18 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 916/23/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О.,Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича
на рішення Господарського суду Одеської області
у складі судді: Желєзної С.П.
від 23.04.2018
та на постанову Одеського апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Діброви Г.І., Головея В.М., Ярош А.І.
від 19.07.2018
за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-хвиля", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Національний банк України, 2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину
за участю представників:
позивача: Зубченко П.Л.
відповідача-1: не з'явилися
відповідача-2: Новікова Т.О.
третьої особи-1: Гончар В.М.
третьої особи-2: Щербина О.Ю.
1. Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-хвиля" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент", в якому з урахуванням поданої до суду заяви про виправлення описки в позовній заяві, яка була прийнята Господарським судом Одеської області до розгляду, просив:
- визнати недійсним договір оренди, укладений 31.12.2014 між відповідачами у справі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. 31.12.2014 за реєстровим № 1890;
- застосувати наслідки недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014 між відповідачами у справі, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. 31.12.2014 за реєстровим № 1890, та повернути Акціонерному товариству "Імексбанк" нерухоме майно: адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д". "Е", "Ж", "З", загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 8-а;
- застосувати наслідки недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014 між відповідачами у справі, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. 31.12.2014 за реєстровим № 1890, а саме: виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" з адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 8-а.
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Хвиля" договір управління нерухомим майном від 31.12.2014 є нікчемним та недійсним в силу вимог частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку", оскільки Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в порушення абзацу 4 частини 3 статті 9 Закону України "Про іпотеку" передало за договором нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці Національного банку України, в управління без згоди іпотекодержателя. У зв'язку з тим, що договір управління нерухомим майном від 31.12.2014 є недійсним, також недійсним в силу закону (нікчемним) є і укладений в подальшому між відповідачами у справі спірний договір оренди, що стосується передачі в оренду того ж самого нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, оскільки з огляду на недійсність договору управління, управитель не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення правочину оренди, і нікчемний договір управління не створює жодних юридичних наслідків для управителя.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 09.01.2018 прийняв позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка А.А. до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/23/18.
Господарський суд Одеської області у справі № 916/23/18 ухвалою від 05.04.2018 залишив без руху позов в частині вимог про застосування наслідків недійсності договору оренди від 31.12.2014 укладеного між відповідачами, шляхом повернення Публічному акціонерному товариству "Імексбанк" нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченко, буд. 8-А та встановлено строк для усунення недоліків, оскільки після відкриття провадження у справі було виявлено, що позивачем за зазначену позовну вимогу майнового характеру не було сплачено судовий збір.
05.04.2018 Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка А.А. звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про часткове залишення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014 між відповідачами у справі, шляхом повернення Публічному акціонерному товариству "Імексбанк" нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченко, буд. 8-А без розгляду. Заява мотивована тим, що позивач не може сплатити судовий збір за зазначену позовну вимогу у сумі 558 400,00 грн.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 11.04.2018 залишив без розгляду позов в частині позовної вимоги про застосування наслідків недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014 між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. 31.12.2014 та зареєстрованого за № 1890, шляхом повернення Публічному акціонерному товариству "Імексбанк" нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченко, буд. 8-А у зв'язку з неусуненням позивачем недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
06.11.2008 між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (позичальник) був укладений кредитний договір № 73, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 100 000 000,00 грн на строк з 06.11.2008 по 26.08.2009 під 16 відсотків річних. Відповідно до пункту 4.2. кредитного договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
В забезпечення зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" за кредитним договором 07.10.2009 між Національним банком України (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 3540, відповідно до пунктів 1.3., 1.7. якого предметом іпотеки є нерухоме майно: комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", прохідної - літ. "З", огородження, мостіння, що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а на земельній ділянці площею 4423 кв.м., яке знаходиться у фактичному користуванні іпотекодавця. На строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) іпотекодавця.
Відповідно до пункту 4.1.5. іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб, зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати його в наступну заставу тощо, не видавати довіреностей на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це відчуження від іпотекодержателя.
26.11.2009 між Національним банком України (кредитор) і Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (позичальник) був укладений кредитний договір про рефінансування № 29, за умовами якого сторони дійшли згоди про припинення своїх зобов'язань, зокрема за кредитним договором № 73 від 06.11.2008 з додатковими угодами до нього. Сторони погодили, що додаткові зобов'язання щодо забезпечення вимог, пов'язаних з первісними кредитними договорами, які зазначені зокрема в іпотечному договорі від 07.10.2009 є чинними, продовжують свою дію та є забезпеченням вимог кредитора за даним договором рефінансування.
26.04.2014 між Національним банком України (кредитор) і Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (позичальник) був укладений договір № 4 про внесення змін до іпотечного договору від 07.10.2009, відповідно до умов якого пункт 1.1. іпотечного договору був викладений у новій редакції, а саме: визначено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором про рефінансування № 29 від 26.11.2009.
31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (установник управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-хвиля" (управитель) був укладений договір управління нерухомим майном, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1889 (далі за текстом - договір управління нерухомим майном), відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління передає в управління об'єкт: комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", прохідної - літ."З", огородження, мостіння, загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а, а управитель приймає об'єкт та зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління об'єктом виключно в інтересах Установника управління. Право управління майном було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію речового права № 31974482 від 31.12.2014.
Пунктами 3.1., 3.2. договору управління нерухомим майном передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення у відповідності до законодавства України. Строк дії цього договору починає свій перебіг з моменту, зазначеного у пункті 3.1. договору та діє 10 років. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Відповідно до пункту 5 договору управління нерухомим майном на день підписання договору об'єкт, який є предметом цього договору, перебуває в іпотеці та під забороною відчуження у Національного банку України.
Згідно з пунктом 6.3.1. договору управління нерухомим майном управитель має право володіти та користуватись об'єктом у встановлених чинним законодавством та цим договором межах (зокрема п. 5.5 цього договору), зокрема, укладати будь-які контракти, угоди та договори із третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору, в тому числі самостійно без погодження з Установником управління та на власний розсуд визначати умови договорів, угод та контрактів, які укладаються.
31.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-хвиля" (орендодавець, Управитель майна) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (орендар) був укладений договір оренди, відповідно до пунктів 1.1., 2.1., 3.1. якого орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування на умовах оренди наступне нерухоме майно: комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", прохідної - літ. "З", огородження, мостіння, загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 8-а, та належить на праві власності Публічному акціонерному товариству "Імексбанк". Об'єкт оренди передається в оренду строком на 10 років. Право користування об'єктом оренди виникає у орендаря з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта в оренду. Право оренди було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію речового права 31975099 від 31.12.2014.
Відповідно до пункту 4.2. договору оренди від 31.12.2014 орендар зобов'язується використовувати об'єкт оренди виключно за його цільовим призначенням, вносити своєчасно орендну плату та інші платежі в порядку і на умовах, передбачених цим договором.
На виконання умов договору оренди 12.01.2015 між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (власник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-хвиля" (управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (орендар) було підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди, на підставі якого орендарю було передано у користування визначене договором оренди майно, що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 8-а.
27.05.2015 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 105 про початок з 27.05.2015 процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.
У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-хвиля" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент". Предметом позову у цій справі з урахуванням поданої позивачем до суду заяви про виправлення описки в позовній заяві, яка була прийнята Господарським судом Одеської області до розгляду, та ухвали Господарського суду Одеської області від 11.04.2018 про залишення без розгляду позову в частині позовної вимоги про застосування наслідків недійсності укладеного між відповідачами договору оренди від 31.12.2014 шляхом повернення Публічному акціонерному товариству "Імексбанк" нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 8-А, є вимоги про:
- визнання недійсним договору оренди, укладеного 31.12.2014 між відповідачами у справі, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. 31.12.2014 за реєстровим № 1890;
- застосування наслідків недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014 між відповідачами у справі, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. 31.12.2014 за реєстровим № 1890, шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" з адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка,
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд Одеської області рішенням від 23.04.2018 позов задовольнив частково. Виселив Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" з адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 8-а. В решті позову відмовив та відшкодував позивачу за рахунок відповідачів судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірний договір оренди є нікчемним в силу прямої вказівки закону - частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку", оскільки установник управління (іпотекодавець) не може надати управителю повноважень на вчинення дій, на вчинення яких він сам обмежений в силу прямої вказівки закону, у зв'язку з чим правові наслідки передання без згоди іпотекодержателя в оренду майна є однаковим як для договорів, укладених іпотекодавцем, так і для договорів, укладених управителем майна. Суд дійшов висновку, що управитель майна, переданого в іпотеку, не може укладати договори оренди без отримання згоди іпотекодержателя, оскільки положення частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" мають імперативний характер та не можуть бути змінені за домовленістю сторін, в тому числі шляхом надання таких повноважень разом із підписанням договору управління майном від 31.12.2004. Однак, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, оскільки позивач, який не є стороною договору оренди, не довів порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з укладенням спірного договору оренди, а спірний договір оренди порушує права Національного банку України, який не є позивачем у справі.
Задовольняючи позовну вимогу про виселення відповідача-2, місцевий господарський суд виходив з того, що зазначена позовна вимога є за своєю природою негаторним позовом, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, позивачем за яким може бути власник майна. Суд, врахувавши те, що позивач у справі є власником орендованого відповідачем-2, а у відповідача-2 (орендаря) відсутні правові підстави для використання майна з огляду на нікчемність спірного договору оренди, дійшов висновку про необхідність виселення відповідача-2 з орендованих приміщень з підстав, передбачених статтею 391 Цивільного кодексу України.
Одеський апеляційний господарський суд постановою від 19.07.2018 рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2018 скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що в межах розгляду справи № 916/23/18 договір управління нерухомим майном від 31.12.2014 є одним із доказів у справі, і визнання його недійсним (нікчемним) в межах цієї справи не може бути предметом розгляду по суті у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 та виселення відповідача-2 з орендованих будівель, суд виходив з того, що позивачем не доведено існування у нього порушеного права на момент звернення з позовом до суду, оскільки позивач не є стороною спірного договору оренди, отримував від відповідача-2 орендну плату за користування орендованим майном, з окремим позовом про витребування майна із незаконного володіння не звертався, а порушення вимог Закону України "Про іпотеку" при укладенні договору оренди без згоди іпотекодержателя порушують права і законні інтереси саме іпотекодержателя - Національного банку України, який по даній справі є третьою особою, а не позивачем у справі. При цьому, питання відповідності спірного договору нормам чинного законодавства України може бути розглянуто судом тільки у випадку звернення до суду особи, права та законні інтереси якої порушені, однак, матеріали справи не містять доказів звернення Національного банку України із самостійними позовними вимогами про визнання недійсним договору оренди. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що позовна вимога про виселення відповідача-2 з орендованих ним приміщень, заявлена у цій справі в якості застосування наслідків недійсності договору оренди на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, є за своєю правовою суттю самостійними позовними вимогами про усунення перешкод у здійснення права користування майном, які слід розглядати в окремому позовному провадженні, а не в якості застосовування наслідків недійсного правочину.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2018 у справі № 916/23/18 в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014, укладеного між відповідачами у справі, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 скасувати повністю. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій:
- дійшли помилкового висновку про те, що спірний договір оренди не порушує прав позивача, оскільки не врахували, що по-перше, договір оренди, укладений з порушеннями норм чинного законодавства, є нікчемним в силу вимог закону і не породжує будь-яких результатів, в тому числі і переходу права користування до відповідача-2, який продовжує вільно користуватися орендованим майном, що порушує право позивача на постійне користування власним нерухомим майном. По-друге, укладення спірного договору оренди з порушенням норм Закону України "Про іпотеку" та умов іпотечного договору може мати наслідком позбавлення позивача прав на належне йому на праві власності майно. Тобто за наявності дійсного договору оренди, укладеного без погодження Національного банку України, останній може реалізувати передбачене пунктом 3.1.5. іпотечного договору право вимоги дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а у разі незадоволення його вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки
Скаржник також вказує на те, що суд апеляційної інстанції:
- дійшов помилкового висновку про те, що укладений між позивачем та відповідачем-1 договір управління нерухомим майном від 31.12.2014 є лише одним із доказів у справі і його визнання недійсним не є предметом розгляду по суті в межах даної справи, оскільки не надав оцінку висновками місцевого господарського суду щодо нікчемності зазначеного договору, не надав оцінку пункту 6.3.1. договору управління та пункту 4.1.1. іпотечного договору, у зв'язку з чим не врахував, що за договором управління іпотечне майно було передано в користування без згоди іпотекодержателя, тобто договір управління було укладено з порушенням частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку". За твердженням скаржника суд апеляційної інстанції не врахував, що договір управління майном, як проміжна угода, була укладена з метою уникнення необхідності отримання згоди іпотекодержателя на укладання договору оренди і управитель майна відповідно до вимог закону не може укладати договори оренди без отримання згоди іпотекодержателя, оскільки не має повноважень на вчинення дій, вчинення яких є обмеженим для іпотекодавця в силу прямої вказівки закону;
- дійшов помилкового висновку про неможливість виселення юридичної особи, оскільки не застосував до спірних правовідносин положення статті 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та не врахував те, що позивач, як належний власник майна, не має можливості в повній мірі реалізувати своє право щодо розпорядження майном, а відповідачами порушені законні права та інтереси позивача щодо користування та вільного розпорядження власним майном.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими та не спростовують правильні висновки апеляційного господарського суду.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 позивач послався на те, що відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Хвиля", як орендодавець, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення спірного правочину оренди, оскільки укладаючи договір оренди він діяв в інтересах позивача як установник управління нерухомим майном на підставі укладеного з позивачем договору управління нерухомим майно від 31.12.2014, який є нікчемним в силу закону та не створює жодних юридичних наслідків в тому числі для управителя. Тобто, звертаючись з позовом у цій справі, позивач в обґрунтування позовних вимог послався на нікчемність укладеного з позивачем договору управління нерухомим майно від 31.12.2014.
Як правильно зазначив місцевий господарський суд, у випадку посилання позивача на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача, у зв'язку з чим правильно надав правову оцінку доводам позивача щодо нікчемності договору управлення майном від 31.12.2014, наведеним в обґрунтування позовних вимог у цій справі.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції помилково не надав оцінку висновкам суду першої інстанції щодо нікчемності договору управління майном.
За твердженням позивача договір управління нерухомим майном від 31.12.2014 є нікчемним та недійсним в силу вимог частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку", оскільки Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" за зазначеним договором в порушення абзацу 4 частини 3 статті 9 Закону України "Про іпотеку" передало нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці Національного банку України, в управління Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Хвиля" без згоди іпотекодержателя.
Відповідно до абзацу 4 частини 3 статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Частиною 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 1029 Цивільного кодексу України в редакції чинній на дату укладання договору управління майном від 31.12.2014 за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Статтею 1039 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави. Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.
В пунктах 5.2., 5.3. договору управління нерухомим майном від 31.12.2014 зазначено, що на день підписання договору об'єкт, який є предметом цього договору, перебуває в іпотеці та під забороною відчуження у Національного банку України. Факт попередження управителя про обтяження об'єкту іпотекою підтверджується підписанням управителем цього договору.
Здійснивши аналіз наведених вище норм закону, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що чинним законодавством передбачено правову можливість передання в управління майна, що є предметом, в тому числі іпотеки, а в положеннях Закону України "Про іпотеку" не визначено обов'язку іпотекодавця отримувати згоду іпотекодержателя на укладання такого різновиду цивільно-правових угод як договору управління майном.
З огляду на викладене місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що договір управління нерухомим майном від 31.12.2014 не може визнаватись нікчемним саме з підстав, передбачених частиною 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку".
Разом з цим, як правильно зазначив місцевий господарський суд, управитель майна, якого відповідно до пунктів 5.2., 5.3. договору управління нерухомим майном від 31.12.2014 було повідомлено про перебування предмету договору управління майном в іпотеці, в силу положень статті 68 Конституції України, якою встановлено презумпцію знання законів, вважається обізнаним про обмеження щодо розпорядження предметом договору управління майном, які встановлені Законом України "Про іпотеку".
Касаційний господарський суд вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що установник управління (позивач, іпотекодавець майна) не може надати управителю повноважень на вчинення тих дій, на вчинення яких він сам обмежений в силу прямої вказівки закону, у зв'язку з чим, правові наслідки передання без згоди іпотекодержателя в оренду майна є однаковими як для договорів, укладених іпотекодавцем, так і для договорів, укладених управителем майна, який дій в інтересах установника управління.
Здійснивши системний аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши статус переданого в оренду майна, як іпотечного, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що управитель майна, яке було передано в іпотеку, не може укладати договори оренди без отримання згоди іпотекодержателя, оскільки положення частини 3 статті 9, частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" мають імперативний характер та в силу абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України не можуть бути змінені за домовленістю сторін, в тому числі шляхом надання таких повноважень разом із підписанням договору управління майном від 31.12.2014.
Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, незважаючи на обізнаність відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Хвиля" про знаходження переданого в управління майна в іпотеці, відповідач-1 уклав спірний договір оренди, за яким передав майно, яке було предметом іпотеки, в оренду. При цьому, як встановили суди, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження обставин надання Національним банком України згоди на укладення спірного договору оренди від 31.12.2014.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.
Врахувавши наведене вище та встановивши відсутність в матеріалах справи доказів надання Національним банком України згоди на укладення спірного договору оренди, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що договір оренди від 31.12.2014, укладений між відповідачами у справі, є нікчемним в силу прямої вказівки закону, а саме: в силу частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку".
За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Місцевий господарський суд встановивши нікчемність спірного договору, відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання його недійсним з підстав недоведення позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з укладенням спірного договору оренди, з чим також погодився і суд апеляційної інстанції.
Однак, Касаційний господарський суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з укладенням спірного договору оренди, помилковими.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. (частини 1, 2 статті 45 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до норм статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину.
Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами договору оренди є Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Хвиля" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент". Тобто позивач - Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" не є стороною договору оренди від 31.12.2014, а є власником переданого в оренду за зазначеним договором майна, яке також становило предмет іпотеки за іпотечним договором від 07.10.2009, укладеним між позивачем та Національним банком України.
Отже, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Позивач в якості доводів про порушення спірним договором оренди його прав та законних інтересів посилається на те, що укладення договору оренди всупереч вимог Закону України "Про іпотеку" та умов іпотечного договору без згоди іпотекодержателя може мати наслідком позбавлення позивача прав на належне йому на праві власності майно.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пунктом 3.1.5. Іпотечного договору, укладеного між позивачем та Національним банком України, передбачено право іпотекодержателя вимагати від боржника незалежно від настання строку погашення кредиту дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а при незадоволенні його вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки у відповідності до закону та цього договору при наявності зокрема здійснення правочинів щодо відчуження іпотекодавцем предмету іпотеки або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без письмової згоди іпотекодержателя.
Наведена умова іпотечного договору свідчить про те, що укладення спірного договору оренди всупереч вимог Закону України "Про іпотеку" та умов іпотечного договору від 06.11.2009 може мати негативні наслідки для позивача у вигляді позбавлення позивача прав на належне йому на праві власності майно. Тобто, факт укладення спірного договору та його дійсність (наявність) дає можливість іпотекодержателю - Національному банку України реалізувати своє право, передбачене зазначеним вище пунктом 3.1.5. іпотечного договору від 02.06.2009, що підтверджує посилання позивача на те, що оспорюваний договір порушує його права, як власника переданого в іпотеку майна.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає, що права позивача у зв'язку із укладенням між відповідачами спірного договору оренди від 31.12.2014 є порушеними та підлягають захисту.
Суди попередніх інстанцій не врахували наведене, у зв'язку з чим дали неправильну оцінку доводам позивача щодо його порушеного права, яке підлягає захисту, та неправильно відмовили у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014.
Крім того, предметом спору у цій справі є також позовна вимога про виселення відповідача-2 з орендованих ним приміщень, заявлена у цій справі в якості застосування наслідків недійсності договору оренди на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.
Касаційний господарський погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що виселення не може застосовуватись в якості наслідків недійсного правочину, однак, вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що зазначена позовна вимога не підлягає розгляду у цій справі. Суд апеляційний господарський суд не врахував, що зазначена позовна вимога є за своєю природою негаторним позовом, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, позивачем за яким може бути власник майна.
Натомість місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що зазначена позовна вимога підлягає розгляду.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).
Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (статті 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (статті 392 Цивільного кодексу України)
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.
Врахувавши наведене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що те, що позовна вимога про виселення відповідача-2 з орендованих приміщень з підстав, передбачених статтею 391 Цивільного кодексу України, підлягає задоволенню, оскільки позивач у справі є власником орендованого відповідачем-2 нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, 8-а, та у відповідача-2 (орендаря) відсутні правові підстави для використання майна з огляду на нікчемність спірного договору оренди.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до пункту 3 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин 1, 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій у повній мірі встановили всі обставини, які мають значення для даної справи, проте під час розгляду позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 суди неправильно застосували норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у зв'язку з чим обставинам у справі була дана неправильна юридична оцінка Касаційний господарський суд вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору та ухвалити в цій частині нове рішення у справі про задоволення зазначеної позовної вимоги.
Крім того, апеляційний господарський під час розгляду позовної вимоги про виселення відповідача-2 з орендованого приміщення також неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 391 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що зазначена позовна вимога не підлягає розгляду у цій справі. З огляду на викладене оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі, як така, що ухвалена з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та з порушення норм процесуального права.
Натомість місцевий господарський суд, розглянувши позовну вимогу про виселення, дійшов правильного висновку про наявність підстав для її задоволення, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зазначеної позовної вимоги підлягає залишенню в силі.
9. Судові витрати
Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що Касаційний господарський суд скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю, а рішення місцевого господарського суду частково: в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014, то відповідно суд касаційної інстанції здійснює розподіл судових витрат позивача за подання позову, за подання апеляційної та касаційної скарг.
Відповідно до частини 1 та підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір за ставкою, що складає 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Позовна заява була подана Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка А.А. у грудні 2017 року.
Згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2017" прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено в розмірі 1 600,00 грн.
З огляду на подану позивачем до суду заяви про виправлення описки в позовній заяві, яка була прийнята Господарським судом Одеської області до розгляду, заяву позивача про часткове залишення без розгляду позовної вимоги про застосування наслідків недійсності спірного договору оренди від 31.12.2014 шляхом повернення позивачу нерухомого майна та ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2018 про залишення без розгляду позову в частині позовної вимоги про застосування наслідків недійсності договору оренди шляхом повернення позивачу нерухомого майна предметом позову у цій справі, які розглядались судами, є дві вимоги немайнового характеру:
- визнання недійсним договору оренди, укладеного 31.12.2014 між відповідачами у справі та
- застосування наслідків недійсності договору оренди від 31.12.2014 шляхом виселення Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" з приміщення, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 8-а.
Отже, загальний розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання двох позовних вимог немайнового характеру, складав 3 200,00 грн.
Касаційний господарський суд за результатами перегляду справи дійшов висновку про те, що задоволенню у цій справі підлягають дві позовні вимоги немайнового характеру: про визнання недійсними правочину та виселення. Відповідно сплачений позивачем судовий збір за дві немайнові вимоги підлягає стягненню з відповідачів порівну, по 1600,00 грн з кожного з відповідачів, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні з викладенням його в іншій редакції.
Крім того витрати позивача, понесені у зв'язку з поданням апеляційної та касаційної скарг також підлягають стягненню з відповідачів порівну.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 916/23/18 скасувати повністю.
3. Рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2018 у справі № 916/23/18 скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Хвиля" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. від 31.12.2014 за реєстровим номером 1890.
Прийняти в цій частині нове рішення.
Визнати недійсним договір оренди від 31.12.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Хвиля" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а, ідентифікаційний номер 36155133) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (65014, м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 515, ідентифікаційний код 35992924), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. від 31.12.2014 за реєстровим номером 1890.
4. В частині задоволення позовної вимоги про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" з адмінбудівлі літ "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", загальною площею 2 334,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, 8-а, рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2018 у справі № 916/23/18 залишити без змін.
5. В частині розподілу судових витрат рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2018 у справі № 916/23/18 змінити та викласти пункти 3 та 4 рішення в наступній редакції:
"3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Хвиля" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а, ідентифікаційний номер 36155133) на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна,12-А, ідентифікаційний код 20971504) 1 600,00 грн (одну тисячу шістсот гривен) судового збору за подання позовної заяви.
"4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (65014, м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 515, ідентифікаційний код 35992924) на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна,12-А, ідентифікаційний код 20971504) 1 600,00 грн (одну тисячу шістсот гривен) судового збору за подання позовної заяви."
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Хвиля" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а, ідентифікаційний номер 36155133) на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна,12-А, ідентифікаційний код 20971504) 1 200,00 грн (дві тисячі чотириста гривен) судового збору, сплаченого Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" за подання апеляційної скарги.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (65014, м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 515, ідентифікаційний код 35992924) на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна,12-А, ідентифікаційний код 20971504) 1 200,00 грн (дві тисячі чотириста гривен) судового збору за подання Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" апеляційної скарги.
8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Хвиля" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а, ідентифікаційний номер 36155133) на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна,12-А, ідентифікаційний код 20971504) 3 200,00 грн (три тисячі двісті гривен) судового збору за подання Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" касаційної скарги.
9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (65014, м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 515, ідентифікаційний код 35992924) на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна,12-А, ідентифікаційний код 20971504) 3 200,00 грн (три тисячі двісті гривен) судового збору за подання Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" касаційної скарги.
10. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
11. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді Г. Вронська
І. Ткач