Справа № 127/22011/18
Провадження № 2/127/3832/18
09 січня 2019 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,
при секретарі Середі Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, -
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів. Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Гайсинським районним судом Вінницької області 14.11.2013 року видано судовий наказ №129/3994/13-ц за заявою ОСОБА_1 , яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.11.2013 року і до її повноліття. Дане рішення звернуте до примусового виконання.
Позивач посилається на те, що сума аліментів, встановлена рішенням суду, об'єктивно не здатна забезпечити мінімальні потреби дитини та сприяти її повноцінному розвитку. Крім того, матеріальний стан відповідача значно покращився, тому він має більше фінансових можливостей для забезпечення потреб дитини. Також в 2017 році було внесено зміни до ч. 3 ст. 182 СК України, відповідно до яких збільшився розмір аліментів на одну дитину до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку
У зв'язку з тим, що розмір аліментів встановлений рішенням суду на сьогодні не здатний забезпечити нормальні потреби їх спільної дитини, тому позивач вважає, що розмір аліментів має бути збільшений з 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на 1/4 частину від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також просить судові витрати покласти на відповідача.
В судове засідання позивач не з'явилася, проте подала до суду заяву в якій зазначила, що позов підтримує в повному обсязі та просила його задовольнити. Справу просила розглядати у її відсутність.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав до суду відзив на позов разом іззаявою в якій зазначив, що позовні вимоги визнає частково, згідно поданого відзиву, та просив справу розглянути у його відсутність. Зі змісту відзиву вбачається, що після розлучення у 2006 році відповідач продовжував виконувати батьківські обов'язки, за винятком тих періодів, коли позивач навмисно йому в цьому перешкоджала. У травні 2018 року до військової частини, де він проходить військову службу, надійшла постанова про виконавче провадження, а в червні ним було сплачено всю суму заборгованості позивачу і надалі щомісячно з його грошового забезпечення утримується належна сума коштів та перераховується позивачу. Окрім того, відповідач також виховує ще двох неповнолітніх дітей: доньку 2003 року народження, та сина 2014 року народження, та має кредитні зобов'язання по житлу, де проживає його сім'я. З огляду на вищевикладене просить задовольнити позовні вимоги позивача частково, а саме: збільшити розмір аліментів і встановити їх у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а решту вимог - відхилити.
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано (а.с. 5). Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4).
Позивач не надала суду доказів про те, що донька ОСОБА_4 проживає разом з нею, проте даний факт був визнаний відповідачем.
Частиною першою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Таким чином, відповідно до положень вищевказаної статті, суд не вбачає необхідності в доказуванні факту проживання доньки з матір'ю, оскільки даний факт визнається відповідачем, тому суд не має сумнівів у його достовірності.
Гайсинським районним судом Вінницької області 14.11.2013 року видано судовий наказ №129/3994/13-ц за заявою ОСОБА_1 , яким стягнуто зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительки АДРЕСА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.11.2013 року і до її повноліття (а.с. 6).
Встановлено судом і те, що виконавче провадження за судовим наказом № 129/3994/13-ц, виданого 14.11.2013 року Гайсинським районним судом Вінницької області, було передано Солом'янському районному відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, що підтверджується постановою про передачу виконавчого провадження (а.с. 7).
Згідно довідки Національного університету оборони України імені Івана Черняховського №182/3/1234 вбачається, що за період з липня по вересень 2018 року із заробітної плати ОСОБА_2 відраховувались аліменти на користь ОСОБА_1 в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а в жовтні 2018 року - в розмірі 50%, що становить 972,00 грн. (а.с. 37).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 22.11.2013 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, про що зроблено відповідний запис №3227 (а.с. 38).
Від даного шлюбу відповідач має неповнолітню дитину - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с. 40). Крім того, у ОСОБА_5 є ще неповнолітня донька від попереднього шлюбу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 39).
Суд небере до уваги посилання відповідача щодо того, що на його утриманні перебуває ще двоє неповнолітніх дітей від іншого шлюбу та щодо наявності у нього кредитних зобов'язань по житлу, оскільки суду не надано та судом не встановлено доказів на підтвердження цього.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами у справі відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України, не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами у справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також суд не приймає до уваги твердження позивача щодо значного поліпшення матеріального стану відповідача, оскільки це не підтверджено жодними належними доказами.
Відповідно до положень ст.ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 Сімейного кодексу України - батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 року про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів у відповідності до ч.1 ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати свою дитини до досягнення нею повноліття, а у випадках передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, і своїх повнолітніх дочку, сина.
Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення; тощо. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Підстави визначення розміру аліментів у частині до заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.
При визначені наявності підстав для збільшення розміру аліментів, визначених судовим наказом Гайсинського районного суду Вінницької області від 14.11.2013 року, судом враховано матеріальні можливості платника аліментів, він є працездатним, отримує достатню заробітну плату, поряд з тим, суд зважає на ту обставину, що у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_6 народилась дитина син ОСОБА_8 , який також перебуває на його утриманні (а.с.40).
Суд приймає до уваги п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року, в якому судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Враховуючи положення вищевказаного Пленуму, вимога позивача про стягнення аліментів з дня пред'явлення позову до суду, не підлягає задоволенню, оскільки новий розмір аліментів слід стягувати з дня набрання рішенням законної сили.
Також, однією з підстав збільшення розміру аліментів, позивач зазначає, є підвищення мінімального розміру аліментів.
Так, 08.07.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VIII від 17.05.2017 року. Яким ч. 2 ст. 182 СК України викладена в новій редакції, згідно якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Таким чином, частина 2 статті 182 СК України передбачає гарантію, що надана державою, дитині та тому з батьків, з ким вона проживає, щодо мінімального розміру аліментів, які можуть стягуватись з їх платника.
Конвенцією про права дитини (стаття 3) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Отже, розмір аліментів, який був стягнутий судовим наказом Гайсинського районного суду Вінницької області, не відповідає мінімальному розміру аліментів визначеного ч. 2 ст. 182 СК України.
Щодо вимоги позивача про стягнення аліментів в розмірі ј від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, то суд зазначає наступне. Судом встановлена та обставина, що ОСОБА_2 має ще одну неповнолітню дитину - сина ОСОБА_8 від іншого шлюбу, який також потребує належного фінансового утримання. Таким чином, на його утриманні фактично перебуває двоє неповнолітніх дітей.
Суд вважає, що обставини викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог щодо збільшення розміру аліментів є частково підтвердженими, а саме що з часу призначення аліментів відбулися зміни у чинному законодавстві щодо встановленого державою мінімального розміру аліментів на дитину, в зв'язку з чим розмір аліментів визначений судом не здатний забезпечити мінімальні потреби дитини та сприяти її повноцінному розвитку, а тому приходить до висновку, що сума в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, буде обґрунтованою та законною.
Судом, також, прийнято до уваги, що обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає можливим задовольнити позов частково.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати стягнути пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ч. 2 ст. 141, ч. 1 ст. 155, ст. 179, ч. 1 ст. 180, ч. 3 ст. 181, ч. ч. 1, 2 ст. 182, ч. 1 ст. 183, ст. 192 СК України, ст.ст. 12, 15, 16 ЦК України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією ООН про права дитини, ст.ст. 2, 4, 5, 11-13, 76-83, 89, 133, 141, 174, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів - задовольнити частково.
Збільшити розмір аліментів, що стягується на підставі судового наказу Гайсинського районного суду Вінницької області від 14.11.2013 року у цивільній справі № 129/3994/13-ц та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з моменту набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Гайсин Вінницької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення суду складений 10.01.2019 року.
Суддя: