про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 січня 2019 року СєвєродонецькСправа № 360/162/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., перевіривши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Сватівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
08 січня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Сватівської міської ради, в якій позивач посилається на таке.
29.10.2015 у м. Сватове Луганської області по вул. Новостаробільській, на території об'єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння Сектору «А» Міністерства оборони України виникла пожежа з подальшою детонацією та розльотом боєприпасів. Унаслідок зазначеної надзвичайної ситуації було пошкоджено житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до договору купівлі-продажу НВ 0089796 від 24.12.1997 власниками домогосподарства за вказаною адресою є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних долях.
Пунктом 9 статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено забезпечення житлом постраждалого та виплату грошової компенсації за рахунок держави за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
Оскільки позивачу не було виплачено грошову компенсацію, не було вжито органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування інших заходів для забезпечення житла, позивач прийняла рішення про добровільну передачу 1/2 частини пошкодженого житла до органу місцевого самоврядування - Сватівської міської ради. На звернення позивача відповідач надав відповідь від 31.10.2018 № Р-848/5, в якій зазначив, що Сватівською міською радою розглянуто згоду позивача на передачу до комунальної власності належного їй житлового будинку по АДРЕСА_1, у разі виділення коштів з державного бюджету для надання компенсації або придбання іншого житлового приміщення позивачеві її згода буде врахована та будуть прийняті відповідні рішення.
Позивач зазначає, що отримавши рішення позивача про добровільну передачу 1/2 частини пошкодженого житла, Сватівська міська рада повинна була розглянути це питання на сесії Сватівської міської ради та прийняти відповідне рішення. Не прийнявши жодного рішення з цього питання, на думку позивача, Сватівська міська рада проявила протиправну бездіяльність та позбавила позивача можливості в подальшому вимагати від держави грошову компенсацію за пошкоджене житло.
У зв'язку з викладеним позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Сватівської міської ради при розгляді рішення ОСОБА_1 про добровільну передачу 1/2 частини пошкодженого житла за адресою: Луганська область, місто Сватове, вул. Щорса, 13; зобов'язати Сватівську міську раду на найближчій черговій або позачерговій сесії Сватівської міської ради після набуття законної сили рішення суду прийняти рішення з питання добровільної передачі ОСОБА_1 1/2 частини пошкодженого житла за адресою: АДРЕСА_1
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суд дійшов такого.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до приписів частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (чинного) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника цих правовідносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений для сфери приватноправових відносин.
Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи.
Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.04.2018 по справі № 607/10615/15-а.
Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.
Вказану правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 по справі № К/9901/5888/18 (363/2449/14-а).
В даному випадку спір виник внаслідок неприйняття Сватівською міською радою рішення щодо добровільної передачі пошкодженого житла позивача, яке належить їй на праві приватної власності, у комунальну власність, та в цих правовідносинах Сватівська міська рада діє як суб'єкт приватноправових відносин. Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки захисту підлягає порушене цивільне право. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного у відкритті провадження слід відмовити, роз'яснивши позивачеві, що спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Сватівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві право звернутися з позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяІ.О. Свергун