ОСОБА_6 ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_18 оформити спадкові права на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_19, яка померла 01.12.2007 року, яке складається з частки квартири, розташованої за адресою: Республіка Вірменія, Араратський район, селище Зот, Араратський масивАДРЕСА_1. Також вказаною Довіреністю надано повноваження щодо продажу вказаної квартири.
Згідно з Довіреністю від 25.08.2011 року, посвідченою нотаріально, громадянин України ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_18 оформити спадкові права на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_19, яка померла 01.12.2007 року, яке складається з частки квартири, розташованої за адресою: Республіка Вірменія, Араратський район, селище Зот, Араратський масивАДРЕСА_1. Також вказаною Довіреністю надано повноваження щодо продажу вказаної квартири.
Згідно з Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 07.12.2011 року, посвідченого нотаріально у ОСОБА_6, ОСОБА_18, яка діє в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на підставі довіреностей від 25.08.2011 року, посвідчених в місті Маріуполі, а також в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності від 20.05.2011 року, посвідченої у ОСОБА_6, продала квартиру, розташовану за адресою: Республіка Вірменія, Араратський район, селище Зот, Араратський масивАДРЕСА_1.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 3008, громадянином ОСОБА_6 ОСОБА_7 була придбана у власність у ОСОБА_2 двохкімнатна квартира № 25 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Леніна (нині пр. ОСОБА_5), будинок 14, жилою площею 29,59 кв.м., загальною площею 47,34 кв.м.
Вказаний договір купівлі-продажу від 11 жовтня 2010 року був зареєстрований у МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» 14.10.2010 року, про що свідчить довідка від 21 грудня 2015 року за № 2974.
Згідно п. п. 5, 7 договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2010 року продавець, покупець підтверджують, що цей договір не носить характеру мнимої або удаваної догоди. У сторін відсутні будь-які заперечення відносно кожної з умов договору, сторони однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної із сторін.
Вирішуючи позов по суті, суд виходить з наступного.
Суд вважає, що позивачкою не порушено строк позовної давності звернення до суду, оскільки право на спадщину іншої особи виникло на підставі рішення суду у 2017 році
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до вимог ст. 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Таким чином, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
При цьому слід звернути уваги, що відмінність полягає у характері правовідносин, а не у суб'єктному складі їх учасників.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання договору удаваним, має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Тобто, позивач повинен довести, що за удаваним договором сторони свідомо, з певною метою, документально оформили договір купівлі-продажу, але насправді між ними існують інші правовідносини.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд вважає, що позивачкою не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_7 з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони, виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу квартири, а воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу. В той час, як вже зазначалось, сторони нотаріально підтвердили, що вказаний договір не носить характеру мнимої або удаваної догоди, у сторін відсутні будь-які заперечення відносно кожної з умов договору, сторони однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної із сторін.
Із оспорюваного договору купівлі-продажу встановлено, що позивачка взагалі не була стороною угоди, покупець ОСОБА_7 помер, а доказів того, що продавець - ОСОБА_2 насправді мав намір укласти іншу угоду, ніж договір купівлі-продажу квартири, стороною позивачки суду не надано.
Слід також звернути уваги на той факт, що стаття 235 ЦК України не передбачає можливості визнання певного правочину удаваним в якійсь його частині, оскільки за змістом даної статті, удаваний правочин в цілому не породжує тих наслідків, які ним обумовлені.
Не можна вважати наслідком удаваного правочину визнання його недійсним у частині суб'єкта, оскільки у ст. 235 ЦК України не передбачено можливості застосування інших правових наслідків, окрім поширення на правовідносини сторін норм, що регулюють прихований правочин.
Щодо стосується тверджень позивачки про те, що квартира була придбана за її грошові кошти, а також грошові кошти ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_8, то слід зауважити, що відповідно до заяви ОСОБА_7 від 11 жовтня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, грошові кошти, які витрачаються на придбання нерухомості-квартири за адресою: АДРЕСА_2 не є спільною сумісною власністю, і особи які б могли поставити питання про визнання за ними право власності на грошові кошти (чиїх частку), витрачені га купівлю зазначеної нерухомості відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Таким чином, встановлення факту належності грошових коштів, за які купувалася квартира, не може ґрунтуватися на показаннях свідків, які є суперечливими, оскільки обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи позивачки, що вона разом зі своїми дітьми постійно мешкає у вказаній квартирі та в ній зареєстровані не підтверджують право на неї ОСОБА_1
Підсумовуючи наведене, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що відсутні законні та обґрунтовані підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири № 25 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Леніна (нині пр. ОСОБА_5), будинок 14, укладений між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_7 11 жовтня 2010 року, частково удаваним правочином в частині покупця, та оскільки вимоги позивачки про визнання за останньою права власності на дану квартиру є похідними від вимог про визнання договору купівлі-продажу удаваним в частині покупця, то вони також задоволенню не підлягають.
На підставі ст.ст. 203, 215, 218, 235, 655 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 84, 89, 263-265 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково удаваним правочином у частині покупця, визнання покупцем та визнання за ним права власності на ? частину квартири.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Ковтуненко