09.01.2019 227/4319/18
09 січня 2019 року м. Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Мацишин Л.С.,
за участю секретаря: Овчиннікової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Добропілля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням,
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача, в якій просила визнати ОСОБА_2, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_5 В обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що вона на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19 вересня 2012 року є власником квартири АДРЕСА_5 . 31 липня 2013 року з її дозволу у вказаній квартирі був зареєстрований її син ОСОБА_2 Проте з листопада 2015 року фактично він проживає в РФ за адресою: АДРЕСА_6, а тому просить визнати ОСОБА_2, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_5
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, звернулась в суд з заявою про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.
Відповідачі в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Звернувся в суд з нотаріально засвідченою заяво про розгляд цивільної справи №227/4319/2018 про позбавлення його прав користування житлом у його відсутності, позовні вимоги визнає та не заперечує щодо їх задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій статті.
За вказаних обставин, з урахуванням вимог ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів, у відсутності сторін.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши усі наявні докази у їх сукупності, суд вважає, що позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 19 вересня 2012 року купила у спільну сумісну власність подружжя квартиру НОМЕР_3, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 19 вересня 2012 року та витягом з державного реєстру правочинів. (а.с.8, 9)
Згідно довідки про склад сім'ї №1554 від 05 липня 2018 року виконавчого комітету Білозерської міської ради, у квартирі АДРЕСА_2, зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. (а.с.11)
Актом комісії від 31 серпня 2018 року підтверджено, що за адресою АДРЕСА_5 зареєстрований, але не проживає з листопада 2015 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. (а.с.12)
Судом також встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований по місцю перебування за адресою: АДРЕСА_4 на строк з 17 серпня 2017 року по 18 серпня 2020 року.
Крім того відповідач ОСОБА_2 перебуває на обліку фізичних осіб на податковому обліку РФ.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316. 317, 319, 321 ЦК України).
Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Як роз'яснено у пункті 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Відповідно д вимог ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Враховуючи викладене, а також те, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач понад один рік без поважних причин не мешкає за в квартирі АДРЕСА_5, натомість своє місце проживання зареєстрував по місцю перебування за адресою: АДРЕСА_4, а тому суд вважає, що він втратили право користування спірним жилим приміщенням на підставі ст. 405 ЦК України.
Керуючись ст. 405 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 12, 81, 263-265, 274-279, 353-355 Цивільного процесуального Кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5) про позбавлення права користування житловим приміщенням - задовольнити.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, визнати таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_5
Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Добропільський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 09 січня 2019 року.
Суддя Л.С. Мацишин
09.01.2019