про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 січня 2019 року СєвєродонецькСправа № 360/148/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Сватівської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,-
08 січня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Сватівської міської ради, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Сватівської міської ради при розгляді рішення ОСОБА_1 про добровільну передачу 1/2 частини пошкодженого житла за адресою: АДРЕСА_1;
- зобов'язати Сватівську міську раду на найближчій черговій або позачерговій сесії Сватівської міської ради після набуття законної сили рішення суду, прийняти рішення з питання про добровільну передачу ОСОБА_1 1/2 частини пошкодженого житла за адресою: АДРЕСА_1.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, а також спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.
Вказану правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 по справі № К/9901/5888/18 (363/2449/14-а).
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1, внаслідок надзвичайної ситуації було пошкоджено 1/2 частину належного позивачу житлового будинку, у зв'язку із чим він звернувся до відповідача із заявою про передачу 1/2 частини пошкодженого житла до органу місцевого самоврядування - Сватівської міської ради з метою забезпечення його у подальшому житлом або виплати грошової компенсації за рахунок держави. При цьому, відповідач, отримавши рішення позивача про добровільну передачу частини пошкодженого житла у комунальну власність не прийняв відповідного рішення, чим, на думку позивача, вчинив протиправну бездіяльність. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення з питання передачі частини пошкодженого житла ОСОБА_1 до Сватівської міської ради направлені на поновлення права позивача на забезпечення житлом або отримання грошової компенсації.
Таким чином, вказані вимоги стосуються поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.
Відповідно до положень частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 пов'язані із захистом порушених житлових прав останнього, суд дійшов висновку, що вони не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства та мають вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Аналогічні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №2а-310/12 та у постанові Великої Палати Верховного Суд від 18.04.2018 у справі №806/104/16.
Таким чином, спір ОСОБА_1 щодо оскарження бездіяльності Сватівської міської ради та зобов'язання його вчинити певні дії стосується житлових правовідносин і підлягає розгляду загальним судом у порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Сватівської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії, роз'яснивши позивачеві право звернення з даними позовними вимогами до загального суду у порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.Є. Петросян